Будьте не мертві,, а живі душі. Про назву поеми Гоголя
За словами Гоголя, головна властивість його таланту визначив Пушкін: "Він мені говорив завжди, що ще в жодного письменника не було цього дару виставляти так яскраво вульгарність життя, вміти окреслити в такій силі вульгарність вульгарного людини, щоб вся та дрібниця яка вислизає від очей , майнула б крупно в очі всім ". Бєлінський оскаржив пушкінське визначення "дару" Гоголя. Особливість таланту Гоголя, стверджував критик, "полягає не у винятковому тільки дарі живописати яскраво вульгарність життя, а проникати в повноту і реальність явищ життя. Йому дався не пішла людина, а людина взагалі, як він є, не прикрашений і не ідеалізований".
Однак чому ж тоді вульгарний людина відрізняється від не пішла? Той же Бєлінський писав, що "порядна людина не тим відрізняється від вульгарного, щоб він був зовсім чужий всякої вульгарності, а тим, що бачить і знає, що в ньому є вульгарного, тоді як ница людина і не підозрює цього в ставленні до себе; навпаки, йому-то і здається більше всіх, що він справжній досконалість ". Вульгарність у Гоголя - це друк духовної убогості, яке можна знайти в кожній людині. Герої Гоголя вульгарні, так як вони мертві духовно. Тому своєрідним ключем до сенсу поеми є її назва.
Перш за все воно має буквальне значення, пов'язане з сюжетом. Мертві душі - це "товар", який купує Чичиков, а саме душі померлих селян, які по Ревизской сказки числяться живими. Недарма Коробочка скаржиться Чичикову: "Народ мертвий, а плати, як за живого". Гоголь вкладає в уста Чичикова та інших героїв поеми по відношенню до придбаним душам слово "мертві" замість прийнятого в офіційних документах "спад". У зв'язку з цим Погодін писав йому 6 травня 1847 року: "" Мертвих душ "в російській мові немає. Є душі ревізькі, приписні, спад, прибулі". Гоголь хотів надати цими словами особливого сенсу не тільки афері Чичикова, а й всьому твору.
Набагато важливіше буквального - алегоричний, метафоричний сенс назви поеми. Мертві душі - це поміщики і чиновники, сам Чичиков. Цей сенс був очевидний вже для перших читачів Гоголя. Так, Герцен записав у щоденнику в 1842 році: ". НЕ ревизские - мертві душі, а всі ці Ноздревой, Манілова і tutti quanti - ось мертві душі, і ми їх зустрічаємо на кожному кроці".
Але є в назві книги і глибокий духовний зміст. Він розкритий Гоголем в передсмертній запису: "Будьте не мертві,, а живі душі. Немає іншої двері, крім зазначеної Ісусом Христом, і всяк, прелазай інакше, є тать і розбійник". За Гоголем, душі його героїв не зовсім померли. У них, як і в кожній людині, таїться справжнє життя - образ Божий, а разом з тим і надія на відродження. Про те, що таке життя і смерть душі, говорить один з великих вчителів Церкви, преподобний Симеон Новий Богослов: "Христос приходить, і пришестям Своїм воскрешає мертву душу, і дає їй життя, і дарує благодать бачити, як Він Сам воскресає в ній і її воскрешає. Такий закон нового життя в Христі Ісусі, що Христос Господь благодаттю Святого Духа приходить до нас і воскрешає умертвіння душі наші, і дає їм життя, і дарує очі бачити Його Самого, безсмертного і нетлінного, що живуть в нас. Але перед чим душа з'єднається з Богом, перш ніж побачить, по знає і восчувствует, що воістину з'єднана з Ним, - вона буває зовсім мертва, сліпа, бездушна, але при всьому тому, що мертва, все ж за єством своїм безсмертна ".
У тлумачному словнику Володимира Даля одне зі значень слова "мертвий" - "людина відроджених, недуховності, плотської або чуттєвий". Це значення близьке до того, в якому вживає дане слово і Гоголь. Наприклад, Манілов веде життя виключно матеріальну (тілесну, чуттєву), тому справжнього життя (тобто духовної) в ньому немає: він мертвий, як і інші поміщики, як і сам Чичиков.
Було б, однак, неправильно думати, що в наступних томах Гоголь мав намір зробити Чичикова "доброчесним людиною". Гоголівські висловлювання з цього приводу, як і вцілілі глави другого тому, не дають підстав для такого висновку. Олександр Матвійович Бухарев (в чернецтві архімандрит Феодор), не раз розмовляв з Гоголем про його творі, в пізнішому примітці до своєї книги "Три листи до М. В. Гоголя, писані в 1848 році" розповідає: "Пригадую, коли дещо прочитав я Гоголю з мого розбору "Мертвих душ", бажаючи тільки познайомити його з моїм способом розгляду цієї поеми, то і його прямо запитав, чому саме повинна скінчитися ця поема. Він, замислившись, висловив своє складне становище висловити це з грунтовними. я заперечив, що мені тільки потрібно знати, оживе чи, як следуе т, Павле Івановичу? Гоголь ніби з радістю підтвердив, що це неодмінно буде і пожвавленню його послужить прямою участю сам цар, і першим подихом Чичикова для справжньої міцної життя повинна скінчитися поема ".
Цілком ймовірно, Гоголь хотів провести свого героя через горнило випробувань і страждань, в результаті яких він мав би усвідомити неправедність свого шляху. Цим внутрішнім переворотом, з якого Чичиков вийшов би іншою людиною, мабуть, і повинні були завершитися "Мертві душі". Знаменно, що як в "Ревізорі" справжній ревізор з'являється за наказом царя, так і в поемі в воскресіння героя повинен був взяти участь сам Государ.
Відродитися душею мав не тільки Чичиков, а й інші герої, - навіть Плюшкін. може бути, найбільш "мертвий" з усіх. На питання архімандрита Феодора, воскреснуть інші персонажі першого тому, Гоголь відповідав з посмішкою: "Якщо захочуть". Духовне відродження - одна з вищих здібностей, дарованих людині, і, по Гоголю, цей шлях відкритий всім. І це відродження мало відбутися на основі "корінний природи нашої, нами забутою", і послужити прикладом не тільки для співвітчизників, а й для всього людства. В цьому і полягала одна з "надзавдань" поеми Гоголя "Мертві душі".