Історія Франкенштейна відноситься до тих історій, про які всі чули, але в чому суть - точно не знають. Так, наприклад, багато, посилаючись, на повість Мері Шеллі, думають, що Франкенштейн - це казкове чудовисько, монстр, інші вважають, що він - творець монстра. Насправді повість Мері Шеллі - всього лише сумне ознаку того, що відбувається в ХХ столітті.
Кажуть, що "Франкенштейн" - одна з перших в європейській літературі науково-фантастичних повістей. Це, м'яко кажучи, неправда, так як наукова фантастика передбачає хоча б мінімальне увагу до технічного боку справи. У Мері Шеллі немає навіть натяку на те, як герой додумався до головної таємниці науки - перетворення неживої матерії в живу. Повість про Франкенштейна сприймається як алегорія відповідальності вченого за свої розробки. У ХХ столітті наукова діяльність була поставлена на службу військових, так що цей аспект повісті набуло особливої актуальності.
ЖИТТЯ СТРАШНІШЕ КНИЖОК
Але батьків Мері це анітрохи не бентежило. Тим більше що поет, спадкоємець солідного стану і титулу баронета, допоміг їм виплутатися з найнагальніших боргів. Кращого нареченого для доньки і не знайдеш. Але. настільки відповідний наречений вже був одружений. Жалість спонукала його свого часу взяти в дружини понівечену побоями дочку тирана-шинкаря 16-річну Гаррієт Вестбрук, за що і був проклятий власним батьком. На щастя, закріплено записом це ніде не було, так що ще залишався шанс отримати спадок. У передчутті прийдешніх благ Шеллі щедро підписував векселі на потреби Годвіна, безсоромно доівшего майбутнього зятя. Зрештою божевільний Шеллі і Мері зважилися на втечу - таємно покинули батьківський дах. Однак, позбавлені засобів до існування, молоді змушені були повернутися в Лондон і оселитися в жалюгідних мебльованих кімнатах, причому окремо, немов зовсім сторонні один одному. Цілими днями Шеллі, незважаючи на погоду, в пошуках грошей мотався по вулицях. І тут смерть, як завжди без стуку, прослизнула в кімнату, де в пологовій гарячці металася Мері. На щастя, вона вижила, а ось дівчинка народилася недоношеною і незабаром померла.
Із щоденника МЕРІ ШЕЛЛІ
Особливо характерна замітка: "Бачила уві сні, що моя крихта знову жива; що вона тільки охолола, а ми відтерли її біля вогню, і вона ожила. Прокинулася, а малятка немає. Весь день думаю про маленьку. Засмучена. Шеллі дуже нездоровий. Читаю гібона ". "Розумові заняття стали для мене необхідніше, ніж повітря, яким я дихаю", - писала Мері, вірила в долю, про що ясно свідчать записи сновидінь, які давали їжу її фантазії.
Писати Мері пробувала ще в дитинстві. Шеллі допоміг їй реалізувати природний дар, підказуючи відповідні історичні сюжети.
Біда, як відомо, не приходить одна. Померла, прийнявши отруту, старша сестра Мері - Фанні, а незабаром принесли звістку, що покінчила рахунки з життям Гаррієт. Її труп виловили в річці Серпентайн. Осиротілих дітей - трирічну Іанта і дворічного Чарлза - Мері готова була прийняти як своїх, але канцлерский суд позбавив Шеллі батьківських прав, тому що лорд-канцлер угледів в його писаннях проповідь "вельми аморальних" принципів.
Вирішено було залишити Англію і, як колись мріялося, оселитися в Швейцарії. Сестра Мері, Клер, висловила готовність піти за сестрою. Не зумівши потрапити в трупу відомого театру, вона зблизилася з Байроном, який виявився членом Театрального комітету. Зрозуміло, зробити з неї актрису було не в його владі, інша річ - коханку, одну з багатьох. Саме завдяки їй зустрілися досі незнайомі два великі поети - Байрон і Шеллі. І, опинившись в Швейцарії, вони, природно, оселилися по сусідству.
Світло було вкотре шокований. Якщо після пам'ятного втечі пліткарі нашіптували, що Годвін просто-напросто продав дочок божевільному Шеллі, то нині чутка приєднала сюди і Байрона. Про те, що у Клер народилася дочка, Байрон дізнався з листа Мері, яка взяла дівчинку під свою опіку. Коли та трохи підросла, Байрон помістив її в один з італійських монастирів, але на шостому році малятко Аллегра померла, продовживши тим самим фатальну ланцюг несподіваних смертей.
За легендою, саме Байрон подав Мері ідею написати "Франкенштейна": "Нехай кожен з нас напише страшну повість". Потім Байрон скаже про повість Мері: "Вважаю, що це дивовижний витвір для дівчинки дев'ятнадцяти років".
ІСНУЮТЬ СУЧАСНІ Франкенштейн?
Треба сказати, що і сьогодні є безліч прикладів таких експериментів. Так, є цілком реальна людина, якого називають сучасним Франкенштейном - це 74-річний хірург зі штату Огайо - Роберт Уайт. Ще на початку 60-х він, будучи наймолодшим в Америці професором нейрохірургії, "приживаючись" голову однієї мавпи до тулуба іншого. Правда, тоді піддослідна тварина прожила лише кілька годин. Сьогодні Уайт вважає, що може провести її вже на людину. Хірург довго шукав безнадійно хворого пацієнта, який від безвиході погодився б на таку ризиковану операцію. Шукав в різних країнах, а знайшов у себе на батьківщині. Доброволець, готовий дати свою голову на відсікання, - американець Крейг Ретовіц, ось уже тридцять років прикутий до інвалідного візка і живе під постійною загрозою смерті внаслідок гострої функціональної недостатності внутрішніх органів. Крейг згоден, щоб до його голові замість його власного, але хворого тіла приживили чуже, але здорове.
Негайному здійсненню планів доктора Уайта перешкоджає відсутність необхідних фінансових коштів (операція обійдеться, щонайменше, в декілька мільйонів доларів). Крім того, неясно, кого ж хірург отримає, так би мовити, "на виході": йдеться про створення нової людини або про пожвавлення померлого? І чи може вважатися виправданою з медичної точки зору така операція, в результаті якої навіть при самому успішному її кінець пацієнт залишиться паралізованим? Адже поки ні доктор Уайт, ні будь-хто інший не вміє "зрощувати" розділений на дві частини спинний мозок, а в даному випадку мова йде про з'єднання частин спинного мозку, що належали навіть не одному, а двом різним людям! І, нарешті, які шанси на успішне проведення трансплантації голови? Сам Уайт впевнений в успіху: "Звичайно, всі лікарі охоче грають роль Всевишнього. Але насправді божественною силою володіють лише нейрохірурги, що, природно, дуже болісно сприймається іншими колегами. Це жарт, звичайно. Якщо ж говорити серйозно, то я вважаю, що ця операція може бути проведена вже в самий найближчий час, оскільки ми маємо в своєму розпорядженні всієї необхідної для цього технологією ".
У цій ситуації важливо ще одне: наскільки етично виправдана трансплантація всього тіла, в якому ступені хірурги своїм втручанням змінюють душу пацієнта, не створюють вони своєю владою монстра? Самого Роберта Уайта, віруючого католика і члена Папської Академії наук, ця проблематика та пов'язані з нею дебати нітрохи не бентежать: "Хочу нагадати: ця операція покликана врятувати життя. І піддасться їй чоловік, вже паралізований. Замислюючись над усіма цими питаннями - а багато з них виключно важливі, - я розумію, що вони повинні бути поставлені, але не для того, щоб перешкодити проведенню операції, а для того, щоб відповісти на один з фундаментальних питань філософії і теології -
що таке людське "я". Я впевнений в тому, - каже лікар, - що душа людини зосереджена там же, де і його дух, тобто в головному мозку. Так що можна стверджувати - і це з філософської точки зору вельми цікавий аспект, - що, трансплантуємо голову, ми заодно трансплантуємо і душу ".
ПОДОРОЖ НА ЕКРАНАХ
Монстр-вбивця став першим чудовиськом, перекочували з книжкових сторінок на екран. Сталося це на зорі кінематографа в 1910 році. Безліч найрізноманітніших киноверсий було створено з тієї пори, кожен на свій лад переспівував все одну і ту ж тему. Визнаного "короля жахів" Бориса Карлова змінив настільки ж блискучий актор Крістофер Лі.