Змішана спрямованість - кілька рівнозначних романтичних ліній (гет, слеш, фемслеш)
Елен і П'єр, персонажі про які, здавалося б, все вже сказано тисячу разів, але що якщо поглянути на звичні й усталені в свідомості речі по-іншому?
Присвячую людям, які не бояться йти проти.
Публікація на інших ресурсах:
Незважаючи на гадану простоту, Л.Н. Толстой ніколи не був посередньої особистістю. Невід'ємною частиною його життя були таємниці і загадки, він був ніби зітканий із протиріч. І коли думаєш про це, на думку мимоволі приходить геній свого часу Леонардо да Вінчі. Двоє цих людей. хоч і жили в абсолютно різний час, залишили після себе не тільки найцінніше культурну спадщину, а й дуже довгий шлейф таємниць, загадок і міфів.
Деякі картини Леонардо да Вінчі в дзеркальному відображенні несуть прихований сенс. Так добрий старий стає чином диявола, а демон - милою дівчиною. Саме тому я дозволила собі поглянути на Війну і мир "в дзеркальному відображенні». Раптом і Лев Миколайович втілив в своєму творі щось подібне.
Спочатку я вирішила поглянути на самого, на мою думку, неоднозначного персонажа - Елен Курагину. Ця дівчина - блискуча петербурзька красуня-дворянка. Ставна і незворушна, вона розбурхує свідомість багатьох чоловіків. Її люблять і нею милуються в світлі. Але так чи все яскраво і блискуче в її житті, як здається на перший погляд?
У будь-якій характеристиці Елен Курагиной звучать такі слова. «Під оболонкою красуні сидить чудовисько», «красою зовнішньої вона приховує каліцтво душі», «дурна лялька, яка всім подобається», «Елен одружила на собі П'єра».
Але що можна говорити про душу цієї дівчини, не намагаючись подивитися на все її очима. Так, вона красива, і завжди була такою. І краса стала її прокляттям, бо її переконання, манера поведінки багато в чому диктувалися становищем жінки в дворянському суспільстві, де вона грала роль красивої ляльки, яку потрібно вчасно і вдало видати заміж, причому її думки з цього приводу ніхто не питав. Основне заняття - блищати на балах і народжувати дітей, збільшуючи кількість російських дворян.
Що стосується одруження П'єра на Елен, то дівчина була змушена підкоритися своєму батькові і вийти заміж за багатого дворянина і її думки з цього приводу і правда ніхто не питав.
Елен з самого дитинства була інструментом в руках князя Василя. Вона знала, що ніхто не надасть їй права вибрати чоловіка, як, наприклад, Марії Болконського. Постійний тиск з боку батьків і світла, часте увагу і розуміння неминучості своєї долі зробили свою справу. Елен стала жорстокою і розважливою. І мені здається, що вона була зовсім дурною, а просто вміло приховувала свій розум, тому що в той час освічені жінки хоч і захоплювали, але не цінувалися. І хіба дурний людина могла так вміло верховодити вищим суспільством і всім подобається.
Після заміжжя життя Елен не сильно змінилася. П'єр, який, здавалося, був у неї закоханий, тепер не звертав на неї уваги і займався лише пошуками свого шляху в житті. Тому дівчина всю свою увагу віддавала світла, де нею захоплювалися більше, ніж раніше.
Чи хочу я сказати, що Елен була ангелом? Ні, звичайно ні. Вона була жорстокою, себелюбної, гордої і дуже розважливою. Своїми роздумами я лише хотіла показати, що, може бути, вона не така погана, як ми про нього думаємо. І, можливо, ми змогли б зрозуміти мотиви її вчинків. Елен була жінкою, звичайною жінкою, того по-своєму жорстокого часу. І як жінка, вона була глибоко нещасна у себе в душі. Вона брала участь в свою долю як могла, наскільки це було дозволено. І, може бути, все її погані і дурні вчинки пояснюються лише одним - вона хотіла бути щасливою, незважаючи ні на що.
Однією з найяскравіших особистостей твори, безперечно, є П'єр Безухов. На самому початку книги його образ викликає посмішку, ніж серйозне ставлення: "Масивний, товстий молода людина з стрижені голови, в окулярах, світлих панталонах за тодішньою модою, з високим жабо і в коричневому фраку" Представляючи собі цього персонажа, мимоволі замислюєшся, а міг чи він вписується в щось красиве і витончене суспільство? І незабаром стає зрозуміло, що в цьому великосвітському салоні П'єр чужий. Його "розумному і разом з тим боязкому, спостережній і природному погляду" не місце серед "механічних" гостей "майстерні" Ганни Павлівни.
Але в очах цього самого світла, і в очах читачів П'єр завжди був і залишається милим і добрим людиною. Але, як часто буває, у таких терплячих і спокійних людей як П'єр є свої скелети в шафі.
Я прекрасно розумію, що не існує ідеальних людей, і у всіх є свої слабкості, але від такого розумного людини як П'єр я не очікувала багатьох речей. І перша з них, це його одруження на Елен. У всій цій ситуації герой поводиться безвольно і абсолютно безвідмовно. Він не зміг відмовитися від весілля, хоча йому цього хотілося. Він пішов на поводу у князя Василя і був змушений підкоритися його вміло складеним планом. Сім'я Курагиних для П'єра - особистий криптоніт, якому він не може чинити опір. Згадати хоча б випадок, коли П'єр піддався на умовляння Анатоля Курагіна і мало не розлучився з життям ... Всі ці випадки показують розумного і розважливого П'єра з іншого, менш привабливою боку.
Черговим і, на мій погляд, найважливішим етапом в житті П'єра був полон. Там він зустрів Платона Каратаєва, який зміг змінити його погляди на життя. Всі тяготи і знегоди допомогли П'єру придбати нові душевні якості. "Він вивчився бачити велике, вічне і нескінченне. І радісно споглядав навколо себе вічно мінливу, вічно велику, незбагненну і нескінченне життя". Він став сильніше духом і знайшов характер. П'єр навіть зміг відмовити французові, який вимагав від нього грошей, чого раніше ніколи б не зробив.
В кінці хочеться сказати, що правда не завжди така, якою ми бачимо її спочатку. І якщо хочеться знайти те, що приховано від багатьох очей, дивитися потрібно глибше, в саму суть речей. Після дослідження персонажів Елен і П'єра я дещо зрозуміла: погане не завжди є таким, а хороше часто не виправдовує наших очікувань.
Бачити справжню суть речей не так легко, але не давайте пустити пил собі в очі, а дивіться за допомогою «дзеркала» як «заповідали» великі да Вінчі і Толстой.