видавав свого тяжкого становища. Навіть намагався під час зупинок допомогти Евеліні, нагодувати її зі своїх мізерних запасів. Дівчина незмінно відмовлялася. Зараз, коли її життя і свобода висіли на волоску, одна думка про їжу викликала нудоту.
Даліон як ніби зовсім забув про своїх учнів. Їх біди і втому чоловіка зовсім не чіпали. Він ні на крок не відходив від своєрідною провідниці, ведучи світські бесіди. Евеліна мимоволі ловила чутки і плітки, присвячені якимось їхнім спільним знайомим. Амарія з готовністю хихотіла над жартами Даліона, яких дівчина не розуміла, та й не прагнула зрозуміти.
Евеліна була готова почала благати про пощаду, проте скажена гонка раптом припинилася. Це сталося, коли дорога майже остаточно зникла у темряві і подальша поїздка могла закінчитися вельми плачевно для безтурботних їздців. Приємного мало - стрімголов скотитися з коня, зламала собі ногу. Тут самому б живим залишитися.
- Переночуємо тут, - прийняла рішення Амарія. - На світанку рушимо далі. Поки встигаємо до призначеного терміну.
- Ти змусиш мене спати прямо на снігу? - з посмішкою запитав Даліон, спішуючись. Дивна річ, але виглядав чоловік вельми непогано, якщо врахувати, скільки їм довелося провести в сідлі. Немов він тільки півгодини тому вийшов зі свого будинку. Навіть Амарія трохи зблідла від втоми - що вже казати про нещасних учнів старшої гончака. Евеліна насилу вибралася з сідла і зі слабким стогоном села прямо в замет. Ноги відмовлялися служити їй. Поруч, з тихим болючим схлипом, опустився Нор.
- слабенький у тебе учні, - зазначила Амарія, вперше за цілий день з цікавістю глянувши в бік імперкі.
- Не думаю, що твої в подібній ситуації вели б себе краще, - сховав посмішку в куточках губ Даліон. - Так що там щодо ночівлі?
Жінка відкинула косу за спину. Потім притупнула ногою і легенько махнула рукою, ніби відганяючи щось. У Евеліни навіть не було сил здивуватися, коли напівтемрява, що причаївся між двома найближчими ялинами, раптово замерехтів. Із тіні виступили обриси маленької лісової хатинки.
- Непогано придумано, - змушений був визнати маг.
- Звичайна ілюзія, - знизала плечима Амарія, ховаючи під віями вогник задоволення від компліменту. - Я ж страж кордонів. Мені належить володіти таким мистецтвом.
- А в минулі мої візити ти змушувала мене задовольнятися жалюгідними куренями, - з ледь помітним відтінком невдоволення в голосі зауважив Даліон.
- Але це ж так романтично, - фиркнула жінка. - Спати під зірками в обнімку.
- Та вже, - пробурмотів чоловік.
Евеліна дивилася на цю сцену без найменшого проблиску емоцій на обличчі. Думками вона була далеко від цього місця. Втім, від втоми ніякі путні міркування або роздуми в голову не йшли. Їй хотілося лягти і заснути. Щоб хоча б таким чином вирватися з щільного чорного відчаю, в яке так швидко вона звалилася.
- Евеліна, - гукнув свою тінь Даліон. - Ти там заснула, чи що? Іди в хату, інакше застудишся.
Дівчина розгублено перевела погляд на чоловіка, не розуміючи, чого він від неї хоче. Потім стиснула зуби, пригнічуючи болісний видих, і з деякими труднощами піднялася на ноги. Нор спробував було їй допомогти, але Евеліна недбалим жестом показала, що впорається сама. І, трохи накульгуючи, вирушила до Даліона.
Той стояв біля порога хатинки і терпляче чекав, коли його тінь подолає розділяють їх кілька кроків.
- Ти в порядку? - запитав чоловік, коли дівчина нарешті підійшла до нього.
- Так, - кивнула вона. Помовчала і додала без тіні посмішки: - У повному.
Даліон нагнувся і шепнув Евеліні на вухо - так, щоб більше ніхто не почув:
- Не хвилюйся. Я не дам тебе в образу.
Дівчина нічого не відповіла. Вона не вірила цим словам. Їй здавалося, що чоловік лицемірить. Просто бреше, щоб уникнути зайвих проблем до того моменту, як він передасть її збору. Навіщо насильно тягнути жертву, якщо можна переконати її йти до місця заклання самостійно?
Але в очах колишньої учениці імператора не відбилося ні натяку на сумнів. Вона байдуже нахилила голову, показуючи, що слова її господаря були почуті, і увійшла в хату.
У напаленому приміщенні було тісно і душно. Тут і удвох важко було розвернутися - що вже казати про чотирьох. Амарія розташувалася біля вікна і про щось стиха розмовляла з Даліона, зрідка з інтересом кидаючи погляди на чужачка. Нор, незважаючи на втому, взяв на себе клопоти про вечерю. Лише Евеліні було нічим зайнятися. Спочатку вона взялася допомагати молодшій гончака, але юнак швидко посадив її на колишнє місце, буркнув, що впорається і сам. І тепер дівчина безуспішно боролася з дрімотою, іноді провалюючись в глибокий колодязь без сновидінь, але практично відразу ж приходячи в себе. Даліон вже кілька разів невдоволено хмикав побачивши того, як Евеліна клює носом, але поки мовчав.
- Нехай твоя тінь відпочине нормально, - несподівано сама запропонувала Амарія. - Їй завтра має бути на рідкість важкий день.
- Нам усім завтра доведеться нелегко, - кисло посміхнувся чоловік, але заперечувати не став. Лише владно кинув: - Лягай, Евеліна. Я розбуджу тебе, коли вечеря буде готовий.
Дівчина не стала наполягати. Вона тут же згорнулася в клубок на незручній вузької лавочці і моментально заснула, але навіть уві сні колишня учениця імператора відчувала біль в зап'ясті, де пульсувало вогнем клеймо. Ніби Деміен гнівався на щось. Або тріумфував, смакуючи швидку перемогу.
По всій видимості, Евеліну вирішили не будити для вечірньої трапези. Тому як вона прокинулася сама - коли боязкий світанок вже заглядав у вікна. В хаті було темно і тихо. Десь неподалік важко дихав, зрідка жалібно схлипуючи уві сні, Нор. Більше в кімнаті нікого не було. Ні Даліона, ні Амар.
Дівчина здивовано насупилася. Потім спустила ноги на підлогу і босоніж підійшла до дверей. Хотіла було відкрити її, виглянути на подвір'я, але завмерла, почувши приглушені голоси. У сінях розмовляли. І розмовляв якраз її господар і його знайома. Евеліна зиркнула на мирно сплячого Нора і, глибоко зітхнувши, припала до дверей, намагаючись зрозуміти, що відбувається за нею.
- Навіщо тобі знадобилася дівчисько? - запитала Амарія. - Чому ти відразу ж не поставив збір до відома?
- Вони б стратили її. - В голосі Даліона почулася посмішка. - Причому навіть не давши шансу виправдатися. Ти ж сама це прекрасно знаєш.
- І що? - з глухим роздратуванням перепитала жінка. - Відколи ти шкодуєш імперців?
- З тих самих, як вони біжать зі своєї батьківщини, - твердо відповів чоловік. - І рятують інших, жертвуючи власним життям.
- Ні за що не повірю, - мелодійно розсміялася Амарія. - Імперці ніколи і нікому не допомагають, якщо тільки це не відповідає їх власним цілям.
- Але мій-то слову ти довіряєш, я сподіваюся? - хмикнув Даліон. - Я сам був свідком цього. Вельми здивувався, якщо чесно. І потім, якщо вона втекла від імператора, то, цілком можливо, може знати багато чого з того, що стане в нагоді нам надалі.
- Ти міг би випити пам'ять імперкі, - вкрадливо запропонувала жінка, і Евеліна відчула, як по її шкірі пробігли мурашки. - І без проблем отримав би все її знання. Навіщо такі складнощі? Або ти з самого початку мав намір вигідно продати її Деміену і просто чекав зручного моменту?
Дівчина із завмиранням серця чекала відповіді господаря. А той чомусь зволікав, ніби роздумуючи.
- Ну ж, - поквапив його Амарія. - Тільки не намагайся переконати мене в своєму благородстві. Я-то знаю, що ти навіть пальцем не поворухнути без власної на те вигоди.
- Досить про це, - досить різко обірвав її Даліон. - Я не збираюся відкривати причин, за якими допомагав Евеліні. Поки, принаймні.
- Твоє право. - В голосі жінки почулося погано приховане розчарування. - В такому разі я
Всі права захищеності booksonline.com.ua