Пан і слуга
Біллі Мак Деніел, напевно, теж був колись молодим і подавав надії: хвацько витанцьовував на святому святі, міг запросто осушити пінту або дві, вмів спритно працювати кийком. Боявся він тільки одного - а раптом нічого буде випити? І дбав лише про одне - хто заплатить за випивку? І не думав ні про що, крім веселощів.
П'яний він був або тверезий, у нього завжди знаходилося міцне слівце і влучний удар - до речі, найкращий спосіб зав'язувати і кінчати суперечка.
Погано тільки, що боявся, дбав і думав цей самий Біллі Мак Деніел лише про одне, а тому потрапив у погану компанію. І вже будьте впевнені, немає нічого гіршого хороших людей, які потрапили в погану компанію!
Так сталося, що в одну ясну, морозну ніч, незабаром після різдва, Біллі повертався додому один. Світила круглий місяць. І хоча стояла така ніч, про яку можна тільки мріяти, він зовсім змерз.
- Право слово, - стукаючи зубами, говорив він, - ковток доброго вина не завадив би, хто гине від холоду людині. Я б не відмовився зараз навіть від цілої гуртки кращого вина!
- Що ж, двічі тобі не доведеться просити, Біллі! - сказав маленький чоловічок у червоній трикутному капелюсі, обшили золотим галуном, і з величезними срібними пряжками на черевиках, такими величезними, що здавалося просто дивом, як він міг пересуватися в них.
І він простягнув Біллі стаканіще з себе зростанням, наповнений таким прекрасним вином, яке навряд чи вам вдавалося бачити або пробувати.
- За ваші успіхи, мій маленький дружок! - сказав Біллі Мак Деніел, анітрохи не зніяковівши, хоча прекрасно знав, що чоловічок належав до нечистих. - За ваше здоров'я! І поважний дякую. Ека важливість, хто платить за випивку. - Він підхопив стакан і осушив його до дна одним ковтком.
- Що? Я повинен тобі платити? - обурився Біллі. - Так я можу взяти і засунути тебе до себе в кишеню, як якусь смородину.
- Біллі Мак Деніел, - сказав маленький чоловічок, дуже розсердившись, - ти будеш моїм слугою сім років і один день! Ось як ми з тобою поквитаємося. Так що готуйся слідувати за мною.
Почувши це, Біллі вже почав шкодувати, що так зухвало розмовляв з чоловічком, і, сам не знаючи чого, раптом відчув, що повинен всюди слідувати за ним. Цілу ніч безперервно без єдиної перепочинку він крокував за ним вгору і вниз, через тини та рівчаки, по болотах і чагарниках. А коли почало світати, чоловічок обернувся до Біллі і сказав:
- Зараз ти можеш відправлятися додому, але бережися, Біллі, якщо посмієш не з'явитися сьогодні ввечері на фортечний вал. Тільки спробуй, ось побачиш, тобі ж гірше доведеться! А будеш мені хорошим слугою, і я тобі буду добрим господарем.
Біллі Мак Деніел відправився додому. І хоча він втомився і вкрай змучився, він так і не стулив очей, все думаючи про чоловічка. Однак він побоявся не виконати його накази і до вечора піднявся і пішов на фортечний вал. Тільки він туди добрався, як маленький чоловічок підійшов до нього і сказав:
- Сьогодні вночі, Біллі, я збираюся зробити довгу подорож. Так що осідлай-но мені коня. Для себе теж можеш взяти скакуна, ти поїдеш зі мною, а то після вчорашньої нічної прогулянки мабуть втомився.
Біллі подумав, що це дуже мило з боку його пана, і у відповідь подякував йому.
- Але вибачте, сер, - сказав він, - що я наважуюся запитати вас, а де ваша стайня? Поблизу я не бачу нічого, крім цього валу, якогось старого глоду там, в кутку поля, потічка, що протікає біля підніжжя пагорба, та ось цього болота навпаки нас.
- Чи не задавай питань, Біллі! - сказав чоловічок. - Рушай до болота і принеси мені два найміцніших очерету, які знайдеш.
Біллі підкорився, а про себе з подивом подумав: навіщо це чоловічкові? Зрізав два самих товстих очерету, які зумів знайти - у кожного на стеблі стирчала коричнева квітуча головка, - і приніс їх своєму панові.
- влазить, Біллі! - сказав чоловічок, беручи у нього один очерет і сідаючи на нього верхи.
- Але куди, ваша честь, я повинен влазити? - запитав Біллі.
- На коня, ось як я, куди ж ще, - відповів чоловічок.
- Ви мене, напевно, зовсім за дурня приймаєте, - сказав Біллі, - коли змушуєте сісти верхи на якийсь очерет. Чи не хочете ви мене запевнити, що цей очерет, який я тільки що зірвав он на тому болоті, і є кінь?
- влазить! Вилазь! Без розмов, - сказав чоловічок, дивлячись дуже сердито. - Кращий кінь, на якому тобі доводилося їздити, і в підметки цього не годиться.
Що ж, Біллі подумав, що це жарт, але побоявся розсердити господаря і всівся верхи на очерет.
- Боррего! Боррего! Боррего! - тричі вигукнув його пан, що на людській мові означає рости, збільшуватися.
Біллі повторив слідом за ним. Очерети почали рости, рости, нарешті перетворилися в чудових коней і понеслися щодуху. І тут Біллі виявив, що сидить на коні задом наперед, тому що, коли він сідав на очерет, він просто не думав, що робить. Досить-таки незручно було сидіти носом до кінського хвоста, але кінь зірвався з місця так стрімко, що перевернутися було вже неможливо і залишалося тільки міцніше триматися за його хвіст.
Нарешті подорож закінчилася і вони зупинилися біля воріт багатого будинку.
- А тепер, Біллі, - сказав чоловічок, - роби все в точності, як я, і йди за мною. А так як ти не зумів відрізнити голову коня від хвоста, пам'ятай, ти не повинен крутитись, поки не зможеш точно сказати, стоїш ти на голові або на ногах: врахуй, старе вино може змусити говорити навіть кішку, але також може зробити німим людини .
Тут чоловічок вимовив кілька дивовижних слів, які Біллі не зрозумів, але тим не менше примудрився повторити слідом за ним. І обидва пролізли в замкову щілину спочатку одних дверей, потім інший, поки нарешті не опинилися в винному погребі, в якому зберігалися всілякі вина.
Маленький чоловічок напився до чортиків; Біллі ні в чому не хотів від нього відставати і теж випив.
- Ви кращий пан на світлі, їй-богу! - говорив Біллі чоловічкові. - Хто буде наступний, наплювати. Мені дуже подобається служити у вас, якщо ви і далі будете давати мені як слід випити.
І вони забралися геть через замкові щілини. Кожен піднявся на очерет, залишений біля вхідних дверей, і не встигли зірватися з їхніх уст слова: «Боррего, Боррего, Боррего!» - як обидва вже мчали галопом, розкидаючи перед собою хмари, ніби снігові грудки.
Коли вони повернулися до кріпосного валу, чоловічок відпустив Біллі, наказавши йому з'явитися на те ж місце і в той же час на наступний вечір. Так вони і роз'їжджали одну ніч туди, іншу сюди, коли на північ, коли на схід, коли на південь, поки у всій Ірландії не залишилося жодного гідного винного льоху, в якому б вони не побували. Більш того, вони тепер знали букет всіх вин, які зберігалися в цих пагорбах, мабуть, краще за самих дворецьких.
І ось якось увечері, коли Біллі Мак Деніел, як зазвичай, зустрівся з чоловічком на фортечному валу і попрямував було до болота за кіньми для чергової поїздки, його пан сказав йому:
- Біллі, сьогодні мені знадобиться ще один скакун, може статися, що повертатися ми будемо в більшій компанії, ніж їдемо туди.
І Біллі, який тепер вже прекрасно знав, що задавати питання не слід, не став чекати наказів свого пана, а взяв та приніс ще один очерет. Йому не терпілося дізнатися, хто ж все-таки буде повертатися в їх компанії.
«Може, мій брат-слуга, - думав Біллі. - Тоді вже він буде ходити на болото за кіньми кожен божий вечір. А я нічим не гірше за свого пана, по-моєму, я такий же справжній джентльмен, як він ».
Так-то ось. І вони вирушили. Біллі вів третього коня, і в дорозі вони не зупинилися ні разу, поки не дісталися до привабливі фермерського будиночка в графстві Лімерик. Він стояв трохи нижче старого Каррігоганіельского замку, який був збудований, як кажуть, самим великим Брианом Бору. У будинку йшов справжній бенкет горою, і чоловічок на хвилину зупинився біля дверей послухати. Потім раптом повернувся до Біллі і сказав:
- Знаєш, Біллі, завтра мені стукне рівно тисяча років!
- Та що ви? Ну, дай Бог вам доброго здоров'я, - говорить Біллі.
- Ніколи не повторюй цих слів, Біллі! - злякався дідок. - Інакше я пропав, і все по твоїй милості. - І він продовжував: - Послухай, Біллі, якщо вже завтра виповнюється тисяча років, як я живу на цьому світі, я думаю, мені прийшла сама пора одружитися, а?
- Я теж так думаю, - погодився Біллі. - Поза всякими сумнівами навіть, якщо тільки ви і справді мають намір одружитися.
- За цим я і приперся сюди в Каррігога-Ніель, - сказав дідок. - Сьогодні вранці в цьому самому будинку молодий Дарбі Райлі збирається одружитися на Бріджет Руні. Вона висока і миленька, до того ж з хорошої сім'ї, і я вирішив тому сам на ній одружитися і забрати її з собою.
- А що скаже на це Дарбі Райлі? - запитав Біллі.
- Мовчи! - сказав чоловічок і дуже строго подивився на нього. - Я привів тебе сюди не для того, щоб ти задавав мені питання.
І без подальших пояснень він забурмотів ті самі чудові слівця, за допомогою яких пролазив в замкову щілину легко, ніби повітря. А Біллі вважав себе чудо яким розумним, що примудрявся повторювати їх слідом за ним.
Вони обидва проникли в будинок, і, щоб краще розгледіти гостей, чоловічок спурхнув, немов горобець який-небудь, на товсту балку, яка проходила через всю стелю над головами бенкетуючих. Біллі зробив те саме, і сів на іншу балку до нього обличчям. Але так як він не дуже-то звик сидіти в подібних місцях, ноги його незграбно бовталися в повітрі, і було абсолютно ясно, що в цій справі він не спромігся точно наслідувати приклад маленького чоловічка - той сидів зігнувшись у три погибелі. Будь він кравцем хоч все своє життя, йому б не влаштуватися зручніше, ніж ось так, підігнувши під себе ноги.
Так вони і сиділи там, пан і слуга, і дивилися вниз на бенкетуючих. А під ними розсілися священик з волинщиків, батько Дарбі Райлі з двома братами Дарбі і сином його дядька. Сиділи там і батько з матір'ю Бріджет Руні. Ця парочка дуже пишалася в той вечір своєю донькою. Що ж, у людей похилого віку було на це повне право! Потім чотири сестри нареченої в новеньких з голочки стрічках на капелюшках і її три братика - такі вмиті і розумні на вигляд, ну прямо три хлопчика з Манстера. Ще дядька, і тітки, і кумасі, і всякі там двоюрідні - в загальному, вистачало, будинок був набитий битком. А стіл просто ломився від їжі і пиття. Навіть якщо б удвічі більше набралося народу, і то вистачило б кожному.
І ось в той самий момент, коли місіс Руні з благоговінням приступила до першого шматка поросячій голови з білою капустою, наречена раптом візьми та. чихну. Всі сиділи за столом здригнулися, але жоден з них не сказав: «Дай Бог тобі доброго здоров'я!» Кожен подумав, що це зробить священик, як і слід було б йому за службовим обов'язком. Нікому не хотілося роззявляти рота, щоб вимовити хоч слівце, тому що, на жаль, все роти були зайняті поросячій головою і зеленню. І через хвилину вже за весільним столом тривали жарти і веселощі. Обійшлося без святого благословення.
Однак Біллі і його пан з висоти свого становища не залишилися байдужими спостерігачами до цієї події.
- Ха! - вигукнув маленький чоловічок і від радості задригав однією ногою, яку витягнув з-під себе.
Очки його так і забігали, так і загорілися дивним вогником, а брови піднялися і зігнулися на зразок готичного склепіння.
- Ха! - сказав він, зловтішно поглядів то вниз на наречену, то вгору на Біллі. - Наполовину вона вже моя! Нехай тільки ще два разочка чхне, що не подивлюся ні на священика, ні на псалтир, ні на Дарбі Райлі - моя, і все тут!
Красуня Бріджет знову чхнула, але так тихо і при цьому так почервоніла, що, крім маленького чоловічка, майже ніхто цього не помітив або зробив вигляд, що не помітив. І вже ніхто і не подумав би мовити їй: «Дай Бог тобі доброго здоров'я!»
А Біллі весь цей час не зводив з бідної дівчини очей, і на обличчі його була написана глибока печаль. Він все думав: як це жахливо, що така ось симпатична молоденька дев'ятнадцятирічна дівчина, з величезними блакитними очима, ніжною шкірою і з ямочками на щоках, пашить здоров'ям і веселощами, повинна вийти заміж за маленького виродка, якому стукнуло без одного дня тисяча років!
Якраз в цю вирішальну хвилину наречена чхнула в третій раз, і Біллі, що з усієї сили, вигукнув:
- Дай Бог тобі доброго здоров'я!
Чому вирвався у нього цей вигук - чи то тому, що він пошкодував наречену, то чи просто в силу звички, - він і сам не міг до ладу пояснити. І тільки він вимовив це, маленький чоловічок спалахнув від люті і розчарування, зістрибнув з балки, на якій сидів, і, вигукнувши пронизливо, наче зіпсована волинка: «Я тебе звільняю, Біллі Мак Деніел, а в нагороду отримуй!» - дав бідному Біллі такого здоровенного стусана в зад, що нещасливий слуга розтягнувся долілиць, руки в сторони на самій середині святкового столу.
Вже якщо Біллі здивувався, то можете собі уявити, як було здивування бенкетуючих, коли його так ось безцеремонно скинули прямо на них. Але він розповів їм свою історію, і батько Куні відклав убік ніж і виделку і тут же, не сходячи з місця і не втрачаючи часу, повінчав молодих.
А Біллі Мак Деніел витанцьовував Сайти Вся на їх весіллі, та й пригостили його на славу, що на його погляд, було трохи краще танців.