Жили Ванька двом з матір'ю. Жітьішко було саме останній. Ні послати, ні окутацца і в рот покласти нічого. Однак Ванька кажном місяць ходив в місто за пенсією. Всього отримував одну копійку. Йде оногди з цими грошима, бачить - мужик собаку тисне:
- Мужичок, ви пошто шшенка мучите?
- А твоє како справа? Уб'ю ось, телячих котлет нароблю.
- Продай мені собачку.
За копійку сторгувалися. Привів додому:
- Мама, я шшеночка купив.
- Што ти, Дуракова поле. Самі до короба дожили, а він собаку покупат!
Через місяць Ванька пенсії дві копійки отримав. Йде додому, а мужик кішку тисне.
- Мужичок, ви пошто знову животину тиранії?
- А тобі-то како справа? Уб'ю ось, в ресторанте віднесу.
Сторгувалися за дві копійки. Додому з'явився:
- Мама, я котейка купив.
Мати лаялася, до вечора гула.
Знову приходить час за зарплатою йти. Вийшла копійка збільшення.
Йде, а мужик змію тисне.
- Мужичок, што це ви все з тваринами балуєте?
- Ось змія тиснемо. Купи?
Мужик віддав змія за три копійки. Навіть в папір загорнув. Змія і віщуючи людським голосом:
- Ваня, ти не спокаіссе, што мене викупив. Я не проста змія, а змія Скарапея.
Ванька з їй привітався. Додому заходить:
- Мама, я змія купив.
Матка мову з переляку заронила. На стіл забігла. Тільки руками трясе. А змія затенулась під грубку і каже:
- Ваня, я ЕТА буду помешшатьсе, покамес хороша квартира не оброблена.
Ось і стали жити. Собака білого та кішка сірка, Ванька з матір'ю і змія Скарапея.
Мати цієї Скарапеі НЕ залюбила. До обіду не кличе, по батькові НЕ велічат, імені не питати Його, а вийде змія на ганку посидіти, дак матка Ванькина їй на хвіст кажном раз настане. Скарапея не хоче здеся жити:
- Ваня, мене твоя мама дуже обіжат. Веди мене до мого тата!
Змія по дороги - і Ванька за їй. Змія в ліс - і Ванька в ліс. Ніч стала. У темній хащі стала перед има висока стіна городовик з воротами. Змія каже:
- Ваня, я зміїного царя дочку. Візьмемо ізвошика, поїдемо до палацу.
До ганку підкотили, стража честь віддає, а Скарапея наказиват:
- Ваня, стане тобі мій тато гроші навалювати, ти ні копійки не бери. Проси кільце одне - золотної, чарівно.
Зміїної тато не знат, як Ваньку прінеть, куди посадити.
- По-настояшшему, - каже, - вас, молода людина, нать б на моїй дочці оженити, тільки у нас есь кавалер зговореними. А ми вас грошима отдар.
Наш Іванко нічого не бере. Одне поминати кільце чарівно. Кільце видали, розповіли, як з ним бути.
Ванька прийшов додому. Вночі змінив кільце з пальця на палець. Вискочило три молодця:
- Што, нової хозеін, нать?
- Анбар борошна нать, цукру-да насипте, масла-да ...
Вранці мати корки мочить водою та смокче, а син каже:
- Мама, што грубка не затоплена? Чому тісто не окативаш? До ночі я буду пирогів-то чекати?
- Винницкая десятків? Так у нас рік муки не бувало. Прокинься!
- Мама, взуй-ко очі-ті та піди в анбар!
Матка в анбар двері розмахнувся, та так головою в борошно і ульнула.
Пирогов напекли, наїлися, в місто борошна продали, Ванька купив собі пінжак з Кормань, а матері плаття модно з шлейфом, капелюх в кольорах і в пір'ї і парасольку.
Ах, вони наредни заходили: собачку білому та кішку Машку коклетамі годують.
Знову Ванька і каже:
- Ти што, мамка, думаш, я вдома буду сидіти та кути підпирати. Піди, сватай за мене царську дочку.
- Кинь пустекі говорити. Хіба віддадуть з царського палацу в таку собі хатинку ?!
- Іди сватай, що не говори дале.
Ну, Ванькина матір в модно плаття середу, капелюх шірокоперу наклала і побрела за річку, до палацу. У палату зайшла, на капелюхи кажном квітка трясеться. Цар з царицею чай п'ють сидять. Тут і дочка - наречена надано собі трахмаліт та гладить. Наша сваха стала середи хати під сволок:
- Здрастуй, ваше велике, пан анператор. У вас товар, у нас купець. Чи не віддайте чи вашу дочку за нашого сина взамуж?
- І хто такий ваш наречений? Яких він пологів, яких міст і якого батька син?
- Роду кресьенского, міста вашого, по отечесьву Єгорович.
Цариця навіть чай в коліна пролила:
Матка додому повернулася невесела: собаку та кішку на вулицю викинула. Сина ругатся:
- Послушала дурня, сама дура стала. Естолько тут осоромитись схопила ...
- На! Невже не згодні?
- Зраділи ... Тільки завдання маленьку задали. Нехай, кажуть, від царського палацу та до жениховой ганку міст буде кришталевою, тоді прийдуть жаніхово життя дивитися.
- Мамка, це не служба, а службішка. Служба вся попереду.
Вночі Іванко змінив кільце з пальця на палець. Вискочило три молодця:
- Што, нової хозеін, нать ?!
- нать, штоб наша хатинка згорнулася як би королівськими палатами. А від нашого ганку до царського палацу міст кришталевої і по мосту машина ходить самосільно.
Того разу, зі півночі за річкою стукіт пішов, робота, будівництво. Цар та цариця спросоння чують, лаються:
- Халер б їх взєли з іхной непереривку ... Те суботник, то воскресник, то ночесь робота ...
А Ванькина сім'я з вечора спати валилася в хатинці: мамка на печі, собака під грубкою, Ванька на лавки, кішка на Шешко. А вранці пройняти ... На! што сталося. Лежать на золочених ліжках, кішечка та собачка ново помешшенье нюхають. Ванька з мамкою теж пішли свого палацу дивиться. Скрізь зерькала, завіси, меблі магазин, стіни скляні. День, а ланпи горять ... Толь багато! На ганок вигуляли, навіть очі зашшурілі. Від іхного ганку до царського палацу міст кришталевої, як колечко світить. По мосту машинка сама про себе ходить.
- Ну, мама, - Ванька каже, - оболока помоднее та піди клич анператора цього дива гледеть. А я, як жаніх, на машинки підкачані.
Мама сарафанішко зірвала, бариня народилась, шлейф розпустила, парасольку відчинила, ступила на міст, їй созаді вітерець попутної дмухнув, - вона так на четвереньках до царського ганку і з'їхала. Цар та цариця чай п'ють. Мамка заходить жваво, дивиться весело:
- Здрастуй. Чай та цукор! Вчерась була у вас з сватеньем. Ви загадочку задали: мос сфабрикувати. Дак завітайте роботу приймати.
Цар до віконця, очам не вірить:
- Міст. Усохні моя душенька, міст.
За кімнати забігав:
- Карону суду! Пальто суду! Піду пошшупаю, може, іше оптичної омман здренья.
Викотив на вулицю. Міст руками хлопат, перила шатат ... А тут ново диво. По мосту машина біжить сухопутно, дим йде і музика грає. З каюти Ванька випав і до анператору з поклоном:
- Ваше високо, дозвольте вас і дружину вашу усеуклінно просити прогулятися на даній машинці. Відкрити рух, так би мовити ...
Цар не знат, што робити:
- Хи-хи! Я-то б нічого, та жона-то як?
Цариця руками-ногами махає:
- Не поїду! Стра чи й! Сроніт в річку, дак што хорошого ?!
Тут вся свита зауговарівала:
- Ваше велич, нать проїхатися, приклад показати. А то перед Європами буде канфуз!
Рада б курка не йшла, та за крило тягнуть. Цар та цариця вставили в каютку. Свита на зап'ятках. Машина сосвістела, дзвінок зідзвонився, музика заграла, покотилися, значить.
Царя та царицю тієї ж хвилиною заколисало - вони блювати приправи. Котори пароплави під мостом йшли з народом, все облевал стали. До шшасью, середи моста зупинка. Тут буфет, прохолодні напої. Царя та царицю з каюти винелі, слуги поддаваламі махають, їх в дійство призводять. Ванька з підносом кланятися. Вони, бажони, ніяких слів не яка береться:
- Ох, тошнехонько ... Ох, заколисало ... Ух, растресло, розпатлані ... Молода людина, ми на все згодні! Бери дівку. Тільки вези нас назад. Додому повертай.
Весілля серед хорошу. Пироги з грубок летять, вино з бочок ллється. Двадцять генералів на цій весілля з вина згоріло. Трьох сеноторов в бійки вбили. Все торжесво було в газетах описано. Молодих до Ваньке в будинок звезли. А тільки цієї царівни Ванька не треба було. У їй в закордону коханець був готовою. Тепер і запріпадала до Ваньки:
- Чоловік люб'язною, ну звідки у тебе взєли такий собі богасьво? Красунчик мій, скажи!
Скажи та скажи і більш ніяких даних. Ванька не встояв проти цієї ласкоти, взяв та й россказал. Як тільки він заспав, захропів, царівна сташшіла у його з пальця кільце і собі з пальця на палець змінила. Вискочило три молодця:
- Што, нова хозейка, нать.
- Візьміть мене в цих хоромах, та й з мостом і поставте серед місту Парижу, де мій миленький живе.
Одночасно цю підлий жінку з будинком та й з кришталевим мостом в Париж віднесло, а Ванька з мамкою, з собакою та з кішкою в колишньої хатинці виявилися. Тільки Іванко і жонат бував, тільки Єгорович з жоною сипав! Всі четверо сидять нехай плачуть.
А цар зібрався після обіду до молодих в гості йти, а моста-то і немає, і дому немає. Канєшно, образився, і Ваньку посадили в казематку, в темну. Мамка, так кішечка, та собачка христа-ради забігали. Під одним віконцем випросять, під іншим з'їдять. Так пожили, помучитися, ця кішка Машка і каже собаці:
- Ось што, Білій, сам собі на радось нихто не живе. Через що ми б'ємося? Давай, побіжимо до міста Парижа до тієї б ... і Ванькіной кільце добувати.
Собачка білого та кішка сірка шматочків насушили і в дорогу переправилися через річку швидко і побрели лісами темнима, пішли полями чістима, полізли горами високіма.
Казати скоро, а йти довго. Ось і місто Париж. Ванькін будинок шукати не довго. Варто середи міста і міст кришталевої, як колечко. Собака біля воріт спреталась, а кішка зацарапалась в спальню. Адже пристрій знайоме.
Ванькина молодиця зі своїм пріхохотьем на ліжку лежить і чарівно кільце в губах тримає. Кішка піймала миша і свиснула царівну в губи. Царівна заплювали, кільце впустила. Кішка кільце схопила та у вікно да по дахах, по парканах геть із міста! Бежат з собачкою додому, радехонькі. Чи не сплять, не їдять, поспішають. Гори високі перелізли, чисті поля перебігли, через часті нетрі перебралися. Перед има річка швидка, за річкою своє місто. Човни не довелося - як потрапити? Собака не довго думат:
- Слухай, Маха, я вити плаваю добре, дак ти з кільцем-то сьо до мене на спину, жівехонькі тебе на ту сторону перепяхну.
- Якби ти не собака, дак міністр би була. Розум у тебе осударсьвенной.
- Гаразд, бери кільце в зуби та мовчи. Ну їдьмо!
Пловут. Собака руками, ногами хлопат, хвостом править, кішка у їй на загривки сидить, кільце в зубах зміцнює. Ось і середина ріки. Собака віддувається:
- Ти, Маха, мовчи, не говори, що не утопи кільця-то!
Кішка відповісти неяк, рот занет ... Берег недалеко. Собака опеть:
- Адже, якщо хоч одне слово скажеш, дак все пропало. Чи не впустила кільця!
Кішка і бякнула:
Колечко в воду і булькнуло ...
Ось вони на берег вибралися, ревуть, лаються. Собака шумить:
- Зазуба ти наговоріста! Кішка ти! Болтуха ти проклята!
Кішка не отстават:
- Останній тварюка - собака! Собака і як було написано погана ... Якби не твої розмови, у мене б за сто рублів слова не купити!
А в сторони мужики рибину тільки што мережею виловили. Стали черева та солити і кажуть:
- Он де кішка та собака, вірно, з голоду ревуть. Нать їм хоч рибини черева дати.
Кішка з собакою риб'ячі нутрощі стали ись та своє кільце і знайшли ...
Дак вже, Анделі! Від радості трохи не вбилися. Віжжат, катаються по берегу. Натішитися, пошарпали в місто.
Собака додому, а кішка до в'язниці.
За тюремної огорожі на увазі ходить, хвос догори! Курняукнула б, та кільце в зубах. А Ванька їй з вікна і побачив. Почав кискать:
Машка по труби до Ванькіной казематкі доцапалась, на плече йому скочила, кільце подає. Вже як бідній Ванька зарадовался. Як Анделом, кота того прийняв. Потім кільце з пальця на палець змінив. Вискочили три молодця:
- Што, нової хозеін, нать ?!
- нать мій будинок скляній і міст кришталевої на старо місце поставити. І штоб я у своїй світлиці взєли.
Так все і стало. Будинок скляній і міст кришталевої поднело і на Русь поташшіло. Та царівна зі своїм дружішком в якомусь місці неокуратно випали і просіли в болото.
А Ванька з мамкою, собака білого та кішка сірка стали помешшаться у своєму будинку. І кришталевої міст одвернули від царського ганку і перевели на село. Із села Ванька і взяв собі жону, хорошу деушка.