Велике горе. гніт. туман.
і життя їм здається обман.
коли дітлахи плачуть.
А дітям на роду дано.
адже Богом так заведено.
що б діти все сміялися.
і щасливо спілкувалися.
Мені життя раптом здається порожній
коли дитинка малої
не хоче посміхнуться.
він горя настільки вже сьорбнув
що може захлинуться.
У століття двадцять перше стільки драм.
стільки сиріт без тат і мам.
і з юних років вони дорослішають.
трагічний досвід вигнаних мають
їм би грати з десяток років.
вони заради хліба на обід
в працях спини згинають
який вже до біса дитячий сміх.
коли вони безпорадні. ридають.
Чи не пам'ятають пап вони і мам.
живуть давно по дет-домівках.
живуть сподіваються і чекають.
коли хто відгукнеться.
в сердечку маленькому живому
надія до світла рветься.
будь-який малюк осиротів.
до любові сімейної рветься.
Яка ганьба нам усім друзі.
коли сирітська стезя. дитині дістається.
і при батьку живому малюк не засміється.
так як в дет-будинку він живе і чекає,
коли ж батько проп'є.
Я віддаю хвалу людям.
що дає притулок чужим дітям.
під дахом своєї хати
хоч самі не багаті.
Я підношу хвалу церквам
притулок створив тим дітям.
хто жили без-прізорно.
таких людей хвалити завжди.
мені було ні соромно.
Ми Капоші день і ніч.
що б всі проблеми перемогти.
а діти менше все сміються.
вони сподіваються і чекають.
коли ж дорослі мужі.
вершимо в мріях доб'ються.
а діти чекають в надії чекають.
і сльози рікою ллються.
Мені набридло влада лаяти
але як же це розуміти.
що мільйони без-прізорних
якомога їм спокійно спати.
від невирішених справ ганебних.
Проблеми треба все кидати.
і щастя дитинства дітям дати.
адже діти повинні улибатся.
і не должён кожний малюк.
без тат і мам залишитися.
Господь почує молитви все.
дай дітям щастя в красі.
дозволь в любові жити. улибатся.
має адже дитинство у людей
щасливим.
в пам'яті залишитися.