Уривок, що характеризує Шосе Ентузіастів
Князь не відповідав, але вона мовчки, значно дивлячись на нього, чекала відповіді. Князь Василь скривився.
- Що ви хочете, щоб я робив! - сказав він нарешті. - Ви знаєте, я зробив для їх виховання все, що може батько, і обидва вийшли des imbeciles. [Дурні.] Іполит, принаймні, покійний дурень, а Анатоль - неспокійний. Ось одна відмінність, - сказав він, посміхаючись більш неприродно і натхненно, ніж звичайно, і при цьому особливо різко виявляючи в сформованих біля його рота зморшках що то несподівано грубе і неприємне.
- І навіщо народяться діти у таких людей, як ви? Якщо б ви не були батько, я б ні в чому не могла дорікнути вас, - сказала Ганна Павлівна, задумливо піднімаючи очі.
- Je suis votre [Я ваш] вірний раб, et a vous seule je puis l'avouer. Мої діти - ce sont les entraves de mon existence. [Вам одним можу зізнатися. Мої діти - це тягар мого існування.] - Він помовчав, висловлюючи жестом свою покірність жорстокій долі.
Анна Павлівна задумалася.
- Ви ніколи не думали про те, щоб одружити вашого блудного сина Анатоля? Кажуть, - сказала вона, - що старі дівиці ont la manie des Marieiages. [Мають манію одружити.] Я ще не відчуваю за собою цю слабкість, але у мене є одна petite personne [маленька особа], яка дуже нещаслива з батьком, une parente a nous, une princesse [наша родичка, княжна] Болконская. - Князь Василь не відповідав, хоча з властивою світським людям швидкістю міркування і пам'яті показав рухом голови, що він прийняв до міркуванню ці відомості.
- Ні, ви знаєте, що цей Анатоль мені варто 40.000 в рік, - сказав він, мабуть, не в силах утримувати сумний хід своїх думок. Він помовчав.
- Що буде через п'ять років, якщо це піде так? Voila l'avantage d'etre pere. [Ось вигода бути батьком.] Вона багата, ваша княжна?
- Батько дуже багатий і скупий. Він живе в селі. Знаєте, цей відомий князь Болконський, відставлений ще при покійному імператорові і прозваний прусським королем. Він дуже розумна людина, але з дивацтвами і важкий. La pauvre petite est malheureuse, comme les pierres. [Бідолаха нещаслива, як каміння.] У неї брат, ось що недавно одружився на Lise Мейн, ад'ютант Кутузова. Він буде нині у мене.
- Ecoutez, chere Annette, [Послухайте, мила Аннет,] - сказав князь, взявши раптом свою співрозмовницю за руку і пригинаючи її чомусь донизу. - Arrangez moi cette affaire et je suis votre [Влаштуйте мені цю справу, і я назавжди ваш] найвірніший раб a tout jamais pan. comme mon староста m'ecrit des [як пише мені мій староста] донесення: спокій ер п. Вона хорошою прізвища і багата. Все що мені потрібно.
І він з тими вільними і фамільярними, граціозними рухами, які його відрізняли, взяв за руку фрейліна, поцілував її і, поцілувавши, помахав фрейлінський рукою, розвалившись на кріслах і дивлячись в сторону.
- Attendez [Зачекайте], - сказала Ганна Павлівна, міркуючи. - Я нині ж поговорю Lise (la femme du jeune Болконський). [З Лізою (дружиною молодого Болконського).] І, може бути, це буде гаразд. Ce sera dans votre famille, que je ferai mon apprentissage de vieille fille. [Я в вашому сімействі почну навчатися ремеслу старої дівки.]
Вітальня Ганни Павлівни почала потроху наповнюватися. Приїхала вища знать Петербурга, люди самі різнорідні по віковим групам та характерам, але однакові по суспільству, в якому все жили; приїхала дочка князя Василя, красуня Елен, що заїхала за батьком, щоб з ним разом їхати на свято посланника. Вона була в шифрі і бальній сукні. Приїхала і відома, як la femme la plus seduisante de Petersbourg [сама чарівна жінка в Петербурзі,], молода, маленька княгиня Болконская, минулу зиму вийшла заміж і тепер не виїжджала у великий світ через свою вагітність, але їздила ще на невеликі вечора. Приїхав князь Іполит, син князя Василя, з Мортемаром, якого він представив; приїхав і абат Моріо і багато інших.
- Ви не бачили ще? або: - ви не знайомі з ma tante [з моєї тітонькою]? - говорила Ганна Павлівна приїжджали гостям і вельми серйозно підводила їх до маленької бабусі в високих бантах, виплив з іншої кімнати, як скоро стали приїжджати гості, називала їх по імені, повільно переводячи очі з гостя на ma tante [тітоньку], і потім відходила.
Всі гості здійснювали обряд пріветствованія нікому невідомої, нікому нецікавою і непотрібною тітоньки. Анна Павлівна з сумним, урочистим участю стежила за їх привітаннями, мовчазно схвалюючи їх. Ma tante кожному говорила в одних і тих же виразах про його здоров'я, про своє здоров'я і про здоров'я її величності, яке нині було, слава Богу, краще. Всі підходили, з пристойності не вказав поспішності, з почуттям полегшення виконаної важкої обов'язки відходили від бабусі, щоб вже весь вечір жодного разу не підійти до неї.
Молода княгиня Болконская приїхала з роботою в шитому золотом оксамитовому мішку. Її гарненька, з ледь чорніли вусиками верхня губка була коротка по зубах, але тим миліше вона була відчинена і тим ще миліше витягується іноді і опускалася на нижню. Як це завжди буває у цілком привабливих жінок, недолік її - короткість губи і напіввідкритий рот - здавалися її особливою, власне її красою. Всім було весело дивитися на цю, повну здоров'я і жвавості, гарненьку майбутню матір, так легко переносити своє становище. Старим і нудьгуючим, похмурим молодим людям, дивився на неї, здавалося, що вони самі робляться схожі на неї, побувши і поговоривши кілька часу з нею. Хто говорив з нею і бачив при кожному слові її світлу посмішку і блискучі білі зуби, які виднілися безперестанку, той думав, що він особливо нині люб'язний. І це думав кожен.
Маленька княгиня, перевалюючись, маленькими швидкими кроками обійшла стіл з рабочею сумочку на руці і, весело поправляючи сукню, сіла на диван, близько срібного самовара, як ніби все, що вона не робила, було part de plaisir [розвагою] для неї і для всіх її оточували.
- J'ai apporte mon ouvrage [Я захопила роботу], - сказала вона, розгортаючи свій ридикюль і звертаючись до всіх разом.
- Дивіться, Annette, ne me jouez pas un mauvais tour, - звернулася вона до господині. - Vous m'avez ecrit, que c'etait une toute petite soiree; voyez, comme je suis attifee. [Чи не зіграйте зі мною поганий жарти; ви мені писали, що у вас зовсім маленький вечір. Бачите, як я одягнена погано.]
І вона розвела руками, щоб показати своє, в мереживах, сіреньке витончене плаття, трохи нижче грудей підперезані широкою стрічкою.
- Soyez tranquille, Lise, vous serez toujours la plus jolie [Будьте спокійні, ви все будете краще за всіх], - відповідала Анна Павлівна.
- Vous savez, mon mari m'abandonne, - продовжувала вона тим самим тоном, звертаючись до генерала, - il va se faire tuer. Dites moi, pourquoi cette vilaine guerre, [Ви знаєте, мій чоловік залишає мене. Йде на смерть. Скажіть, навіщо ця бридка війна,] - сказала вона князю Василю і, не чекаючи відповіді, звернулася до дочки князя Василя, до красивої Елен.
- Quelle delicieuse personne, que cette petite princesse! [Що за чарівна особа ця маленька княгиня!] - сказав князь Василь тихо Ганні Павлівні.
Незабаром після маленької княгині увійшов масивний, товстий молода людина з стрижені голови, в окулярах, світлих панталонах за тодішньою модою, з високим жабо і в коричневому фраку. Цей товстий молодий чоловік був незаконний син знаменитого Катерининського вельможі, графа Безвухого, вмираючого тепер в Москві. Він ніде не служив ще, тільки що приїхав з-за кордону, де він виховувався, і був в перший раз в суспільстві. Анна Павлівна вітала його поклоном, які належать до людей найнижчої ієрархії в її салоні. Але, незважаючи на це нижче за своїм сорту вітання, побачивши увійшов П'єра в особі Ганни Павлівни відбився занепокоєння і страх, подібний до того, який виражається побачивши чого небудь занадто величезного і невластивого місцю. Хоча, дійсно, П'єр був дещо більше інших чоловіків в кімнаті, але цей страх міг ставитися тільки до того розумному і разом боязкому, спостережній і природному погляду, що відрізняють його від усіх у цій вітальні.
- C'est bien aimable a vous, monsieur Pierre. d'etre venu voir une pauvre malade, [Дуже люб'язно з вашого боку, П'єр, що ви прийшли провідати бідну хвору,] - сказала йому Анна Павлівна, злякано переглядаючи з тітонькою, до якої вона підводила його. П'єр пробурліл що щось незрозуміле і продовжував відшукувати що то очима. Він радісно, весело посміхнувся, кланяючись маленької княгині, як близької знайомої, і підійшов до тітоньки. Страх Ганни Павлівни був не марний, тому що П'єр, не дослухавши мови тітоньки про здоров'я її величності, відійшов від неї. Анна Павлівна злякано зупинила його словами:
- Ви не знаєте абата Моріо? він дуже цікава людина ... - сказала вона.
- Так, я чув про його план вічного миру, і це дуже цікаво, але чи можливо ...
- Ви думаєте? ... - сказала Ганна Павлівна, щоб сказати що-небудь і знову звернутися до своїх занять господині будинку, але П'єр зробив зворотний нечемність. Раніше він, не дослухавши слів співрозмовниці, пішов; тепер він зупинив своєю розмовою співрозмовницю, якій потрібно було від нього піти. Він, нагнувши голову і розставивши великі ноги, став доводити Ганні Павлівні, чому він вважав, що план абата був химера.
- Ми після поговоримо, - сказала Ганна Павлівна, посміхаючись.
І, відбувшись від молодої людини, що не вміє жити, вона повернулася до своїх занять господині будинку і продовжувала прислухатися і придивлятися, готова подати допомогу на той пункт, де слабшав розмову. Як господар прядильної майстерні, посадивши працівників по місцях, походжає по закладу, помічаючи нерухомість або незвичний, скрипучий, занадто гучний звук веретена, квапливо йде, стримує або пускає його в належний хід, так і Анна Павлівна, походжаючи по своїй вітальні, підходила до замолкнувшему або занадто багато говорив кухоль і одним словом або переміщенням знову заводила рівномірну, пристойну розмовну машину. Але серед цих турбот все видно було в ній особливий страх за П'єра. Вона дбайливо поглядала на нього в той час, як він підійшов послухати те, що говорилося близько Мортемара, і відійшов до іншого кухоль, де говорив абат. Для П'єра, вихованого за кордоном, цей вечір Ганни Павлівни був перший, який він бачив у Росії. Він знав, що тут зібрана вся інтелігенція Петербурга, і у нього, як у дитини в іграшкової крамниці, розбігалися очі. Він все боявся пропустити розумні розмови, які він може почути. Дивлячись на впевнені й витончені вирази облич, зібраних тут, він все чекав чого небудь особливо розумного. Нарешті, він підійшов до Моріо. Розмова здався йому цікавий, і він зупинився, чекаючи нагоди висловити свої думки, як це люблять молоді люди.
Персональні інструменти
