У Сергія Ш. - офіцера підрозділу особливого призначення (ОСНАЗ) Головного розвідувального управління (ГРУ) Генштабу все залишилося не тільки в пам'яті. За його висловом, «для історії», він зберіг окремі копії документів із записами радіоперехоплення в Аргунській ущелині. З розмов в ефірі загибель 6-ї роти постає зовсім по-іншому, ніж твердили всі ці роки генерали.
Тієї зими разведчікі- «слухачі» з ОСНАЗ раділи. «Шайтанов» вибили з Грозного і оточили під Шато. У Аргунській ущелині чеченським бойовикам повинні були влаштувати «маленький Сталінград». Близько 10 тисяч бандитів знаходилося в гірському «котлі». Сергій розповідає, що в ті дні спати було неможливо.
- Русня застосувала заборонену зброю. Після пекельних вибухів від Нохчи навіть попелу не залишається.
І далі йшли слізні прохання про допомогу. Ватажки бойовиків, оточених в Аргунській ущелині, ім'ям Аллаха закликали своїх «братів» в Москві і Грозному не шкодувати грошей. Мета перша - припинити скидати на Ічкерія «негуманні вакуумні» бомби. Друга - купити коридор для виходу в Дагестан.
З «акваріума» - штаб-квартири ГРУ - осназовцам на Кавказі прийшло особливо секретне завдання: цілодобово фіксувати всі переговори не тільки бойовиків, а й нашого командування. Агентура повідомляла про намічається змові.
- Якщо попереду собаки (так бойовики називали представників внутрішніх військ), можна домовитися.
- Ні, це гобліни (тобто десантники, на жаргоні бандитів).
Тоді Басаєв радить Чорного араба, який керував проривом:
- Слухай, може, давай обійдемо? Вони нас не пустять, тільки себе виявимо ...
- Ні, - відповідає Хаттаб, - ми їх переріжемо. Я заплатив за прохід 500 тисяч американських доларів. А цих шакалів-гоблінів начальники підставили, щоб замести сліди.
І все ж за наполяганням Шаміля Басаєва спочатку вийшли по радіо на командира батальйону підполковника Марка Евтюхіна, який перебував в 6-й роті, з пропозицією пропустити їх колону «по-хорошому».
- Нас тут дуже багато, раз в десять більше вас. Навіщо тобі неприємності, командир? Ніч, туман - ніхто не помітить, а ми дуже добре заплатимо, - застерігали по черзі то Ідріс, то Абу Валід - польові командири з особливо наближених до Хаттабу.
Але у відповідь пролунав такий віртуозний мат, що переговори по радіо швидко припинилися. І понеслося ...
6-я рота, 90 проти 2500 - вони встояли!
Атаки йшли хвилями. Причому не психічні, як у фільмі «Чапаєв», а душманські. Використовуючи гірську місцевість, бойовики підбиралися майже впритул. І тоді сутичка переходила в рукопашну. У хід йшли багнет-ножі, саперні лопатки, металеві приклади «сучок» (десантний варіант автомата Калашникова укорочений, зі складним прикладом).
Командир розвідувального взводу гвардії старший лейтенант Олексій Воробйов в жорстокій сутичці особисто знищив польового командира Ідріса, обезголовивши банду. Командиру самохідної артилерійської батареї гвардії капітану Віктору Романову вибухом міни відірвало обидві ноги. Але він до останньої хвилини життя коригував вогонь артилерії.
Рота боролася, утримуючи висоту, 20 годин. До бойовикам підтягнулися два батальйони «Білих ангелів» - Хаттаба і Басаєва. 2500 проти 90.
З 90 десантників роти загинули 84. Пізніше 22 присвоєно звання Героїв Росії (21 - посмертно), а 63 нагороджені орденом Мужності (посмертно). Одна з вулиць Грозного названа ім'ям 84 псковських десантників.
Хаттабовци втратили 457 добірних бойовиків, але так і не змогли прорватися до Сельментаузену і далі - на Ведено. Звідти дорога на Дагестан була вже відкрита. За високим наказом з неї зняли всі блокпости. Значить, не брехав Хаттаб. Він дійсно купив прохід за півмільйона баксів.
Сергій дістає з книжкової полиці стріляну гільзу. І без слів зрозуміло, звідти. Потім вивалює на стіл стос якихось паперів. Цитує колишнього командувача угрупованням в Чечні генерала Геннадія Трошева: «Я часто задаю собі болюче питання: а чи можна було уникнути таких втрат, все ми зробили, щоб врятувати десантників? Адже твій борг, генерал, в першу чергу дбати про збереження життя. Як не важко усвідомлювати, але, напевно, ми зробили тоді не все ».
За загибель героїв-десантників тоді покарали «стрілочника»: командира полку Мелентьєва перевели до Ульяновська начальником штабу бригади. Осторонь залишилися і командувач східній угрупованням генерал Макаров (шість разів просив його Мелентьев дати роті можливість відійти, не губити хлопців) та інший генерал - Ленцов, який очолював оперативну групу ВДВ.
Розвідник бере зі столу іншу папір. У доповідній записці тодішнього командувача ВДВ генерал-полковника Георгія Шпака міністру оборони РФ Ігорю Сергєєву знову генеральські виправдання: «Спроби командування оперативної групи ВДВ, ПТГр (полковий тактичної групи) 104-го гвардійського ПДП деблокувати оточене угруповання через сильний вогонь бандформувань і складних умов місцевості успіху не принесли ».