Художній текст, його образна природа.
Способи художнього зображення, особливості читацького сприйняття
Проілюструємо думку критика на прикладах. У науковому виданні, в тлумачному словнику так пояснюється, що таке дощ як явище природи:
«Дощ - атмосферні опади у вигляді водяних крапель».
Тепер порівняйте це опис з тим, як малює дощ поет Н.А. Некрасов - художник слова:
І по дорозі моєї, світлі, немов зі сталі,
Тисячі дрібних цвяхів капелюшками вниз заскакали.
Прямі та світлі, як прути сталеві,
В землю вп'ялися струменя дощові.
Це різні дощі, і для них в мові є різні назви: грибний дощ і зливу.
Наведемо ще більш докладний, більш детальне зображення трьох різних дощів:
«Слово спірний означає - швидкий, швидкий. Спірний дощ ллє прямовисно, сильно. Він завжди наближається - з набігаючим шумом.
Особливо гарний спірний дощ на річці. Кожна його крапля вибиває в воді кругле поглиблення, маленьку водяну чашу, підскакує, знову падає і кілька миттєвостей, перш ніж зникнути, ще видно на дні цієї водяній чаші. Крапля блищить і схожа на перли.
При цьому по всій річці стоїть скляний дзвін. По висоті цього дзвону здогадуєшся, чи набирає дощ силу або стихає.
А невеликий грибний дощ сонно сиплеться з низьких хмар. Калюжі від цього дощу завжди теплі. Він не дзвенить, а шепоче щось своє, снодійне, і ледь помітно возиться в кущах, ніби торкає м'якою лапкою то один лист, то інший.
Про сліпого дощу, що йде при сонці, в народі кажуть: «Царівна плаче». Блискучі на сонці краплі цього дощу схожі на великі сльози. А кому ж і плакати такими сяючими сльозами горя або радості, що не казкової красуні царівні! »
Сніг по області пройде -
На дорогах ожеледь,
Буде різке паденье
Атмосферний тиск.
У понеділок - мінус п'ять,
Вітер західний знову.
Над затокою швидкість вітру -
Дев'ять з половиною метрів.
Йдуть білі сніги,
Як по нитці ковзаючи ...
Сніг іде, сніг йде,
Немов падають не пластівці,
А в латаній салопі
Сходить додолу небосхил ...
Під блакитними небесами
Чудовими килимами,
Виблискуючи на сонці, сніг лежить;
Прозорий ліс один чорніє,
І ялина крізь іній зеленіє,
І річка під льодом блищить.
нерухомі сосни
У своїй нахмуреної красі;
Зморені їх гілки все
Жмутами снігу ...
Лапи ялинок,
лапки,
лапушки ...
Все в снігу,
а теплі й які!
Як попрацювала зима!
Яка рівна облямівка,
Не порушуючи обрисів,
Лягла на даху строгих будівель.
Перший текст - не художній, це заримована зведення погоди. А в інших - не просто картини, а різні зимові картини: не проста повідомлення про те, що піде сніг (1), а зображення того, як сніг йде (2 - Є. Євтушенко, 3 - Б. Пастернак).
А ось сніг лежить в знаменитому пушкінському «Зимовому ранку», дивовижна картина російської зими, багатобарвна, вся в діамантовому блиску! І той же, але зовсім інший сніг, що лежить новорічної ватою на гілках сосен і надає лісі насуплених красу (4 - А. С. Пушкін).
Той же ватний сніг, але намальований з абсолютно іншим почуттям В. Маяковським (5). І сніг С.Я. Маршака (6) попрацював в місті, зображений. І всі ці прекрасні поети зображували. малюють словами. Їм підвладне зображення всього, що є на землі, і не тільки на землі: картин і явищ природи, предметів, людини, тварин і ін.
Цей кінь була прекрасна,
Як буває прекрасна кінь ...
Шия - немов рука балерини,
Вуха - немов чуйні листя,
Ніздрі - немов з сірої замші ...
Савраска, запряжений в сани,
Понуро стояв біля воріт ...
Чимало й тут діставалося -
Возив ти важку поклажу,
В жорстоку бурю траплялося,
Змучився, дорогу втрачати.
Видно на боках твоїх запалі
Кнута не одна смуга ...
Справжній поет або письменник може намалювати словами все, навіть фантастичну, незвичайну картину, то, чого не буває на світі, - і ми все це можемо уявити.
Представляємо ми собі, наприклад, Бабу-Ягу або Буратіно, яких не було на самому ділі. Ми можемо собі уявити, поспівчувати і зрозуміти, чому таке відбувається з фантастичною героїнею вірша «Чаклунка НЕ Колд» М. Бородицька. Адже і у нас теж бувало поганий настрій, коли все з рук валилося.
Чаклун НЕ Колд
Сидить чаклунка, дметься
На цілий білий світ:
Чаклунка НЕ Колд,
І натхнення немає.
Наворожила до сніданку
З Африки банан,
А з'явився - здрастє вам! -
З Арктики - буран.
Наворожила до вечері
У стаканчику пломбір,
Але переконалася з жахом:
У стаканчику - кефір!
Ну що за невезіння,
Ну що за покарання -
Не тішить ні спів,
Ні навіть малювання:
Намалювала курку,
А вийшов пістолет ...
Сидить чаклунка, дметься
На цілий білий світ.
А може бути, хто ображається -
Тому і не чаклує?
У письменників є свої прийоми і способи, за допомогою яких вони можуть створити фантастичний образ. Художник поміщає його в впізнавану нами реальність, оточує реальними деталями.
Згадайте гоголівського чорта, який вкрав місяць. «Тим часом чорт крався до місяця і вже простягнув було руку схопити його, але враз смикнув її назад, як би обпікшись, посмоктав пальці, подригав ногою і забіг з іншого боку, і знову відскочив і відсмикнув руку ... Раптом схопив він обома руками місяць, кривляючись і дуючи, перекидав його з руки в іншу, як мужик, що дістав голими руками вогонь для своєї люльки ... »« Фантастичне до того має стикатися з реальним, що ви повинні майже повірити йому », - говорив Ф.М. Достоєвський.
Зверніть увагу, як читач разом з героєм вірша переміщається з реальності у фантастичний світ і повертається назад:
Хлопчик будував човен.
І побудував човен.
І поплив по річці
У тиху погодка.
Човен гострим носом
Воду борознила.
хмара дорогу
Їй загородило.
Хлопчик в'їхав в хмару,
У біле, густе.
А за першим хмарою -
Хмара Друге,
Хмара пухова,
Хмара зі снігу.
А за третім хмарою
Починалося небо ...
Ось ця здатність словами намалювати картину, зобразити, створити художній образ дійсності і викликати його в уяві читача художнього твору і є головною особливістю мистецтва, будь-якого виду його, в тому числі і літератури. Тільки способи створення художнього образу в різних видах мистецтва - різні. Художник створює його за допомогою лінії і фарб, музикант малює звуками, а письменник і поет малюють картини словами.
Слова ці можуть бути самими звичайними. Наприклад, що може бути простіше і буденніше слів: ніч, вулиця, ліхтар, аптека, світло, тьмяний, живи, помреш, все повториться. .
А поет А. Блок поставив їх в особливому порядку і створив пронизливо-гірке, щемливе душу вірш:
Ніч вулиця ліхтар аптека,
Безглуздий і тьмяне світло.
Живи ще хоч чверть століття -
Все буде так. Виходу немає.
Помреш - почнеш знову спочатку,
І повториться все, як у давнину:
Ніч, крижана брижі каналу,
Аптека, вулиця, ліхтар.
Значить, саме звичайне слово художник може зробити особливим. Ось як про це сказав чудовий поет нашого часу Д. Самойлов:
Люблю звичайні слова,
Як незвідані країни.
Вони зрозумілі лише спершу,
Потім значенья їх туманні.
Їх протирають, як скло,
І в цьому наше ремесло.
У А. С. Пушкіна у вірші «Зимовий ранок» спочатку було:
Під блакитними небесами
Неозорими килимами.
Але слово неозорі стосовно килимах, та ще з урахуванням, що вид з вікна - все-таки доступний для огляду, обмежений, - не сподобалося Пушкіну, і він замінює це слово іншим: чудовими.
Весь день коштує як би кришталевий,
І променисті вечора!
Слово кришталевий має значення: яскравий, блискучий, ясний, дзвінкий, крихкий і т. Д. Властивості кришталю переносяться на дуже, здавалося б, далекий поняття, але поет знаходить щось сближающее: прозорість кришталю і осіннього повітря, чистота і дзвінкість звуку, крихкість краси . І це несподіване зіставлення допомагає нам уявити собі саме такий осінній день. воістину:
Коли втратять значенья слова і предмети,
На землю для їх обновленья приходять поети.
Але є і особливі слова, в які закладено порівняння одного предмета з іншим, слова, що вживаються в переносному значенні для досягнення особливої виразності. Їх називають стежками. До стежках відносяться: епітет, метафора, порівняння, гіпербола (перебільшення) і ін.
Найпростіший вид тропа - порівняння, в ньому прямо, через союзи або орудний відмінок (заспівав солов'єм, полилися сльози струмком) переносяться властивості одного предмета або явища на інший, щоб через знайоме і зрозуміле було легше уявити те, чого не бачили.
Порівняння - зіставлення одного явища або предмета з іншим:
«Ліс, немов терем писаний. »(І. Бунін);
«Очі дівчинки були схожі на мокру чорну смородину. »(Л. Толстой);
«Наліво, неначе хтось чиркнув по небу сірником. майнула бліда Фосфоричним смужка і згасла. »(А. П. Чехов);
«Під ним струмінь світліше блакиті.» (М.Ю. Лермонтов).
Епітет - образне визначення, що виражає сутність предмета або явища, що дає йому додаткову характеристику у вигляді прихованого порівняння. наприклад:
«Утьосов голі громади» (А. С. Пушкін);
«З дерев іржавий лист валився. »(Ф. Тютчев);
«Десь в яблучному глушині» (Ю. Друніна);
«Чіткий повітря свіже і чисте» (М. Волошин).
Епітетами найчастіше бувають прикметники, але іноді і прислівники при дієсловах (гордо майорить буревісник) і навіть іменники (старий океан, мужічіще-селюк).
У фольклорних творах епітети - постійні: сонце червоне, поле широке, молодецький добрий молодець і ін.
Метафора - перенесення властивостей одного предмета на інший, наприклад, на їхню подібністю:
«Посмішкою ясною природа
Крізь сон зустрічає ранок року ... »(А. С. Пушкін);
«В саду горить багаття горобини червоної. »(С. Єсенін);
або з живого - на неживий (уособлення):
«. І очі сині бездонні
Цвітуть на далекому березі »(А. Блок);
«Грім через хмари, звіріючи, виліз,
Величезні ніздрі завзято висякатися »(В. Маяковський).
Справжні майстри для створення образу використовують навіть певні звуки. Як, наприклад, А.С. Пушкін:
Буря млою небо криє.
(Голосні о. У створюють враження виття вітру.)
Те, як подорожній запізнілий,
До нас у віконце застукає.
(Вибухові к. Т. П передають стукіт.)
Або на. Некрасов:
На струмок, рябий і строкатий,
За листком летить листок,
І струменем, сухий і гострої,
Набігає холодок.
(Звук з передає свист вітру.)
Такий спеціальний підбір приголосних звуків для створення певної картини, більш точного зображення художнього образу називається звукопис, або алітерація, а повторення голосних звуків - асонанс.
Не треба думати, що художній образ створюється за допомогою якогось одного прийому. У наведеному некрасовском чотиривірші, крім алітерації, використовуються епітети: рябої і строкатий струмок, суха і гостра струмінь холодного повітря. У знаменитому вірші А. Фета «Шепіт, боязке дихання ...» поруч майже з кожним іменником стоїть епітет, а крім того, поет використовує і алітерацію, і метафори, і порівняння.
Шепіт, р обкое дихання,
Тр їли солов'я,
Сер ЄБР про та кол их ан тє
Сонн ого р уч ья.
Світло нічний, нічні тіні,
Тіні без кінця,
Ряд чарівних змін
Милого особи,
В димних хмаринка пурпур троянди,
Відблиск бурштину,
І цілування, і сльози,
І зоря, зоря! ...
Глядь, у куща копошиться зайчиха -
Ледве жива, а товста, як купчиха!
Розпал почуттів може передаватися вигуком:
Ах, як небо високо!
Зірки ночі осінньої, холодні зірки!
Як похмуро і сумно мерехтить ви.
Цей прийом використовується не тільки у віршах, а й у прозі:
Навіщо від мирних млостей і дружби простодушної
Вступив він у цей світ заздрісний і задушливий
Для серця вільного і полум'яних пристрастей?
Навіщо він руку дав наклепникам нікчемним,
Навіщо повірив їх словами і пестощів помилковим,
Він, з юних років постігнувшей людей.
Схвильованість в цих рядках передається ще й за допомогою інверсії, тобто. Е. Зміни порядку слів. Подивіться, як буде звучати «виправлена» фраза: «Навіщо він втік до цей заздрісний і задушливий світло від мирних млостей і простодушної дружби?» Чи не правда, набагато спокійніше? Перестановка слів, яка на перший погляд здається, що порушує граматичний порядок мови, надає виразність фразі. Порівняємо два звернення в листі: «Моя дорога мама» і «Мама, люба моя!» (Тут без знаку оклику не обійтися).
За допомогою інверсії можна показати стрімкість, як в пушкінської фразою:
Швейцара повз він стрілою
Злетів по мармурових сходах.
Або сумні почуття, як у М.Ю. Лермонтова:
він мук
Останніх винести не міг:
Згас, як світоч, дивний геній,
Зів'яв урочистий вінок.
Згадайте знамениті рядки К. Симонова з численними повтореннями слів «жди меня», що звучать від цього як заклинання:
Чекай мене і я повернуся,
Тільки дуже чекай.
Жди, коли наводять смуток
Жовті дощі,
Жди, коли снігу метуть,
Жди, коли спека,
Жди, коли інших не чекають,
Забувши вчора.
Або таке звернення до улюбленого:
Милий, дозволь мені,
Дозволь мені, хороший,
Стати біля дороги плакучою вербою.
Підіб'ємо деякі підсумки.
Питання для самоперевірки
1. У чому відмінність художнього тексту від наукового?
2. Чому, за допомогою якого прийому художник може достовірно зобразити те, чого не буває на світі?
3. Які існують в літературі засоби зображення? Чому одні з них називаються тропами?
4. Яке прикметник можна назвати епітетом?