I Сказати, що ти мертва? Але ти жила лише добу. Як багато смутку в жарті Творця! ледве можу вимовити "жила" - єдність дати народження і коли ти в моїй жмені розсипалася, мене бентежить відняти одне з двох кількостей в межах дня. II Потім, що дні для нас - ніщо. Всього лише ніщо. Їх не пріколешь, і їжею очей не зробиш: вони на тлі білому, не володіючи тілом, незримі. Дні, вони як ти; вірніше, що може важити зменшений раз в десять один із днів? III Сказати, що зовсім немає тебе? Але що ж у руці моїй так схоже з тобою? і колір - не плід небуття. З чиєї підказкою і так кладуться фарби? Навряд чи я, що бурмоче грудку слів, чужих кольором, уявити б цю палітру зміг. IV На крильцях твоїх зіниці, вії - красуні чи, птиці - обривки чиїх, скажи мені, це осіб портрет летючий? Яких, скажи, твій випадок частинок, крупинок являє натюрморт: речей, плодів чи? і навіть рибної ловлі трофей простягнений. V Можливо, ти - пейзаж, і, взявши лупу, я виявлю групу німф, танець, пляж. Світло там, як днем? иль там сумно, як вночі? і світило яке в ньому зійшло на небосхил? чиї в ньому фігури? Скажи, з якою натури був зроблений він? VI Я думаю, що ти - і те й інше: зірки, особи, предмета в тобі риси. Хто був той ювелір, що, брови не хмурячи, завдав в мініатюрі на них той світ, що зводить нас з розуму, бере нас в кліщі, де ти, як думка про речі, ми - річ сама? VII Скажи, навіщо візерунок такий був даден тобі всього лише на день в краю озер, чия амальгама про запас зберігає простір? А ти - позбавляє шансу настільки короткий термін потрапити в сачок, затрепетати в долоні, в момент погоні полонити зіницю. VIII Ти не відповіси мені не через сором'язливості і не зі зла, і не для того, що ти мертва. Жива, мертва чи - але кожної Божої тварі як знак спорідненості дарований голос для спілкування, співу: продовження миті, хвилини, дні. IX А ти - ти позбавлена цього застави. Але, розмірковуючи суворо, так краще: на кой ляд бути у небес в боргу, в реєстрі. Не бери ж, якщо твій вік, твоя вага гідні німоти: звук - теж тягар. Безтілесних, ніж час, беззвучно ти. X Чи не відчуваючи, не доживши до страху, ти вьешься легше праху над клумбою, поза схожих на в'язницю з її задухою минулого з майбутнім, і тому, коли летиш на луг бажаючи корму, набуває форму саме повітря раптом. XI Так робить перо, ковзаючи по гладі розкресленій зошити, не знаючи про долю своєї рядки, де мудрість, єресь змішалися, але довіра поштовхів руки, в чиїх пальцях б'ється мова цілком німа, чи не пил з квітки знімаючи, але тяжкість з плечей. XII Така краса і термін настільки короткий, з'єднавшись, здогадкою кривлять уста: не висловити ясніше, що справді світ створений був без мети, а якщо з нею, то мета - не ми. Друг-ентомолог, для світла немає голок і немає для темряви. XIII Сказати тобі "Прощавай" як формі доби? Є люди, чий розум стриже лишай забуття; але поглянь: тому виною лише те, що за спиною у них не дні з постіллю на двох, що не сни дрімучі, що не минуле - але хмари сестер твоїх! XIV Ти краще, ніж Ніщо. Вірніше: ти ближче і зриміше. Усередині ж на все на сто ти споріднена йому. У твоєму польоті воно досягло плоті; і тому ти в сутолке денний гідна погляду як легка перешкода між ним і мною.
Додати в обране