- Я вмираю…
- Доброго ранку Тамакі-семпай, - Харухі помахала долонькою, але від книжки навіть не відірвалася.
- Я дійсно вмираю, Харухі, - наполегливо повторив блондин найдраматичнішим голосом.
- Угу ... - пробурмотіла дівчина, потягнувшись до крекеру.
- Ну Хааарухіі ...
Вона насупилася і відклала книжку, здогадуючись, що під ниття Тамакі сконцентруватися на тексті їй не вдасться.
- Що трапилося, семпай?
У відповідь Тамакі продемонстрував їй мізинець.
Харухі спантеличено грюкнула віями.
- Семпай, ти папером порізався.
Тамакі підтвердив скорботним кивком, продовжуючи тримати палець перед носом Харухі. Дівчина зітхнула і озирнулася в пошуках своєї сумки.
- Гаразд, потерпи.
Тамакі скривився, коли Харухі опрацювала поріз антисептиком. Через пару секунд вона вже приклеїла пластир.
- От і все.
- Все ще боляче, - зауважив Тамакі.
Чисто інстинктивно, все ще думками перебуваючи десь на сто двадцятій сторінці книги, Харухі взяла його руку і доторкнулася губами до пластиру.
- Краще?
Тамакі моргнув .... І залився фарбою до вух.
- Семпай? Ти такий червоний ... Невже так сильно болить? - з сумнівом простягла Харухі.
Тамакі відповісти не зміг, все ще розглядаючи свій палець.
- Мама так завжди робила, коли мені було боляче ... ха-ха ... - Харухі зніяковіло знизала плечима, - я знаю, користі від цього ніякої ...
Його очі потеплішали, губи розтяглися в м'якій усмішці:
- Спасибі, Харухі. Мені тепер набагато краще.
- Харухі.
- ААА! Семпай! Зніми негайно ЦЕЙ ПЛАСТИР.
- Але ... - схлипнув Тамакі.
- ВЖЕ ТРИ ТИЖНІ ПРОЙШЛО. Твій мізинець давно зажив, а пластир вже весь чорний.