У пеніцилін повірили не відразу. Він випробовувався тільки на приречених хворих, яким ніщо вже не могло допомогти, і майже завжди з незмінним успіхом. Десятки спостережень, сотні.
Цвіль, знайдена в сирому московському підвалі, повертала людям життя, і саме слово "пеніцилін" вимовлялося, як заповітне слово "перемога". Так він і справді був перемогою - найбільшої за всю історію медицини.
У лабораторії Ермольевой пошуки тривали. Тепер хіміки намагалися виділити пеніцилін в кристалічному вигляді. Це дозволило б вводити його пораненим у великих дозах і прискорити лікування.
І знову прийшла осінь.
У кабінеті Ермольевой по четвергах збиралися лікарі госпіталю, які відчувають пеніцилін. Доктор Маршак доповідала:
- Хворий Шамаев отримав осколкове поранення лівої гомілки з ушкодженням кісток. На четвертий день проведена ампутація стегна. Внутрішньовенні вливання стрептоциду та інших речовин результату не дали. З крові ми висіяли стафілокок. Протягом шести днів хворого лікували пеніциліном. При посіві кров стерильна. Температура нормальна.
Ермольева посміхнулася, поправила пасмо волосся, що вибилося з-під ковпачка.
- Другий хворий - Гордєєв. Він горів у танку. У госпіталь поступив з діагнозом: опіки третього ступеня, Опікова поверхня інфікована. Ми застосували пеніцилін. Через три дні стан хворого покращився, і зараз воно розцінюється нами як задовільний.
Це були найщасливіші дні в житті професора Ермольевой і її лабораторії. Дитя війни - пеніцилін легко вигравав бій за життя людини. Тільки в одному госпіталі № 5004 він врятував від неминучої смерті понад тисячу поранених, і це було тільки початком його тріумфальної ходи.
З Ермольевой він зустрівся в перший же день.
- Місіс Ермольева, не приховую, що, мабуть, головною метою моєї поїздки є порівняння вашого пеніциліну-крустозіна з нашим, отриманим в Оксфорді.
- У нас немає секретів, містер Флорі, тим більше від союзників. Пеніцилін-крустозін випробуваний нами на тисячу двісті поранених, і, як нам здається, з успіхом.
Флорі недовірливо глянув на ЄРМОЛЬЄВА.
- І це за півроку?
- На жаль, у нас не бракувало поранених, приречених на смерть, - насупилася Ермольева.
- Вибачте нетактовність мого питання. Найбільших втрат у цій війні несе ваша країна.
- До лабораторних порівнянь ми можемо приступити негайно. Ви захопили пеніцилін?
Флорі відкрив портфель.
- Так, місіс Ермольева. Я виявився передбачливим.
Через півгодини чашки Петрі, засіяні патогенними мікробами, були поміщені в термостат. Жолобки, пророблені в агарі, заповнював пеніцилін-крустозін і пеніцилін, привезений Флорі. Ермольева сама опечатала дверцята термостата.
- Як вам сподобалася Москва, містер Флорі? - посміхнулася вона.
- Дуже холодно. А місто гарний навіть в камуфляжі і на відміну від Лондона майже не зруйнований. Як вам вдалося зберегти його?
Ермольева відповіла не відразу. Пам'ять на хвилину повернула її в Сталінград сорок другого року, до гірких випробувань раневого фага.
- Вдалося, як бачите.
Результати спільного випробування двох препаратів визначалися на наступний день, Флорі помітно нервував.
З термостата дістали чашки Петрі. Радянський пеніцилін виявився активніше оксфордського. Він придушив зростання більшості мікробних колоній на агар-агар. Колонії тулилися до самим краях чашок. На кілька сантиметрів навколо жолобків агар був чистий.
Флорі швидко зробив розрахунки.
- Ваш препарат рази в півтора-два сильніше оксфордського. Щиро вітаю вас, місіс Ермольева!
Ермольева жартівливо відмахнулася.
- Вітати, очевидно, слід не мене, а природу, що створила пліснявий грибок Penicillium crustosum. Ми всього лише знайшли його.
- І тим не менше, місіс Ермольева, Оксфорд програв перший раунд.
- Але матч триває, чи не так, містер Флорі?
Через кілька днів препарати випробовувалися в госпіталі. У великій палаті перебувало дванадцять поранених. У всіх був сепсис - саме грізне захворювання того часу.
Флорі оглянув хворих особисто, не довіряючи висновками мікробіологів, перевірив посіви крові. Сумнівів в діагнозі не було: сепсис.
- Місіс Ермольева, вам як леді і переможниці в першому раунді надано право вибору. Хворі лівого боку палати або правої?
- Якщо не заперечуєте, правою.
З готелю Флорі перебрався в госпіталь. Для нього знайшлася невеличка порожня кімната, де поставили ліжко, стіл і шафа для одягу. Старий будильник він роздобув десь сам.
Хворих правого боку палати вела доктор Маршак, лівої - Флорі.
Флорі сам вводив пеніцилін, сам вимірював температуру і робив перев'язки.
Всі хворі одужали на одинадцятий день. Дози пеніциліну-крустозіна, що вводяться пораненим, виявилися в десять разів менше англійських.
- Місіс Ермольева, - сказав на прощання Флорі, - нехай вам не здасться моя думка парадоксальною, але я щасливий в своїй поразці, бо воно змусить мене шукати новий препарат, який виявиться краще вашого. І вірте мені - я знайду його! (На жаль, Флорі не вдалося створити нового препарату)
- Удачі вам, містер Флорі. Флорі манірно схилив голову.
- Прощайте, люба Пеніцилін-ханум ... (Xанум (перс.) - пані, жінка.)
Через сорок років після від'їзду Флорі з Москви в Лондоні мені показали пожовклу від часу любительську фотографію. На ній Флорі, котрий розглядає плоский посудину-матрицю, і тендітна чорноволоса жінка з м'якими рисами обличчя. На звороті фотографії напис, зроблений по-російськи: "Пеніцилін-ханум і сер Флорі - величезний чоловік". І підпис Ермольевой.
"НІ БІЛЬШОЇ ЩАСТЯ, ЯК ВРЯТУВАТИ ЖИТТЯ ЛЮДСЬКЕ"
Так свідчить старовинний вислів. Для багатьох медиків і вчених це не просто слова. За це вони боролися біля ліжка хворого, на полях битв, в наукових лабораторіях і навіть в умовах концтаборів.
Мушу зазначити, що медична тема в літературі не вичерпана. Вона чекає своїх Толстих, Достоєвських, нікому з них не буде тісно.
Ім'я письменника Л. Г. Семенова-Спаського відомо. Але далеко не всі знають, що він уже тридцять років успішно поєднує свою письменницьку діяльність з роботою лікаря. А лікар-письменник, який щодня бачить народження, життя і смерть, здоров'я і хвороба, біль, страждання і радість зцілення, як ніхто інший може глибоко і різнобічно розповісти про всіх рухах людської душі, про "анатомії" морального подвигу.
Книга "Вічний бій" являє собою своєрідне твір, в якому зроблена спроба науково-художнього узагальнення найбільш цікавих, а часом і драматичних сторінок історії медицини, корінням своїми йде в глибину століть, бо історія медицини - це історія людства. З самого початку існування людини на землі нагальною його завданням стало збереження життя. З єгипетських папірусів нам відомо, що ще за дві тисячі років до нашої ери люди знали понад двохсот п'ятдесяти хвороб. Вже тоді існували ревматизм, апендицит і багато інших хвороб. Значне місце захворювань відведено в Біблії, де даються конкретні практичні рекомендації по лікувальних процедур. Відзначено високий рівень розвитку медицини в стародавньому Китаї, Індії, Ассирії.
Першим лікарем, праці якого збереглися до нашого часу, був "батько медицини" Гіппократ. Основою його моральних заповідей, викладених в знаменитій клятві, в книгах "Про лікаря", "Про сприятливому поведінці", є заклик до медиків відстоювати життя і здоров'я хворого навіть ціною власного життя. Цікаво, що одна відповідність до клятви Гіппократа: "Клянуся вчитися все життя" - зробили тільки в 1967 році на II Всесвітньому деонтологічних (Деонтология (від грец. Deon - "належне") - вчення про юридичних, професійних і моральних обов'язки та правила поведінки медичного працівника) конгресі в Парижі.
Вікові традиції медицини, коли служіння своєму професійному обов'язку нерідко піднімався до героїчних висот, дозволили відомому голландському медику Ван Тюльпа виступити з пропозицією зробити девізом лікарів слова: "Alijs insern endo consumes" - "Світячи іншим, згораю сам", а їх символом, гербом - палаючу свічку.