Жили-були два брати-їжачка. Звали їх Тяп-Ляп і Тіп-Топ. Обидва їжачка були дуже працьовиті. Все літо вони працювали з ранку і до вечора - збирали запаси на зиму. Влітку-то добре, їжі море, а прийде зима, що тоді робити? Що їсти? Ось і доводиться думати про майбутнє, щоб не пропасти в холодні зимові дні. У кожного брата була своя власна норка. А в нірці різних шафок та поличок - сила-силенна! Туди-то і складали вони всі свої припаси. На поличках у їжачків лежали і горішки лісові, і каштани, і стиглі жолуді, і грибочки, дбайливо висушені їжачками на сонечку.
Якось раз погожим осіннім днем Тяп-Ляп і Тіп-Топ гуляли по лісі і набрели на велику розлогу яблуню, а під нею ціла купа стиглих яблук. Зраділи їжачки, заметушилися, забігали, стали яблука ці збирати. Тяп-Ляп спритно навалюється собі на спинку всі яблука, які траплялися йому на шляху, і, швидко-швидко перебираючи лапками, перетягував їх до себе в нірку. Тільки й думав він про те, як би побільше яблук до себе на спину навалити, та швидше все їх додому до себе перетягнути. Тіп-Топ теж не втрачав часу дарма, але працював він набагато повільніше. Він вибирав собі яблуко, уважно його оглядав і, переконавшись, що з ним все в порядку, акуратно клав собі на спину. Якщо ж яблуко було пом'яте, бите або хоч трохи зіпсованого, він викидав його.
Тяп-Ляп побачив, як Тіп-Топ викидає яблуко, і закричав:
- Що ти робиш? Навіщо ти викидаєш яблуко?
- Я збираю тільки хороші яблука, - відповів Тіп-Топ, - биті і пом'яті яблука скоро зіпсується, і рано чи пізно їх все одно доведеться викинути.
- Ось чудний, - подумав Тяп-Ляп, - тут стільки їжі, а він ще думає. Що тут думати-то! Набирай яблук більше, та тягни до себе в нірку.
Під кінець дня всі яблука були зібрані. Тяп-Ляп дуже втомився. Він наносив до себе в нірку цілих три кошики яблук, і був дуже задоволений собою.
- Ну, тепер-то я точно з голоду не помру, всю зиму буду жити і не тужити, - думав він. - Ех, ти, ледар, - посміювався Тяп-Ляп над своїм братом, який зібрав за цей день всього одну корзину яблук, - Ну, хто ж так працює? Он, подивися, скільки я набрав яблук! Ось прийде зима, з'їж ти всі свої яблука, а що потім? До мене підеш яблука просити? А я тобі не дам! Тому що треба було працювати краще!
Тіп-Топ нічого не відповідав. Він не звертав уваги на образливі слова свого брата, тому що Тіп-Топ був дуже розумним їжачком, і не ображався через дрібниці.
Прийшла зима. Тяп-Ляп із задоволенням поїдав свої припаси, але недовго тривала його радість. Все частіше Тяп-Ляп помічав, що яблука траплялися йому якісь несмачні і почорнілі. Не минуло й місяця, як все його яблука зіпсувалися! Тяп-Ляп дуже перелякався, що тепер йому нічого буде їсти, і побіг просити допомоги у свого брата.
- Впусти мене, братику! - жалібно просив він, - зіпсувалися всі мої яблучка, прямо як ти і казав! Вже ти пожалій мене, бідолашного, що не проганяй, дай хоч хлібця шматочок.
Тіп-Топ гостинно запросив його зайти, накрив на стіл, і їжачки сіли пити чай. Чого тільки не було у Тіп-Топа на столі: і варення з ягід, і жолуді, і гриби, і шишки, і ціле блюдо добірних стиглих яблук.
Тут-то Тяп-Ляп і зрозумів свою помилку. Головне - це не багато яблук, а щоб яблука ці хороші були і не зіпсувалися, нехай їх буде і трохи. До речі, ті самі яблука, що набрав Тіп-Топ, були всі такі великі, що вистачило їх їжачкам на всю зиму, як раз до наступного літа.