Розмір архіву з книгою Там, Де Розходяться Шляху = 11.57 KB
ТАМ, ДЕ РОЗХОДЯТЬСЯ ШЛЯХИ
Сумно мені, сумно мені це місто залишати,
Де кохана живе.
Швабська народна пісня.
По глибокому снігу повз людина. Праворуч і ліворуч від нього чорніли
криті оленячими шкурами вігвами індіанців. Часом то тут, то там голодні
собаки приймалися вити або озлоблено гарчали один на одного. Одна з них
наблизилася до повзе людині. Він завмер. Собака підійшла ближче,
понюхала повітря і обережно зробила ще кілька кроків, поки її ніс не
торкнувся дивного предмета, якого не було тут до настання
темряви. Тоді Хічкок, бо це був він, раптово піднявся; мить - і
його рука, з якої він заздалегідь зняв рукавицю, стиснула волохате горло
собаки. І смерть наздогнала її в цій сталевий хватці. Коли людина поповз
далі, собака залишилася на снігу під зірками зі зламаною шиєю.
Хічкок доповз до вігвама вождя. Він довго лежав на снігу,
прислухаючись до голосів і намагаючись визначити, де саме перебуватиме
РВПС. Очевидно, там знаходилося багато людей, і, судячи з долинав
шуму, всі вони були у великому хвилюванні.
Нарешті він побачив голос дівчини і, обігнувши вігвам, виявився поруч з
ній, так що їх розділяла лише тонка оленяча шкура. Розгрібаючи сніг, Хічкок
поступово підсунув під неї голову і плечі. Коли він відчув теплий
повітря житла, то зупинився і став чекати. Він нічого не бачив і боявся
поворухнутися. Зліва від нього, очевидно, знаходилася купа шкур. він
відчув це по запаху, але все ж для більшої впевненості обережно
обмацав її. Його обличчя злегка торкнувся край чиєїсь хутряного одягу. Він був
майже впевнений, що це РВПС, але все-таки йому хотілося, щоб вона ще раз
заговорила.
Він чув, як вождь і шаман про щось гаряче сперечалися, а десь в кутку
плакав голодна дитина. Хічкок повернувся на бік і обережно підняв
голову, все так же злегка торкаючись особою хутряного одягу. Він прислухався до
диханню. Це було дихання жінки. І він вирішив ризикнути.
Обережно, але досить міцно він притулився до неї і відчув, як
вона здригнулася. Він завмер в очікуванні. Чиясь рука ковзнула по його голові,
обмацала кучеряве волосся, потім тихенько повернула його обличчя догори - і в
Наступної миті він зустрівся очима з РВПС.
Вона була абсолютно спокійна. Невимушено змінивши позу, вона
сперлася на стос шкур і поправила свій одяг так, що абсолютно
приховала його. Потім, і знову як би випадково, вона схилилася над ним,
опустила голову, і вухо її злегка припало до його губ.
- Як тільки вибереш слушну хвилину, - прошепотів він, - йди з
селища, йди в напрямку вітру прямо до того місця, де струмок робить
поворот. Там, у сосен, будуть мої собаки і нарти, готові для дороги.
Сьогодні вночі ми вирушимо в дорогу - до Юкону. Ми повинні будемо їхати дуже
швидко, тому хапай перших-ліпших собак і тягни їх до струмка.
РВПС заперечливо похитала головою, але її очі радісно заблищали,
- вона була горда тим, що ця людина прийшла сюди заради неї. подібно до всіх
жінкам свого народу, вона вважала, що її доля - коритися чоловікові.
Хічкок владно повторив: "Ти прийдеш!" І хоча вона не відповіла, він знав,
що його воля для неї - закон.
- Про посторонки Не турбуйся, - додав він. - І квапся. день
проганяє ніч, і час не чекає.
Через півгодини Хічкок стояв у своїх нарт і намагався зігрітися,
притоптуючи ногами і ляскаючи себе по стегнах. І тут він побачив РВПС; вона
тягла за собою двох упираються собак, побачивши яких собаки Хічкока
прийшли в войовничий настрій, і йому довелося пустити в хід рукоятку
бича, щоб їх втихомирити. Селище знаходився з навітряного боку, і
найменший звук міг виявити їх присутність.
- Запряжи їх ближче до нартам, - наказав він, коли вона накинула
постромки на наведених собак. - Моя мусить бути попереду.
Але коли вона зробила це, випряженние собаки Хічкока накинулися на
чужинців, і, хоча Хічкок спробував втихомирити їх прикладом рушниці, піднявся
шум і, порушуючи тишу ночі, рознісся по сплячому селищу.
- Ну, тепер собак у нас буде більше ніж достатньо, - похмуро
помітив він і дістав прив'язаний до нартам сокиру. - Запряжи тих, яких я
буду кидати тобі, та гарненько доглядай за упряжкою.
Він зробив кілька кроків вперед і зайняв позицію між двох сосен. з
селища доносився гавкіт собак, він чекав їх наближення. Незабаром на тьмяною
сніжній рівнині здалося швидко зростаюче темна пляма. Це була собака.
Вона йшла великими рівними стрибками і, підвиваючи по-вовчому, вела всю зграю.
Хічкок причаївся в тіні. Як тільки собака порівнялася з ним, він швидким
рухом схопив її передні лапи, і вона, перевернувшись через голову,
наразилася на сніг. Потім він завдав їй точно розрахований удар нижче вуха і
кинув її РВПС. Поки вона одягала на собаку упряж, Хічкок, озброєний
сокирою, стримував натиск всієї зграї, - клубок кудлатих тел з палаючими
очима і блискучими зубами шаленів у самих його ніг. РВПС працювала
швидко. Як тільки з першим собакою було покінчено, Хічкок рвонувся
вперед, схопив і оглушив ще одну і теж кинув її дівчині. це
повторилося тричі. Коли в упряжці виявився десяток гарчали псів, він
крикнув: "Досить!"
З селища вже поспішала юрба. Попереду біг молодий індіанець. він
врізався в зграю собак і став бити їх направо і наліво, намагаючись
пробратися до того місця, де стояв Хічкок. Але той змахнув прикладом рушниці
- і молодий індіанець впав на коліна, а потім перекинувся навзнак. Втік
ззаду шаман бачив це.
Хічкок наказав РВПС рушати. Ледве вона крикнула "Чук!", Як
збожеволілі собаки рвонулися вперед, і РВПС насилу втрималася на
нартах. Очевидно, боги були сердиті на шамана, бо саме він виявився в
цю хвилину на дорозі. Ватажок наступив йому на лижі, шаман впав, і вся
упряжка разом з нартами пронеслася по ньому. Але він швидко схопився на ноги,
і ця ніч могла б скінчитися інакше, якби РВПС довгим бичем НЕ
завдала йому удар по обличчю. Він все ще стояв посеред дороги, похитуючись від
болю, коли на нього налетів Хічкок, який втік за нартами. В результаті
цього зіткнення пізнання первісного теолога щодо сили кулака
білої людини значно поповнилися. Тому, коли він повернувся в
житло вождя і почав ораторствувати в раді, він був дуже злий на всіх
білих людей.
- Ну, ледарі, вставайте! Пора! Сніданок буде готовий до того, як ви
встигнете надіти свої мокасини.
Дейв ВЕРЦА відкинув ведмежу шкуру, підвівся і позіхнув. госп
потягнувся, виявив, що відлежав руку, і став сонно розтирати її.
- Цікаво, де Хічкок провів цю ніч? - запитав він, дістаючи свої
мокасини. За ніч вони Задерев'янілий, і він, обережно ступаючи в шкарпетках по
снігу, попрямував до багаття, щоб розморозити взуття. - Слава богу, що він
пішов. Хоча, треба зізнатися, працівник він був відмінний.
- Так. Тільки вже дуже любив все по-своєму повертати. У цьому його
біда. А РВПС шкода. Вона, що, йому дійсно так подобалася?
- Не думаю. Для нього тут вся справа в принципі. Він вважав, що це
неправильно, - ну, і, звичайно ж, неправильно, тільки це ще не причина
нам втручатися і всім відправитися на той світ завчасно.
- Так, принципи - річ непогана, але все добре в свій час; коли
вирушаєш на Аляску, то принципи краще залишати вдома. А? правильно я
говорю? - ВЕРЦА приєднався до свого товариша і теж став відігрівати у
багаття мокасини. - Ти як вважаєш: ми повинні були втрутитися?
Зигмунд заперечливо похитав головою. Він був дуже зайнятий:
коричнева піна загрожувала перелити край кофейника, і пора вже було
перевертати сало на сковорідці. Крім того, він думав про дівчину з
усміхненими, як море, очі і тихенько наспівував.
Його товариші з посмішкою переморгнувся і замовкли. Хоча було вже близько
семи, до світанку залишалося ще не менше трьох годин. Північне сяйво
згасло, і в нічній темряві табір був острівець світла;
фігури трьох людей чітко вимальовувалися на тлі багаття.
Скориставшись настали мовчанням, Зигмунд підвищив голос і заспівав
останній куплет своєї старої пісні:
Через рік, через рік,
як дозріє виноград.
Оглушливий рушничний залп розірвав тишу ночі. Госп зойкнув, зробив
рух, немов намагаючись випрямитися, і важко осів на землю. ВЕРЦА, впустивши
голову, перекинувся на бік, потім захрипів, і кров чорної струменем хлинула
у нього з горла. А золотоволосий Зигмунд з незакінченою піснею на губах
змахнув руками і впав поперек багаття.
Зіниці шамана потемніли від злості, і настрій у нього було не з
кращих. Він посварився з вождем через рушниці ВЕРЦА і зажадав з мішка з
бобами більше, ніж йому належало. Крім того, він забрав собі ведмежу
шкуру, що викликало нарікання серед інших чоловіків племені. На довершення
всього він надумав було вбити собаку Зигмунда - ту, що подарувала дівчина з
Півдня, - але собаці вдалося втекти, а він звалився в шурф і, зачепивши за чан,
вивихнув плече.