В
серцях поетів птиці гнізда в'ють
І
пісні горді зберігають від бід.
Усе
люди в Дагестані дізнаються
поетів
гір по безлічі прикмет.
Чи не
всякий - вершник, хто загнуздав коня.
О,
птах серця, оживи мене!
В
хвилини болю не покинь мій край,
В
заморські світи не відлітають!
ти
і уві сні пророчо співаєш.
часом
слово - немов гострий ніж.
серця
ти наповнюєш чистотою,
свободу,
світло несеш в наш рідний дім.
нехай
на Землі чимало різних країн,
Всевишнім
освячений Дагестан,
народжений
під пророчою зіркою
розжене
морок і збереже спокій.
стукай
ж, птиця серця, в груди мою!
ті
збери слова, що я співаю,
сльозами
щедро гори зроси,
рідну
Землю від негараздів спаси!
У
співочих птахів - особлива доля.
Чи не
всім дано їх чути - ось біда!
їх
духом мертві не дізнаються ...
В
серцях поетів птиці гнізда в'ють.
птах
серця в груди стукає,
щоб
пісню мою захистити від бід:
-
Поет, я твої слова збираю,
щоб
сльозами пролити їх на гори.
щоб
непогожі дні зробити ясними,
Я
граю музику чистоти:
-
Адже не кожен вершник, хто сидить на коні,
І
не всякий співак, хто пісні співає.
птах
серця вільна завжди,
темряву
влади вона очищає своїм світлом.
-
Хай живе родина! - співає вона, -
А
інше нехай виправить Аллах Всевишній!
В
вікні двадцять першого століття
Чи не
кінчається бесіда птиці серця.
вона
співає пісню навіть уві сні,
володіючи
любов'ю і пророчим даром.
вона
не кинула гніздо в кручах мого Дагестану,
хоч
настала зима, і не ті часи,
вона
не відлітає в теплі країни,
коли
в країні гримить грім горя.
птах
серця кличе:
-
Поет, ті - живі мерці,
хто
каже, що немає пісні твоєї!
В
грудей, серед вогню вона літає,
живучи
мене, і в небо йде!