Мені зараз 27, я провчилася три курси на вет.врача, пішла в академ і так там і залишилася Народила двох дочок, не працюю, молодшої зараз 1,5 року. Зрозуміла за час сидіння вдома, що не хочу повертатися до ВНЗ, не тягне мене лікувати кицьок-собачок-корів-поросят, дуже хочу піти вчиться на врача.Я хотіла поступати в мед, але чомусь злякалася, а тепер шкодую очень.Кажется , що все життя проходить повз Фільми, книги, серіали про лікарів-це моє все! Чоловік на моєму боці, радить мені спробувати поступити, щоб потім все життя не жалеть.А все знайомі сміються, мовляв куди тобі вже в мед Суват, будеш там як стара студентка, не вийде у тебе, все так говорят.І батьки мої і друзі .Тільки чоловік мене в цьому підтримує, окреме йому за це спасибі.
Хочу віддати молодшу в сад (через рік), і надходити.
Як думаєте, потягну.
Старша в перший клас піде, молодша в сад, а я учіться..Помощі немає ніякої і не буде (ну хіба, що від чоловіка).
А чим погано було кицьок лікувати?
На це у вас підуть РОКИ. Особисто мені наших (німецьких) лікарів шкода! Графік роботи - це майже рабську працю на галерах!
Чи ж не лежіт.Прежде ніж лікувати кицьок, треба купу неприємних речей переробити поросят, наприклад каструвати наживу, я не можу рука не поднімается.В людської медицині все гуманніше.
Ну і потім це ж моя МРІЯ! Думаю не подужаю, так?
