Коробочка. Друге маєток, яке відвідав Чичиков, був маєток Коробочки. Господиня, "жінка похилого років, в якомусь спальному очіпку, надягнутому нашвидку, з фланеллю на шиї, одна з тих матінок, невеликих поміщиць, які плачуться на неврожаї, збитки і тримають голову кілька набік, а тим часом набирають потроху грошенят в пестрядевие мішечки ... ". Дуже довго Павлу Івановичу довелося умовляти Настасію Петрівну продати йому мертві душі.
Спочатку вона здивувалася, коли почула про предмет покупки, а потім боялася продешевити. Вона хоче дочекатися купців так довідатися про ціни. "Ек її, дубинноголовая яка! сказав про себе Чичиков ... "Поміщиця Коробочка сама займається господарством, та й селянські хати в її селі" показували достаток мешканців ".
Показуючи гостю маєток, Ноздрьов підводить його до кордону і каже: "Все, що ні бачиш по цей бік, все це моє і навіть по той бік, весь цей ліс, який геть синіє, і все, що за лісом, все моє". Ноздрьов може пообіцяти, але не зробити. При грі в карти і навіть в шашки шахраює. Тільки диво приїзд до Ноздреву капітана-справника рятує Чичикова від фізичної розправи. Такий виявився Ноздрьов відчайдушна натура, гравець, гульвіса.
Для Ноздрьова будь-яка купівля-продаж щось на зразок спорту, тут для нього немає ніяких моральних перешкод, як, втім, і для всіх його життєвих вчинків. Тому його не могла здивувати чичиковской ідея вона близька його авантюрної натурі. Тож не дивно, що Чичиков найменше сумнівався в успіху ділових переговорів саме з Ноздрьовим. Собакевич. Собакевич здався Чичикову "досить схожим на середньої величини ведмедя".
Природа недовго мудрувала над його особою: "вистачило сокирою раз вийшов ніс, вистачила на другий вийшли губи, великим свердлом колупнула очі і, не обскобливши, пустила на світло, сказавши:" живе! "Меблі в будинку Собакевича така ж важка, як і господар . Він ненажерливий, може з'їсти за один раз цілого осетра або баранячий бік. Хоча тугодум, але свого не упустить.
Досить згадати сцену торгівлі, коли Михайло Семенович запитує за мертву душу "по сто карбованців" і поступається в кінці кінців "по два з полтиною". "Кулак, кулак!" Подумав Чичиков про Собакевиче перед від'їздом. Чи можемо ми знайти у такого типу що-небудь позитивне? Важко, але постараємося.
Він господар, все у нього міцно, навіть колодязь "оброблений в міцний дуб". Собакевич піклується про своїх кріпаків, звичайно не з людинолюбства, а з міркування: скривдиш мужика "тобі ж гірше буде". Плюшкін. Нарешті наш мандрівник приїхав до Плюшкіна ( "дірка на людство").
Побачивши якусь дивну фігуру, Чичиков спочатку вирішив, що це ключниця, але це виявився сам господар. Чичиков подумав: якби він зустрів Плюшкіна на паперті, то "... дав би йому мідний гріш ...", хоча цей поміщик мав більше тисячі душ селян. Жадібність його надмірна.
У нього накопичилися величезні запаси, таких запасів вистачило б на кілька життів, а він, не задовольняючись цим, ходив щодня по своєму селі і все, що попадалося, тягнув до себе і складав на купу в кутку кімнати. Ось і закінчилася поїздка нашого героя по маєтках поміщиків. Плюшкін втратив все людські зв'язку: дітей він позбувся, сусіди з ним знатися не хочуть, в місто він не їздить.
Цей герой викликає не тільки сміх, а й огиду. Це апогей, далі йти нікуди. Все доведено до своєї протилежності, до абсурду.
Ощадливість перетворилася в скнарість. Багатство в злидні. Господар в ключницю. Плюшкін.
У гоголівському сміху є і біль, і гнів, і лють, і протест.
Кращі Теми творів: