Найчастіше це відбувається на початку третього року життя. Ще вчора такий відкритий і безпосередній, малюк раптом починає хитрувати, ухилятися від своїх обов'язків під надуманими приводами, заперечувати очевидну провину, перекладати свою вину на інших. Це тривожить батьків, і вони всіма доступними засобами намагаються позбавити дитину від звички "брехати".
Вигадки і виверти дитини - лише більш зрілі і логічні форми впливу на оточуючих, ніж склався ще в дитинстві стиль емоційного тиску (істерики, сльози, випрошування і т.д.)
Зростаюча любо-знательно і все частіші заборони дорослих - ось що живить перші вигадки малюка, що намагається за допомогою фантазій обійти обмеження, що накладаються дорослими.
Посилюється тиск на дитину. Його ловлять на слові, змушують визнати свою неправоту або "викривають" як колись: "Не бреши, у тебе все на лобі написано".
Тактика викриття маленьких "обманщиків" і примус до визнання виявляються, однак, малоефективними. Прикривши долонькою "зрадницький" лобик, дитина продовжує складати, прямо дивлячись нам в очі. Може бути, він не здогадується, що бреше? Не розуміє різниці між вигадкою та реальністю? Можливо, в цьому віці йому марно пояснювати, що брехати соромно?
Потрібно і чи можна боротися з дитячою брехнею?
Дитяча брехня - одна з найбільш досліджених проблем в психології, проте впоратися з нею в повсякденному житті ще нікому не вдавалося. Деякі фахівці вважають, що боротися з брехнею взагалі і дитячої, зокрема, марно: вона - частина життя будь-якого вихованої людини. Почуття такту, гарного тону, інтереси оточуючих або необхідність компромісу в якихось певних ситуаціях - змушують нас час від часу вдаватися до нещирості, "напівправди", а то і повної неправді, приховуючи справжні почуття і думки.
На жаль, люди брешуть не тільки з благородних мотивів - але і з-за користі, зловмисності, цинізму. Така брехня зазвичай викликає неприйняття і засудження оточуючих - її справедливо розцінюють як особистісний дефект, аморальний і неприпустимий. Однак і "допустима", і "аморальна" брехня виростають з одного кореня. Головне - не дати ввічливості дитини перерости в брехливість.
Хто вчить дитину брехати?
Дитина починає говорити неправду в період активного розвитку мови і уяви. Це найбільш значні досягнення в психічному розвитку малюка. Мова лягає в основу формування його логічного мислення, а уява дозволяє абстрагуватися від безпосередньо сприймають реальності і подумки пізнавати те, що не можна помацати, побачити або почути. Функції його свідомості як би подвоюються: з одного боку, він продовжує пізнавати навколишній світ - важке тоне, вогонь пече, а з іншого - освоює світ уяви, гри і фантазій.
Навіть найменші діти чітко розрізняють реальність і вигадка. Якщо малятко готує обід для ляльки, а роль пиріжка грає кубик, вона ніколи не стане кусати його по-справжньому, тільки "понарошку". Дитина може фантазувати в різних ситуаціях - в якості компенсації відсутніх знань і умінь, для захисту від "загрози". Замінювати реальне задоволення потреб уявним вчать і дорослі. Діти неймовірно цікаві та активні: їм все потрібно поторкати, всім пограти, а найпривабливіше - не іграшки, а речі, що належать дорослим. Дитина тягнеться до дорогих годинників, але, оскільки немає ніякої гарантії, що він обійдеться з ними дбайливо, ми "обманюємо" його. Надягаємо йому на руку колечко від пірамідки і говоримо: "Дивись, які годинничок!" Це допомагає, але ненадовго. Ігровий замінник реальної речі - це наш компроміс з дитиною, і він прекрасно це усвідомлює.
Напевно, тому ми часто чуємо від своїх трирічних малюків щось наївне, подібно до того, що зібрав у книзі "Від трьох до п'яти" Корній Чуковський: "Бабуся, ти помреш?" - "Помру". - "Тебе закопають?" - "Закопають". - "Ось тоді я покручу твою швейну машинку"
Зростаюча допитливість і все більш часті заборони дорослих - ось що живить перші вигадки малюка, що намагається за допомогою фантазій обійти обмеження, що накладаються дорослими. 3-річний Кирюша, син відомого психолога В.Мухіної, розмовляє сам з собою: "Мама сказала, що не можна чіпати пилешош (пилосос)". Потім звертається до невидимої хмарі (вікно закрите щільною портьєрою): "Хмара, можна тлогать пилешош?" І відповідає сам собі: "Можна, кила, можна".
З віком приводів для вимислу стає все більше, а "обман" все витонченішими. Мимовільними винуватцями цього стають дорослі, змушені пред'являти дитині певні вимоги. Природно виникає питання: "Що ж робити?" Не можна ж дозволяти дитині все. Розумні обмеження необхідні, і якщо заборони провокують "брехня", то і вседозволеність чревата проблемами. Де ж вихід?
маленькі хитрощі
Обман як захист
Одна з причин, що провокують дитячу неправду, - це наш батьківський егоїзм і нетактовність. Ми не вважаємо дитячі ігри серйозною справою і в будь-який момент можемо відірвати дитину від його занять. Благальні слова "зараз-зараз, ну ще хвилиночку", не справляють на вас враження і навіть дратують. Так само безапеляційно припиняємо ми спроби принести з вулиці грудку снігу, вподобану паличку, гладкий камінчик - справжній скарб, які ми сприймаємо як непотріб і сміття. І дитина починає захищатися від нас за допомогою вимислу і обману: проносить все це в будинок потайки.
Ось випадок, який я спостерігала в одній цілком благополучній родині. Сашенька захоплено грає на килимі у вітальні. Мама зайнята приготуванням обіду на кухні. І постійно смикає доньку: просить принести то сигарети, то запальничку, то зібрати на кухні свої розкидані книжки. У якийсь момент Саша перестає відгукуватися на мамині прохання. Стурбована мама заходить до вітальні і бачить дочка нерухомо лежить на килимі з закритими очима. "Що з тобою?" - кидається вона до дочки. "Хіба ти не бачиш чи що, - відповідає та, - я померла. Ось принеси собі сама свої сигарети, я і оживу ".
Як реагувати на подібні витівки? Хіба дитина не повинна підкорятися нашим вимогам? Звичайно, повинен. Але і наші вимоги повинні бути не тільки розумними, але і тактовними, що враховують інтереси малюка. Не можна безцеремонно ламати його наміри, переривати його гру. Якщо ми хочемо навчити дитину слухати нас і поважати наші вимоги, то повинні першими показати йому приклад поваги до справ іншої людини.
Обман-компенсація
Ще одна форма дитячої брехні - хвастощі неіснуючими досягненнями, хвастощі, що виникає тоді, коли малюки хронічно неуспішні в тому, що становить головну цінність не для них самих, а для їх батьків. Діти в цьому випадку - просто жертви батьківського марнославства. Від них занадто багато чого чекають, а вони не в змозі виправдати цих надій і витрачених коштів. Малюки - відмінні психологи, тонко відчувають розчарування і роздратування близьких. Їм дуже хочеться невідповідність встановленим вимогам, але у них не виходить. Тоді вони і починають "вигадувати" свої успіхи. Наприклад, можуть заявити батькам, що сьогодні вони були кращими і їх перевели в групу відмінників, а тренер всім велів брати з них приклад. При найменшій реальній удачі вони роздмухують її, багаторазово перебільшуючи, тільки б заслужити схвалення, визнання, ласкавий і добрий погляд мами. Хвалькуватий "брехунець" - це недохваленний дитина. Переступите через свою суворість і знайдіть привід частіше захоплюватися малюком, демонструючи йому свою любов.
Фантазії скривдженого дитини
Часто 3-річного малюка спонукає до обману ображене самолюбство. Він дуже чутливий до оцінок оточуючих, відношенню до себе. І якщо ці оцінки неприємні або ж дорослий грубий з ним, малюк починає огризатися, грубити або відмовити історії, які як би витісняють ці образи. 3-річний Діма, наприклад, по дорозі з дитячого саду з гордістю заявив мамі, що сьогодні вихователька насварила його за неакуратну аплікацію, а він їй показав язик, і всі діти з неї сміялися. Чи треба говорити, що насправді діти сміялися над ним, а не над нею, і мову він нікому не показував.
Переінакшуючи хворобливе для свого самолюбства пригода, дитина відчуває полегшення, в уяві "розправляючись" з кривдником, він відновлює справедливість, якої не може добитися в реальності. Ми, дорослі, самі нерідко грішимо цим. Було б неправильним припиняти подібні дитячі вигадки, які мають певний терапевтичний ефект і допомагають малюкові впоратися з суворою дійсністю. Але, вислуховуючи дитячу "версію" події і морально підтримуючи малюка, слід все-таки поступово вселяти йому думку, що треба вміти визнати свою провину і що чесних людей завжди поважають за те, що вони не бояться говорити правду.
А якщо без причини
Буває й таке. "Невмотивована" брехня зустрічається в будь-якому віці. У самих маленьких вона набуває вигляду химерної фантазії. 2-річний Стасик впав в дитячому саду і медсестра змастила йому подряпини зеленкою. На питання забирати його з дитячого саду мами, що з його колінами, він несподівано відповів: "Бабуся вкусила". Будинки на те ж питання бабусі він вже відповів: "Мама вкусила". І тільки ввечері, коли його про це запитав батько, він чесно зізнався: "Упав, зеленкою помазали".
Старші діти теж люблять прісочініть. Вони розповідають небилиці про нібито бачених ними інопланетних кораблях, стверджують, що знають секрет безсмертя і можуть поглядом пересувати предмети. Люблять похвалитися підлітки, так і цілком солідні дорослі теж. Однак потреба злегка прибрехати - не зовсім безпричинний "обман", просто причина не завжди лежить на поверхні: хочеться надати більшої ваги і значущість своєї персони, викликати до себе інтерес, а зробити це інакше не виходить.
Такого роду творчість може бути як свідченням незадоволеності собою, своїм становищем у сім'ї, групі, класі, так і ознакою особливої жвавості уяви, схильності до творчості. Навряд чи варто строго судити малюків за подібні вигадки - адже вони просто прагнуть вразити нашу уяву, викликати наше захоплення.
Однак, якщо неприборкані фантазії дітей не супроводжуються справжніми досягненнями, вони перетворюються в порожню мрійливість, коли, замість того щоб домагатися реальних успіхів, малюк тільки й робить, що малює в своїй уяві блискучі перемоги, але палець об палець не вдарить, щоб зробити їх реальністю . З таких юних "авторів" цілком можуть вирости дорослі нероби з великими претензіями. Тому підтримувати у дитини баланс між вигадкою та реальністю все-таки потрібно, і якщо фантазії замінюють йому всі види активності, необхідно повертати його "на землю" і прищеплювати смак до цій справі.
Що треба знати батькам дітей, які брешуть
Вигадки малюків - ще не брехня в повному розумінні цього слова. Вони рідко по-справжньому корисливі і не розраховані на те, щоб завдати шкоди іншій юридичній. "Брехня" дітей може свідчити про порушення у взаєминах з дорослими. Варто змінити стиль спілкування з дитиною, усунути причини, що змушують його обманювати, і "брехливість" зведеться до безпечного мінімуму. В іншому випадку вона вкорениться і стане справжнім лихом і для нього самого, і для оточуючих.
З звичкою говорити неправду марно боротися, якщо члени сім'ї самі нещирі один з одним. Дитина інтуїтивно засвоює цей стиль спілкування і не може відповідати вашим вимогам бути щирим, якщо ви самі - не зразок правдивості.
Дитина повинна засвоїти, що говорити неправду він може тільки в тому випадку, коли правда звучить неввічливо. Не можна, наприклад, сказати другові, що його подарунок тебе розчарував, або в гостях критикувати господиню, оголошуючи всім, що мама краще готує. Як не дивно, але навіть самим витонченим маленьким хитрунам погано дається брехня "з пристойності" і, щоб привчити дитину до "ввічливою" брехні, іноді потрібно чимало зусиль.
Тетяна Єрмолова
Кандидат психологічних наук
Сподобався пост? Підтримай Лайком!