Відразу треба сказати, що багато хорошого я не очікував. Тобто, якщо бути до кінця чесним, я думав просто відмучилася, поки мила з друзями буде радіти й робити всяку фігню, зрозумілу тільки їм самим. Але, на щастя, мою і її, я зважився на приголомшливий "подвиг" - не сидіти, як сумовите гівно людина, абсолютно не має відношення до подій і нудьгуючий в максимальному ступені відверто, а брати участь в тій Содомії, яку так любить моя рідна.
Ледь не запізнившись, я приїхав до приміського вокзалу і побачив, що ніхто, власне, нікуди не поспішає. Купивши квитки, ми вирушили до турнікетів, і щоб потрапити до поїздів, рейках і тому подібної залізниці, я був змушений близько хвилини посилено "задовольняти" своїм квитком Блядский злегка нетямущий апарат.
Зайшовши в електричку, наші дівчатка вирішили, що сидіння, на яких вже хтось сидить, - це для слабаків, і відправилися подорожувати по вагонах; слідом, звичайно, потягли і ми.
У підсумку знайшовши місце, ми розсілися і рушили. Вірніше, рушив поїзд, ми ж вважали за краще залишити наші раціональні півкулі в рідному-улюбленому Новосибірську, звідки ми і збігали на шашлики, сосиски та іншу няшноту в "Роздолля".
У вищезгадане місце ми їхали не сказати щоб довго, але куди довше, ніж назад, додому. Взагалі, мені це запам'яталося в основному тим, що Кирило спав, Влад нав'язував мені свої музично-ігрові переваги і міркував про те, коли ламається гітара, а Аля з Анною (удареніеобязательно на останній склад) поперемінно діставали то Кирила, то. хоча, кого я обманюю. Діставали тільки його.
Веселощі погіршилося несподівано порвав пакетом з м'ясом, яке не забарилося розтектися по бетонній плиті з.п. "Роздолля". Слава реакції нашого рідного Нарілла (який, до речі, цей пакет і ніс), м'ясо вдалося врятувати. А ось його настрій був, на жаль, трошки зіпсовано.
Також ми знайшли час посваритися, поки шукали магазинчик в селі, в якій, на превеликий подив нашого оленяти, виявилися офигеть які високі будинки, чотирьох- і двоповерхові максимум. Влад, звичайно, пропонував "залізти на козирок над дверима, потім натиснути пробіл, а потім підійти до краю даху, і затиснути shift потім вперед а то впадеш", але ми, майже без пригод, дійшли до магазину.
Там мені була вручена дуже несподівана річ, сильно мене порадувала - дерев'яна. няшка на шию, що символізує силу (якої мені так часто не вистачає). Спасибі Алёнишу за це. Я адже вже встиг забути, що просив її принести мені що-небудь з ярмарки.
Вода була куплена, і ми потяглися назад - наш день тільки починався. Ми повернулися назад до залізниці, а потім потяглися по височенною траві, на місці якої, як мене посилено переконували, завжди було болото. У міркуваннях про те, що ми "прёмся хер знає якою дорогою", "не можемо знайти нормальне місце" і "ех, тут не можна кататися на конях", наші ноги нарешті дотопалі до ділянки землі, де з трави було видно наші голови. Перебільшую, звичайно, але не сказати щоб сильно.
Влад і Нарілл вирушили за гілками, я тягав (вельми недовго, але!) Кору, а Аля з Анею повільно творили кухню.
Ах да, як я міг забути, у нас же спрей від кліщів смачніше пахне.
Це так, згадалося.
Загалом, я штовхав Балду, не зумівши впоратися з мангалом, дівчата робили всю няшноту, що залишилася парочка ж ходила-ходила березами в пошуках хмизу і просто палиць.
Без рідини для розпалювання (люб'язно забутої Наріллом) впоралися легко, допоміг все той же спрей-від-кліщів + запальничка. Було смішно, мені навіть вдалося сфотографувати цих повелителів вогню.
Значно пізніше ми усвідомили, що багаття говно, спека немає, а шашлики уау, подрумянились, як класно! Є сирої шашлик чомусь все відмовилися, тому наш брат був змушений багаття переробляти.
У перервах ми марили, сміялися, кричали, тролі один одного, лаялися і билися - загалом, все йшло як по маслу.
В який момент ми всі опинилися в лежачому положенні, і ось цей відрізок часу я згадувати не хочу і своїм улюбленим друзям (мені хочеться їх так називати і такими вважати) не раджу. Це інформація під маркою йобаний сором найсуворішої таємності. Нічого поганого, якщо вимкнути звук і намагатися не бачити нічого двозначного і взагалі поганого в тому, що буде відбуватися на ваших очах. Ну правда.
Звичайно, без передумов ми б не лягли, нам таки вдалося перекусити сосисками. На шашлики, тліючі на прогинаються під їх вагою шампурах, ми уваги вже майже не звертали.
Там я зумів заволодіти загальною увагою грою в Dungeon, що було, звичайно, весело, але занадто вже несерйозно. Прикро, звичайно, але що поробиш - не кожному сподобається грати в фентезійну РПГ усно. Все одно форма гри була прийнята, і ми програли в варіації цього дійства до самого приїзду електрички.
На зворотному шляху втома опанувала кожним з нас, але головне, що сталося - це танець Кирила, який програв в "камінь-ножиці-папір" Ганні. Це було дійсно незрівнянно, дивно, що ніхто не підійшов і не взяв у нього автограф, я б ось точно взяв.
Загалом, закінчилося все тим, що Влад з Кирилом залишили мангал з шампурами в "Роздолля" - вже вкотре, як я зрозумів, але, зробивши: yao-ming face: вони вважали за краще не повертатися, а просто купити нові. Непогане рішення, по крайней мере, коли є гроші.
А мій день закінчився ласкавим прощанням моєї улюбленої Оленки і парою годин спогадів про те, що за херню ми творили в прекрасному і не такому вже й далекому місці "Роздолля".