Шергін борис

Жили Ванька двом з матір'ю. Жітьішко було саме останній. Ні послати, ні окутацца і в рот покласти нічого. Однак Ванька кажном місяць ходив в місто за пенсією. Всього отримував одну копійку. Йде оногди з цими грошима, бачить - мужик собаку тисне:

- Мужичок, ви пошто шшенка мучите?

- А твоє како справа? Уб'ю ось, телячих котлет нароблю.

- Продай мені собачку.

За копійку сторгувалися. Привів додому:

- Мама, я шшеночка купив.

- Што ти, Дуракова поле. Самі до короба дожили, а він собаку покупат!

Через місяць Ванька пенсії дві копійки отримав. Йде додому, а мужик кішку тисне.

- Мужичок, ви пошто знову животину тиранії?

- А тобі-то како справа? Уб'ю ось, в ресторанте віднесу.

Сторгувалися за дві копійки. Додому з'явився:

- Мама, я котейка купив.

Мати лаялася, до вечора гула.

Знову приходить час за зарплатою йти. Вийшла копійка збільшення.

Йде, а мужик змію тисне.

- Мужичок, што це ви все з тваринами балуєте?

- Ось змія тиснемо. Купи?

Мужик віддав змія за три копійки. Навіть в папір загорнув. Змія і віщуючи людським голосом:

- Ваня, ти не спокаіссе, што мене викупив. Я не проста змія, а змія Скарапея.

Ванька з їй привітався. Додому заходить:

- Мама, я змія купив.

Матка мову з переляку заронила. На стіл забігла. Тільки руками трясе. А змія затенулась під грубку і каже:

- Ваня, я ЕТА буду помешшатьсе, покамес хороша квартира не оброблена.

Ось і стали жити. Собака білого та кішка сірка, Ванька з матір'ю і змія Скарапея.

Мати цієї Скарапеі НЕ залюбила. До обіду не кличе, по батькові НЕ велічат, імені не питати Його, а вийде змія на ганку посидіти, дак матка Ванькина їй на хвіст кажном раз настане. Скарапея не хоче здеся жити:

- Ваня, мене твоя мама дуже обіжат. Веди мене до мого тата!

Змія по дороги - і Ванька за їй. Змія в ліс - і Ванька в ліс. Ніч стала. У темній хащі стала перед има висока стіна городовик з воротами. Змія каже:

- Ваня, я зміїного царя дочку. Візьмемо ізвошика, поїдемо до палацу.

До ганку підкотили, стража честь віддає, а Скарапея наказиват:

- Ваня, стане тобі мій тато гроші навалювати, ти ні копійки не бери. Проси кільце одне - золотної, чарівно.

Зміїної тато не знат, як Ваньку прінеть, куди посадити.

- По-настояшшему, - каже, - вас, молода людина, нать б на моїй дочці оженити, тільки у нас есь кавалер зговореними. А ми вас грошима отдар.

Наш Іванко нічого не бере. Одне поминати кільце чарівно. Кільце видали, розповіли, як з ним бути.

Ванька прийшов додому. Вночі змінив кільце з пальця на палець. Вискочило три молодця:

- Што, нової хозеін, нать?

- Анбар борошна нать, цукру-да насипте, масла-да ...

Вранці мати корки мочить водою та смокче, а син каже:

- Мама, што грубка не затоплена? Чому тісто не окативаш? До ночі я буду пирогів-то чекати?

- Винницкая десятків? Так у нас рік муки не бувало. Прокинься!

- Мама, взуй-ко очі-ті та піди в анбар!

Матка в анбар двері розмахнувся, та так головою в борошно і ульнула.

Пирогов напекли, наїлися, в місто борошна продали, Ванька купив собі пінжак з Кормань, а матері плаття модно з шлейфом, капелюх в кольорах і в пір'ї і парасольку.

Ах, вони наредни заходили: собачку білому та кішку Машку коклетамі годують.

Знову Ванька і каже:

- Ти што, мамка, думаш, я вдома буду сидіти та кути підпирати. Піди, сватай за мене царську дочку.

- Кинь пустекі говорити. Хіба віддадуть з царського палацу в таку собі хатинку ?!

- Іди сватай, що не говори дале.

Ну, Ванькина матір в модно плаття середу, капелюх шірокоперу наклала і побрела за річку, до палацу. У палату зайшла, на капелюхи кажном квітка трясеться. Цар з царицею чай п'ють сидять. Тут і дочка - наречена надано собі трахмаліт та гладить. Наша сваха стала середи хати під сволок:

- Здрастуй, ваше велике, пан анператор. У вас товар, у нас купець. Чи не віддайте чи вашу дочку за нашого сина взамуж?

- І хто такий ваш наречений? Яких він пологів, яких міст і якого батька син?

- Роду кресьенского, міста вашого, по отечесьву Єгорович.

Цариця навіть чай в коліна пролила:

Матка додому повернулася невесела: собаку та кішку на вулицю викинула. Сина ругатся:

- Послушала дурня, сама дура стала. Естолько тут осоромитись схопила ...

- На! Невже не згодні?

- Зраділи ... Тільки завдання маленьку задали. Нехай, кажуть, від царського палацу та до жениховой ганку міст буде кришталевою, тоді прийдуть жаніхово життя дивитися.

- Мамка, це не служба, а службішка. Служба вся попереду.

Вночі Іванко змінив кільце з пальця на палець. Вискочило три молодця:

- Што, нової хозеін, нать ?!

- нать, штоб наша хатинка згорнулася як би королівськими палатами. А від нашого ганку до царського палацу міст кришталевої і по мосту машина ходить самосільно.

Того разу, зі півночі за річкою стукіт пішов, робота, будівництво. Цар та цариця спросоння чують, лаються:

- Халер б їх взєли з іхной непереривку ... Те суботник, то воскресник, то ночесь робота ...

А Ванькина сім'я з вечора спати валилася в хатинці: мамка на печі, собака під грубкою, Ванька на лавки, кішка на Шешко. А вранці пройняти ... На! што сталося. Лежать на золочених ліжках, кішечка та собачка ново помешшенье нюхають. Ванька з мамкою теж пішли свого палацу дивиться. Скрізь зерькала, завіси, меблі магазин, стіни скляні. День, а ланпи горять ... Толь багато! На ганок вигуляли, навіть очі зашшурілі. Від іхного ганку до царського палацу міст кришталевої, як колечко світить. По мосту машинка сама про себе ходить.

- Ну, мама, - Ванька каже, - оболока помоднее та піди клич анператора цього дива гледеть. А я, як жаніх, на машинки підкачані.

Мама сарафанішко зірвала, бариня народилась, шлейф розпустила, парасольку відчинила, ступила на міст, їй созаді вітерець попутної дмухнув, - вона так на четвереньках до царського ганку і з'їхала. Цар та цариця чай п'ють. Мамка заходить жваво, дивиться весело:

- Здрастуй. Чай та цукор! Вчерась була у вас з сватеньем. Ви загадочку задали: мос сфабрикувати. Дак завітайте роботу приймати.

Цар до віконця, очам не вірить:

- Міст. Усохні моя душенька, міст.

За кімнати забігав:

- Карону суду! Пальто суду! Піду пошшупаю, може, іше оптичної омман здренья.

Викотив на вулицю. Міст руками хлопат, перила шатат ... А тут ново диво. По мосту машина біжить сухопутно, дим йде і музика грає. З каюти Ванька випав і до анператору з поклоном:

- Ваше високо, дозвольте вас і дружину вашу усеуклінно просити прогулятися на даній машинці. Відкрити рух, так би мовити ...

Цар не знат, што робити:

- Хи-хи! Я-то б нічого, та жона-то як?

Цариця руками-ногами махає:

- Не поїду! Стра чи й! Сроніт в річку, дак што хорошого ?!

Тут вся свита зауговарівала:

- Ваше велич, нать проїхатися, приклад показати. А то перед Європами буде канфуз!

Рада б курка не йшла, та за крило тягнуть. Цар та цариця вставили в каютку. Свита на зап'ятках. Машина сосвістела, дзвінок зідзвонився, музика заграла, покотилися, значить.

Царя та царицю тієї ж хвилиною заколисало - вони блювати приправи. Котори пароплави під мостом йшли з народом, все облевал стали. До шшасью, середи моста зупинка. Тут буфет, прохолодні напої. Царя та царицю з каюти винелі, слуги поддаваламі махають, їх в дійство призводять. Ванька з підносом кланятися. Вони, бажони, ніяких слів не яка береться:

- Ох, тошнехонько ... Ох, заколисало ... Ух, растресло, розпатлані ... Молода людина, ми на все згодні! Бери дівку. Тільки вези нас назад. Додому повертай.

Весілля серед хорошу. Пироги з грубок летять, вино з бочок ллється. Двадцять генералів на цій весілля з вина згоріло. Трьох сеноторов в бійки вбили. Все торжесво було в газетах описано. Молодих до Ваньке в будинок звезли. А тільки цієї царівни Ванька не треба було. У їй в закордону коханець був готовою. Тепер і запріпадала до Ваньки:

- Чоловік люб'язною, ну звідки у тебе взєли такий собі богасьво? Красунчик мій, скажи!

Скажи та скажи і більш ніяких даних. Ванька не встояв проти цієї ласкоти, взяв та й россказал. Як тільки він заспав, захропів, царівна сташшіла у його з пальця кільце і собі з пальця на палець змінила. Вискочило три молодця:

- Што, нова хозейка, нать.

- Візьміть мене в цих хоромах, та й з мостом і поставте серед місту Парижу, де мій миленький живе.

Одночасно цю підлий жінку з будинком та й з кришталевим мостом в Париж віднесло, а Ванька з мамкою, з собакою та з кішкою в колишньої хатинці виявилися. Тільки Іванко і жонат бував, тільки Єгорович з жоною сипав! Всі четверо сидять нехай плачуть.

А цар зібрався після обіду до молодих в гості йти, а моста-то і немає, і дому немає. Канєшно, образився, і Ваньку посадили в казематку, в темну. Мамка, так кішечка, та собачка христа-ради забігали. Під одним віконцем випросять, під іншим з'їдять. Так пожили, помучитися, ця кішка Машка і каже собаці:

- Ось што, Білій, сам собі на радось нихто не живе. Через що ми б'ємося? Давай, побіжимо до міста Парижа до тієї б ... і Ванькіной кільце добувати.

Собачка білого та кішка сірка шматочків насушили і в дорогу переправилися через річку швидко і побрели лісами темнима, пішли полями чістима, полізли горами високіма.

Казати скоро, а йти довго. Ось і місто Париж. Ванькін будинок шукати не довго. Варто середи міста і міст кришталевої, як колечко. Собака біля воріт спреталась, а кішка зацарапалась в спальню. Адже пристрій знайоме.

Ванькина молодиця зі своїм пріхохотьем на ліжку лежить і чарівно кільце в губах тримає. Кішка піймала миша і свиснула царівну в губи. Царівна заплювали, кільце впустила. Кішка кільце схопила та у вікно да по дахах, по парканах геть із міста! Бежат з собачкою додому, радехонькі. Чи не сплять, не їдять, поспішають. Гори високі перелізли, чисті поля перебігли, через часті нетрі перебралися. Перед има річка швидка, за річкою своє місто. Човни не довелося - як потрапити? Собака не довго думат:

- Слухай, Маха, я вити плаваю добре, дак ти з кільцем-то сьо до мене на спину, жівехонькі тебе на ту сторону перепяхну.

- Якби ти не собака, дак міністр би була. Розум у тебе осударсьвенной.

- Гаразд, бери кільце в зуби та мовчи. Ну їдьмо!

Пловут. Собака руками, ногами хлопат, хвостом править, кішка у їй на загривки сидить, кільце в зубах зміцнює. Ось і середина ріки. Собака віддувається:

- Ти, Маха, мовчи, не говори, що не утопи кільця-то!

Кішка відповісти неяк, рот занет ... Берег недалеко. Собака опеть:

- Адже, якщо хоч одне слово скажеш, дак все пропало. Чи не впустила кільця!

Кішка і бякнула:

Колечко в воду і булькнуло ...

Ось вони на берег вибралися, ревуть, лаються. Собака шумить:

- Зазуба ти наговоріста! Кішка ти! Болтуха ти проклята!

Кішка не отстават:

- Останній тварюка - собака! Собака і як було написано погана ... Якби не твої розмови, у мене б за сто рублів слова не купити!

А в сторони мужики рибину тільки што мережею виловили. Стали черева та солити і кажуть:

- Он де кішка та собака, вірно, з голоду ревуть. Нать їм хоч рибини черева дати.

Кішка з собакою риб'ячі нутрощі стали ись та своє кільце і знайшли ...

Дак вже, Анделі! Від радості трохи не вбилися. Віжжат, катаються по берегу. Натішитися, пошарпали в місто.

Собака додому, а кішка до в'язниці.

За тюремної огорожі на увазі ходить, хвос догори! Курняукнула б, та кільце в зубах. А Ванька їй з вікна і побачив. Почав кискать:

Машка по труби до Ванькіной казематкі доцапалась, на плече йому скочила, кільце подає. Вже як бідній Ванька зарадовался. Як Анделом, кота того прийняв. Потім кільце з пальця на палець змінив. Вискочили три молодця:

- Што, нової хозеін, нать ?!

- нать мій будинок скляній і міст кришталевої на старо місце поставити. І штоб я у своїй світлиці взєли.

Так все і стало. Будинок скляній і міст кришталевої поднело і на Русь поташшіло. Та царівна зі своїм дружішком в якомусь місці неокуратно випали і просіли в болото.

А Ванька з мамкою, собака білого та кішка сірка стали помешшаться у своєму будинку. І кришталевої міст одвернули від царського ганку і перевели на село. Із села Ванька і взяв собі жону, хорошу деушка.

Схожі статті