Юрков С. Є. Під знаком гротеску: антиповедение в російській культурі
Міський фольклор виявився тісно пов'язаним з ярмаркової культурою, для якої XVIII в. також став відправною точкою розвитку (до 1830 року країні діяло близько 1700 ярмарків 3). Ярмарок відтворювала атмосферу всенародного свята за духом близького карнавалу, в її простір включалися трактири, шинки, центри розваг, в ньому знаходили своє місце і торговці, і пусте люд, бродяги, злодії, жебраки. Характеризуючи специфіку російського святкового дійства, дослідник Н.А. Хренов пише: «В якійсь мірі святковий час з його нестримним розгулом і веселощами в православної цивілізації представляло подолання, нехай тимчасове, жорсткої залежності від долі, ототожнюється в християнському світі з божим промислом. Це означає, що десь на задньому плані святкового веселощів продовжують свою дію не залежать від людини ірраціональні сили, його доля <.>. святкове поведінка російської людини з властивим йому розгулом представляє світ, контрастний по відношенню до повсякденного
---------------------------
поведінки. І цей контраст має міфологічну основу, інакше кажучи, потреба по Фрейду, стихії вираження Ероса, що стосовно нашої проблематики символізує веселощі і розгул, виявляється зворотним боком потреби в Танатос. Фіксується дослідниками балагану сміхова стихія народу включає нас в танатологических стихію. »4
Ярмарок була основним засобом реалізації міської фольклорної культури, квінтесенцією ж ярмаркових видовищ виступав балаган. Балагани традиційно влаштовувалися на площах, тимчасово таким стає «сакральним» місцем щодо іншого простору міста (перший балаган був відкритий в Москві в 1765 р безкоштовно, що пов'язувалося з установкою влади на легалізацію міських народних гулянь з метою зрівняти у праві на них представників усіх станів ). Балаган уособлював центр святкового веселощів і служив комплексним втіленням багатьох видів мистецтв: театру, пантоміми, клоунади та ін. Композиційний принцип балаганного, і в цілому, ярмаркового видовища - типово гротескний: з'єднати в одне явище (по крайней мере, місці) відоме, знайоме і незвичайне, екзотичне (причому останнє нерідко досягалося шляхом відкритого обману і шахрайства). В результаті безсоромного змішування свого і чужого утворилися оксюморон поєднання типу того, що можна було побачити на вивісці: «Російський театр живих картин, танців і фокусів китайця Су-чу російською деолекте з усіма китайськими примхами». 5
Небаченого і екзотичному віддавалася природне перевагу. Демонструвалися велетні, сатири, бородаті жінки, ліліпути, жінки-риби. У балаганах Санкт-Петербурга в 1870-90-х рр. на загальний огляд виставлялися теля з двома головами, мумія «єгипетського царя-фараона», дикун з острова Цейлон, що поїдає живих голубів, людина, що п'є гас і закушувати чаркою, «дама-павук», «дівчинка-сирена» з
------------------------
6 Лейферт А.В. Балагани. - Пг. 1922. - С. 63.
7 Цит. по: Там же. - С. 8.
150
Власне сам балаган (від перського. «Балахані» - верхня кімната, балкон 9) - це спектакль, сценічне дійство. Фактично його фабула ледь намічалася і не мала особливої значущості, вона лише повинна була відповідати загальній ярмаркової атмосфері метушні, плутанини понять, безладдя. Безлад власне і був тією «впорядкує» структурою, згідно з якою організовувалася ярмаркова життя. «Скажений темп», «кулеметна дріб акробатичних трюків», «елементи абсурду» - такі витяги з анонсів газет з приводу арлікінади англійців братів Ганлон-Лі, які виступали в балагані на Марсовому полі в Санкт-Петербурзі в 1875- 1877 рр. 10
Композиційно подібним опинявся і ляльковий театр Петрушки, який став постійним супутником ярмарки з 1840-х рр. Незважаючи на невигадливість і примітивізм, «комедія» користувалася незмінним успіхом. Повна алогізмів, нісенітниць, недолугої метушні, вона вселяла глядацькі симпатії і тим, що головний герой по ходу дії розправлявся з персонами, що втілюють вищий порядок - квартальним поліцейським, військовим начальником, лікарем, тобто виробляв наругу офіційно прийнятого порядку.
Це сміхової монолог «ні про що», головне - його безперервність, оскільки припинення монологічного процесу, який утримує єдність, злитість фону антисвіту, негайно призводить до його зникнення і повернення від сміху до турботи і серйозності. Баляси «руйнує значення слів і перекручує їх зовнішню форму». «Розкриває безглуздість в будові слів» 11. тобто звертає семантичний порядок в хаос. Вирішенню даного завдання сприяє рима, що дозволяє вибудовувати в один ряд слова належать різним, далеким один від одного семиотическим кодами, але подібні за звучанням; рима «дурним» слово, десемантізірует старі значення і створює нові, незвичні. Одночасно вона маркує текст, бо свідчить, що перед нами світ недійсний, Буффон. Виконуючи роль засобу досягнення комічного ефекту. рима створює морфологічні симбіози, з'єднує логічно непоєднуване, породжуючи словосполучення - «монстри». Римований потік зберігає постійну незавершеність, відкритість тексту, дозволяючи нескінченно приєднувати до нього слова з новим значенням.
Першочергове право на слово - у балаганного «діда», раешника або зазивали. Після 1840-х рр. балаганний «дід» стає чи не найбільш помітною і одіозною фігурою, що замикає на собі всі ярмаркове простір. Його завдання - залучення публіки на видовище, обіцянку усіляких чудес і чудасій (з неодмінним гіперболізація), безперервна балаканина з присутніх народом. Зовнішній образ «діда» створювався специфічним набором атрибутів: стара солдатська шинель, довге волосся, борода з пеньки, на шиї - олов'яні годинник, в руках пошарпана книга, під пахвою - обов'язковий напівштоф 12. Серед дійових осіб ярмарки «дід» представлявся найбільш карнавалізірованним персонажем , осередком уваги і порушення норм. Своїми промовами він продукує дух «надмірності», «надмірності»: завжди трохи «напідпитку», постійно натякає на свою пристрасть до вина і обжерливості, що зближує його з картинами бенкету, матеріального достатку,
------------------------
11 Лихачов Д.С. Панченко А.М. Понирко Н.В. Сміх у Давній Русі. - Л. 1984. - С. 21.
12 Некрилова А.Ф. Російські народні. - С. 129.
152
яким воно здавалося народної свідомості. Його дії метушливі, безладні; постійна рухливість видає бажання бути одночасно «і тут і там», вмістити в себе весь простір свята, заповнити його суєтою і веселощами. Різкі переходи від реготу до перебільшеної серйозності або плачу, активна жестикуляція і міміка, глузування над натовпом і самим собою, потік балаканини, що складається з римованого з'єднання слів в якусь нескінченну ланцюг - все це нацеливалось на дестабілізацію норми сприйняття, готуючи публіку на прийом будь-якої інформації, який би безглуздою або абсурдною вона не здавалася. Область тематики промов «діда» була досить обмеженою: гіперболізовані і знижені образи їжі і пиття, перевернутий світ речей, надмірна лайка і хвала, фамільярність, комічні викриття, знижений жіночий персонаж і заохочувально-піднесений тон по відношенню до засуджених вчинків (бійка, крадіжка, обман і т.д.) 13.
Ще одна примітна і необхідна (хоча і невидима) під час святкового масового народного гуляння фігура - фігура злодія. Злодій на ярмарку подібний дурню в селі, він більш віддає, ніж викрадає. Завдяки його незримому присутності атмосфера веселощів знаходить особливий присмак. Якщо всі святкові факти передбачувані у своїй «непередбачуваності», то злодій дійсно непередбачуваний. Не випадково «дід», балагурячи з публікою, постійно лякає її тим, «хто вище його», посилюючи загальний напруження вражень.
------------------------
13 Указ. соч. - С. 141.
153
Злодій по-своєму організовує хід видовища, створюючи зону підвищеного емоційного напруження, такого собі «солодкого жаху» від очікування того, що може трапитися щось непередбачене, що руйнує заплановане протягом свята. За його волі епіцентр загальної уваги здатний переміститися з будь-якого об'єкта або ярмаркового персонажа на місце акту злодійського дії, на потерпілого. Випадок реального злодійства є своєрідний катарсис для іншої публіки від свідомості, що «вкрали не в нього». Частина ефекту, властива скомороському видовищу - загострення відчуття спогляданням «забороненого», втрачене при розвазі «дідівськими» комічними витівками внаслідок легалізації його положення, експропріюється злодієм. Дозволене на період свята ігрове порушення норм доповнюється за допомогою крадіжки справжнім їх злочином, що, в свою чергу, повідомляє відтінок більшої реальності всього, що відбувається. З цієї причини балаган «дідові» залишається тільки вторинна роль трикстера по відношенню до злодія, це взаємодоповнюючі карнавальні персони, з яких злодій - чільна. Якщо «дід» створює дух комізму, перевертаючи «серйозну» норму, то злодій своїм серйозним дією здатний «перевернути» комічну норму самого «діда», тим самим поставивши його в незручне становище. Подібна «обертаність обращаемости» - від смішного до серйозного і навпаки - як не можна краще відповідає атмосфері безладності. хаосу і анітрохи не псує свята, чим підтверджується адекватність злодія його загальному настрою.
За твердженням Ю.М. Лотмана, балаган, ярмаркове уявлення відрізняються від театральної комедії «почуттям дозволеності порушення моральних заборон», фривольної тематикою 14. Це частково вірно, але не є найбільш суттєвою ознакою подібної диференціації. Той же балаганний «дід», зачіпаючи «заборонені» теми, вдавався до використання «езопівською мови», в іншому випадку він легко міг опинитися в поліцейській дільниці. Раешнік демонстрував «безглузді» картинки тільки окремо і за додаткову плату. Більш кардинальна відмінність, яка відділяє світ ярмаркового свята від повсякденного життя, - це сама загальна обстановка строкатості, яскравості, безладу, всередині якої вихід за межі моральних
-----------------------------
норм - тільки окремий випадок. Порушуються не тільки моральні, але будь-які можливі норми, що у своїй гіперболізації виробляло резонанс шоку і здивування, тобто того, що є справжнім антагоністом почуттю монотонності, невиразності повсякденного існування, і було покликане зруйнувати його. Ярмаркова «надмірність» і «надмірність» є не тільки переживання «повноти буття», це - «захоплення» буття, вольності і свободи з відчуттям того, що завтра всього цього позбудешся. Будь-яка надмірність вказує на лишенность, брак чогось в іншій області життя, компенсацією до чого вона виступає. Звідси - не просто святкове гуляння, а розгул, свобода «з надривом», з відчаєм, вимога «всього і зараз». Розуміючи подібні настрої публіки ярмаркові «торговці видовищами» прагнули забезпечити даний максимум, доводячи кожен штрих святкової картини до гротескно-перебільшених масштабів. Ярмаркова стихія - царство видимості і «спокуси». Надлишок фарб, образів в своєму безперервному «пресингу» і кругообігу залишали від себе тільки «враження», почуття ковзання по поверхні предметів реальності, сприймаються лише як «форми», і тому здатних породити перцептивний криза: «. Насуваючись з усіх боків із запаморочливою швидкістю, спустошені знаки <.> позбавляють суб'єкта можливості утримувати їх в звичному полі погляду і інтерпретації, залишається лише тактильне відчуття речей, щось схоже на галюцинації. »15. Звідси - афекти розгубленості, спустошеності або навіть пригніченості, що можуть виникати під час і після відвідин« видовища ». «Надмірність», гранична концентрація буття відображає претензію ярмарки постати «правдивіше правди». - факт, в якому Ж. Бодрійяр вбачає «апогей симулякра» і при цьому джерело іронічності 16. Специфіка ярмаркової іронії в тому, що ситуація «видимості», обману зовсім не прагне до приховування, а навпаки, навмисно акцентується, служачи грунтом для творення комічних прийомів і композицій.
Використовує в процесі розваг публіки «симуляції» явища, ярмарок, проте, сама по собі - НЕ симулякр. Ярмарковий веселощі генерує «видимість», але саме вона і виступає її субстанціальним якістю, усуває її симуляцією ність в цілому.
--------------------------