Приношу свою величезну подяку Катерині порядковий і Оксані Стаценко за допомогу в редагуванні цієї розповіді.
Чи згодні Ви, що прожити життя треба так, щоб потім було що згадати? Аліна молода дівчина, яку тягне відразу до двох хлопців. І нехай це неправильно. Але хто буде їх судити ?!
Увага! Відносини м + ж + м, в книзі присутній сцени еротичного змісту.
- Твою ж мати! - я різко відскочила від розлитого гарячого чаю і тут же боляче вдарилася п'ятою про ніжку стільця. У двері ще раз наполегливо подзвонили. - Іду я, йду! І кому це вдома не сидиться?
Відчинила двері, і мене тут же з вереском обняла моя найкраща подруга, Маринка.
Це я якось жартома перевела популярне звернення "чика", вийшло "курочка". І пішло-поїхало: коли ми загоряємо - ми "курки-гриль", коли п'ємо - "п'яні курки", коли наїмося - "жирні курки", і таких варіантів - безліч!
Три роки тому в автокатастрофі загинули мої батьки. Я теж була в машині, на задньому сидінні, але доля розпорядилася дати мені другий шанс. Ось так і збирала я своє життя по шматочках, які залишилися після загибелі батьків. Мені було вісімнадцять, я вчилася на другому курсі університету за фахом «архітектор». Мої батьки були лікарями, тому в спадок мені дісталося небагато: двокімнатна квартира з простеньким, але акуратним ремонтом, і пара тисяч доларів, половина з яких відразу пішла на похорон. Мені довелося дуже швидко дорослішати і вчитися виживати. І якби не Маринка, я не була б тією розкріпаченої дівчиною, якій стала.
- Ти сумувала за мною?
- Та так, не сильно, - жартома сказала я. Маріша тільки фиркнула на це. Мою увагу привернув шум за вхідними дверима.
- Кого ти там ховаєш?
- Тім, заходь, чого стоїш на порозі?
- Ааа, це ти Тимур. Не впізнала, багатим будеш!
Ох, як він оцінююче на мене подивився, прям холодок по шкірі пішов.
Маринка, яка спостерігала за нами, нервово хмикнула.
- Алін, ми збираємося на дачу, на тиждень, збирай сумку. Тільки швидко!
Я подивилася на Тимура і помітила, як він скривився, напевно від думки, що я поїду з ними.
- Ні, я не можу, мені проект дачі до вівторка треба здати.
- А я вже зателефонувала твоєму начальнику і попросила перенести на тиждень пізніше твій проект.
- Чтоооо? Марін, ну так не можна, що твій дядько про мене подумає? Що я несерйозна, що це я тебе попросила йому зателефонувати. Так зі мною взагалі ніхто справи не захоче мати.
Тимур глузливо пирхнув, у відповідь я зло втупилася на нього.
- Відставити паніку! - грізним тоном проскандувала Марина.
Повільно перевела погляд на неї і не втрималася, посміхнулася. Ну не можу я довго на неї злитися, коли вона кривляється і ось так от витріщає очі!
- Гаразд, пішла збирати сумку! Ідіть поки на кухню, чаю випийте.
Зібралася я за п'ять хвилин. Цьому ми ще на практиці навчилися в студентські роки, хто не встиг зібратися за цей час, той іде в похід з тим, що має на руках!
Коли вийшла на кухню, Маріша з Тімом про щось перешіптувалися і відразу замовкли, тільки-но я увійшла.
- Неа! Ну що, газ, світло, праска вимкнула? Тоді поїхали!
- Алін, рятуй! Це Дан! Ну, Данило, один Тимура по навчанню, я говорила тобі про нього. Він поїде з нами, я повинна сісти з ним поруч, - прошепотіла мені на вухо подруга.
Я приречено зітхнула, і ще раз подивилася на Дана, який дуже слизьким поглядом оцінював наші фігури, як би порівнюючи, у кого краще. А Марина дуже схожа на мене абсолютно всім, навіть особою, той же типаж, тільки очі великі, виразні. Так що і порівнювати особливо нема з чим. Тимур вже сів за кермо, а я підійшла до блондинчик і, мило посміхаючись, сказала:
- Я на передньому, на задніх сидіннях мене жахливо нудить!
Данило скривився і зло подивився на мене:
Боже, який голос! Низький, з хрипотою, так і хочеться закрити очі і оргазміровать від цього звуку.
Ах, так, переднє сидіння!
- Нехай сідає, а то ще трапиться інцидент малоприємний!
Ах, що це? Голос Тимура просто ввів мене в еротичний транс, по шкірі пройшли мурашки і я, як під гіпнозом, відкрила пасажирські двері і села, тупо дивлячись в лобове скло. Що це зі мною? Ніколи ще так не заводилася тільки від одного чоловічого голосу. У мене давненько не було сексу, але щоб так зголодніти, щоб сходити з розуму тільки від голосу.
Данило щось невдоволено бурчав на вулиці, але все ж сів за мною, а Марина сіла поруч з ним, заклично йому посміхаючись.
Ми виїхали на трасу і почали стрімко набирати швидкість. Їхати дві години. Перші півгодини багато говорили, я познайомилася з Данилом, а потім він почав задавати купу питань, типу, де навчалася, де працюю, як це бути архітектором і так далі. Майже на всі питання за мене відповідала Марина, всіляко мене вихваляючи, за що не раз на неї гарчав і шику.