В'ячеслав Іванович Вощула
Д.м.н. проф. завідувач кафедри урології та нефрології ДУО БелМАПО
[email protected]
Всі лікарі «засуджені» до довічного навчання. Для забезпечення якості медичної допомоги лікар повинен постійно вдосконалюватися, зобов'язаний бути в курсі всіх досягнень медичної науки і підтримувати необхідний рівень власних знань і навичок. За надання всім фахівцям рівних можливостей безперервного вдосконалення відповідальність несуть медичні школи, клініки і професійні асоціації. Про те, як здійснюється освіту урологів в Республіці Білорусь (РБ), ми запитали завідувача кафедри урології і нефрології державної установи освіти «Білоруська медична академія післядипломної освіти» (ДУО БелМАПО) д.м.н. проф. В'ячеслава Івановича Вощулу.
- В'ячеслав Іванович, як сьогодні здійснюється професійна підготовка уролога в Білорусії?
- Якщо я правильно Вас зрозуміла, перепідготовка для заняття посади не потрібно?
- Ні. Згідно з цією постановою для лікаря-уролога - немає. Хоча чому для лікаря-нейрохірурга, лікаря-патологоанатома і інших фахівців потрібно, а для уролога - немає, я зрозуміти не можу. І це, по-моєму, жахливо.
- Ви вважаєте, цього достатньо для того, щоб працювати компетентно і професійно?
- Досить. Сто шістдесят навчальних годин - це по 8 годин на день, разом 1 місяць. Це якщо в годиннику вимірювати. Але одиницею виміру кваліфікації лікаря не є навчальні години, а здатність клінічно мислити в даній галузі медицини, правильно ставити діагноз і визначати тактику лікування. Ось тут-то і перший парадокс в підготовці.
Лікаря треба готувати не в аудиторії за 160 годин, а в діагностичних кабінетах та операційних до моменту правильного самостійного прийняття рішення в тактиці діагностики та лікування.
У країнах, де цього надають значення, термін підготовки становить 5 років. Резиденти при цьому практично живуть в клініці, освоюючи планові випадки і екстрену допомогу. До речі, при цьому вони отримують зарплату, достатню для пристойного життя. Даний термін підготовки дозволяє підготувати фахівця такого рівня, що подальше підвищення кваліфікації можливо на конгресах і конференціях. При необхідності можливі стажування в провідних клініках. Світ навколо нас прогресивно змінився. Мобільний зв'язок та Інтернет - це практично паралельний світ. Змінилися умови праці людини, і лікаря, до речі, теж. Чи не змінюється лише система післядипломної підготовки лікаря, хоча в наявності наявність всіх передумов до змін. Якщо ви відвідаєте європейські клініки, в яких працюють резиденти, ви побачите там обладнані муляжами і тренажерами кабінети. Вони оснащені симуляторами виконуваних операцій і доступні для роботи цілодобово. Кожен сам знаходить час для навчання.
- Дозвольте, але на момент виходу в світ цієї постанови Ви були головним позаштатним спеціалістом з урології в Міністерстві охорони здоров'я. Чому Ви не вплинули на ситуацію?
- Моя думка при підготовці постанови ніхто не запитав. Мені навіть невідомо, ким визначено такий термін - 160 навчальних годин. Звідки неспеціаліст знає, скільки потрібно? Я не знаю. Чомусь підготовка лікаря-уролога в РБ займає менше часу, ніж підготовка водія в автошколі.
- Можливо, що чиновники визнали, що уролог спочатку є лікарем-хірургом?
- Чи не погодитися з цим неможливо. Але якість підготовки лікаря в медичних університетах залишає бажати кращого. У групах перепідготовки існують проблеми з інтерпретацією найпростіших лабораторних тестів, не кажучи вже про специфічні дослідженнях.
Треба кардинально поміняти роботу з пацієнтами. Сучасні методи візуалізації і лабораторної діагностики змінили фізикальний огляд хворого. Наприклад, перкусія та пальпація поступилися місцем ультразвукової візуалізації, яка повинна стати елементом огляду хворого. А у нас це окремий метод дослідження в руках лікаря ультразвукової діагностики. У цьому полягає 2-й парадокс підготовки фахівця - ми готуємо фахівців вчорашніх, а не завтрашніх.
- В'ячеслав Іванович, а в чому ж, на Вашу думку, проблема, через яку виникли ці парадокси?
По-друге, сама система підготовки лікаря вимагає перегляду. Сьогодні існує система примусу відпрацювати після закінчення університету 2 роки. При цьому бажання молодого фахівця враховується рідко, його змушують відпрацювати там, куди направлять. А куди направлять і за якою спеціальністю? Туди, де немає лікаря. І, начебто, логічно. Але парадоксально! Туди, де немає лікаря, повинен їхати фахівець, а не початківець свою практику молодий лікар. Цей атавізм залишився ще з часів Радянського Союзу. Їдьте, дорогий, в глибинку. Наберетеся досвіду, ми вас в клініку заберемо. Чи не можемо ж ми вас зараз відразу взяти в нашу славетну лікарню. Висновок один: лікар повинен працювати в кращій клініці з самого початку своєї кар'єри. Маючи хороший досвід, він зможе всюди вирішувати питання професійно. А лікарні б не чекали, що до них надішлють з примусу відпрацьовувати, а створювали б пристойні умови праці. Адже вступаючи до медичного університету, майже всі знають, що мільйонерами не стануть. Так хоча б умови праці гідні були.
По-третє, потрібно пам'ятати, що медицина - це наука і мистецтво. Лікаря треба вчити не тільки словом, а й ділом. Підвищення кваліфікації для лікаря - це не просто 160 навчальних годин. Це повинно бути освоєння конкретної методики або способу діагностики або методу лікування. В установах охорони здоров'я повинні бути створені умови для реального впровадження освоєної нової методики в практику. Ось це і є підвищення кваліфікації. Що маємо на сьогодні - розподіл путівок на підвищення кваліфікації потворне. Хто їх розподіляє і як, незрозуміло. Після повернення з курсів нікого не цікавить, як пройшов курс і що нового чоловік дізнався і освоїв. Все зведено до формалізму.
- А підготовка в клінічній ординатурі або аспірантурі?
- Це єдиний спосіб отримати класичну Постдипломні підготовку. Але не всі це розуміють. Мені довелося почути багато парадоксів з цього приводу. Ну, знаєте, сказав один керівник, якщо ми будемо готувати лікаря-уролога для поліклініки, так само як для стаціонару, нам ніяких резервів не вистачить. Мені і в голову не приходило, що дійсно, навіщо це треба готувати фахівця по всіх позиціях професіонала. Для поліклініки так - чуть-чуть уролог, а для лікарні трохи більше, годин десь 160.
Або ось думка головного лікаря однієї з обласних лікарень країни: навіщо тобі ця клінічна ординатура? Походиш за хлопцями (це він мав на увазі лікарів-урологів) і навчишся.
Хочу лише побажати удачі і успіхів студентам і абітурієнтам медичних вузів. Нехай збудуться їх надії і очікування. Адже робота лікаря - це покликання. У нас в країні це, до речі, вже забули. Якийсь жах коїться в установах охорони здоров'я. Скрізь шукають корупцію і проводять боротьбу з наркоманією. Просто нав'язування комплексу провини. Надав допомогу - корупція, не чинив - злочин. Адже потрібно комусь, щоб кожен був винен. Так просто, про всяк випадок, хіба мало що. Хоча, що тут незрозумілого. Комплекс провини можна нав'язати, а винуватим легше маніпулювати, як роботом.
- Як, на Вашу думку, самі лікарі оцінюють систему підвищення кваліфікації? Ви не проводили анкетування, опитування думки?
- За це питання окреме Вам спасибі, Вікторія. Анкетування проводиться на кафедрі постійно, така вимога Міністерства освіти. Не стану наводити результати цього анкетування, воно не об'єктивно і не варто надавати йому статус соціологічного дослідження. Мені хочеться згадати праці Еріха Фромма, який у своїй роботі «Здорове суспільство» ввів поняття «патологія нормальності». Цей термін пояснює, як людина виживає в деформованих умовах соціуму. Коли по здоровому глузду повинно бути не так, а в реальності ось воно. Потім приходить розуміння, що змінити систему неможливо і потрібно хворому явищу надати статус нормальності. Ось тут-то і виникає «патологія нормальності». Свідомість пристосовується до патології соціуму, надаючи йому статус нормальності, хоча в реальності це не так. Це можна порівняти з патофизиологическим терміном «стан патологічної динамічної компенсації», коли в організмі є хвороба, але вона компенсована і людина справляється.
Сумно те, що коли психологічно людина стикається з такою ситуацією, він шукає вихід і якщо не знаходить, впадає в стан «вивченої безпорадності». Цю теорію пояснювати не буду, її легко можна знайти в Інтернеті.
- В'ячеслав Іванович, як Ви ставитеся до підготовки вузького фахівця в рамках урології, ну, скажімо, андролога?
- Спеціальність не можна розбивати на частини і готувати вузьких фахівців. Так можна дійти до підготовки лікаря по одній хвороби, або, наприклад, офтальмолога по правому оці або мамолога по лівих грудей. Потрібно пройти повну підготовку, а потім, якщо умови роботи дозволяють, присвятити себе окремим напрямом в спеціальності. Потрібно підвищити відповідальність лікаря за ту патологію, якою він займається, і дати йому можливість працювати, а не перекладати виконання діагностичних процедур на суміжних фахівців.
- Як, на Вашу думку, можна поліпшити підготовку уролога?
- Почну з того, що дам повну назву БелМАПО. Це державна установа освіти «Білоруська медична академія післядипломної освіти». Яке відношення Міністерство освіти має до післядипломної підготовки лікаря? Ніякого. Тільки заважає. Отримання освіти закінчується кваліфікацією - лікар. А далі робота в клініці. Будь то в університетській або академічної клініці, не прив'язаної до територіальної системі надання медичної допомоги, завдання якої - акцепція всього передового і наявність можливості показати всім іншим, як треба грамотно організовувати роботу і як треба виконувати всі сучасні методики.
Для цього слід відірватися від існуючої системи менеджменту та діловодства в охороні здоров'я і повністю почати все з нульового рівня. Будівельники давно зрозуміли, що перебудовувати стару будівлю набагато важче, ніж будувати нове. Інші технології! Вони безжально ламають, і на тому ж місці виростає прекрасне сучасне творіння архітектури.
Кожен медичний університет і БелМАПО повинні мати свої клініки. З абсолютно новим менеджментом і технологіями. Це шлях прогресу, по якому йде весь світ, а ми просто наполегливо цього протистоїмо, виконуючи дурні вимоги Міністерства освіти, нічого не розуміє в підготовці лікаря.
У РБ прогрес свій, унікальний. У нас розвивається мережа так званих РНПЦ - Республіканських науково-практичної центрів. При цьому академічні кафедри в цих РНПЦ залишаються якимось придатком, а в усьому світі навпаки. Таке відчуття, що система охорони здоров'я не може зрозуміти, для чого ж потрібні ці професори, доценти та асистенти. А що, просто лікаря недостатньо? Навчимо, і нехай працює. А то ще за ступінь і звання платити потрібно. Та й як цю наукову роботу виміряти? Дві друковані роботи на рік - платимо. Ні - не платимо. Менталітет і професіоналізм не вимірюються друкованими роботами. Це інша система вимірювань.
- В'ячеслав Іванович, як Ви оцінюєте наукову роботу лікарів-урологів?
- На жаль, існує плутанина в понятті виконання наукового проекту і підготовки кадрів вищої кваліфікації. Коли робота над дисертацією пов'язана з виконанням наукового проекту, це ідеально. Але отримати фінансування клінічного проекту непросто. Набагато легше фінансуються теоретичні проекти, що виконуються в науково-дослідних лабораторіях.
На мою думку, необхідно при підготовці кадрів вищої кваліфікації всім дослідженням в рамках GCP надати статус наукових проектів і при достатньому числі пацієнтів, грамотної статистичної обробки і логічних висновках оформляти результати у вигляді кандидатських дисертацій.
Не потрібно від аспірантів і здобувачів вимагати робити відкриття. Вони до цього ще не готові. Розмірковуючи з цього приводу, можна прийти до логічного висновку, що 20% лікарів читають 80% всієї медичної літератури, і публікуються відповідно. В цілому - сумно.
- Як все-таки досягти прогресу в підготовці уролога? Що потрібно змінити?
- Прогрес у підготовці уролога не відбудеться без прогресу в підготовці врачаспеціаліста в цілому. Прогрес відбудеться, коли зміняться принципи системи надання медичної допомоги та будуть затребувані грамотні висококваліфіковані фахівці.
На сьогоднішній день в РБ не вистачає близько 40-50 врачейурологов. Цей момент повністю зводить на нуль здорову конкуренцію при зарахуванні на посаду. Якщо раніше, наприклад, проходження клінічної ординатури давало переваги, то зараз, в умовах дефіциту кадрів, кваліфікація не має значення. Знайти б хоч когось.
А якщо конкретно відповісти на Ваш останній питання, то це з'явиться свого роду висновком: на сучасному етапі розвитку урології як високотехнологічної медичної спеціальності підготувати врачауролога можливо лише в умовах університетської клініки при достатньому часу на навчання.
Підготовку необхідно здійснювати не за планами і програмами Міністерства освіти в лекційній аудиторії, а безпосередньо в клініці, працюючи як врачстажер, в діагностичних кабінетах та операційної, консультуючи пацієнтів.
Після підготовки врачаспеціаліста йому необхідно забезпечити гідні умови праці, провівши атестацію і сертифікацію робочого місця для виконання всіх придбаних сучасних способів діагностики і лікування урологічних захворювань і забезпечити гідний рівень оплати праці.
Таким чином буде досягнута спадкоємність в правильній підготовці і працевлаштуванні фахівця. Хороші умови роботи будуть високо їм оцінені, і відпаде необхідність примусової праці та неякісного надання урологічної допомоги.
матеріал підготувала
В.А. Шадёркіна