Після дворічного гастрольного туру на підтримку «Smash» The Offspring уклали контракт з лейблом «Columbia Records», на якому і був випущений їх четвертий альбом, який отримав назву «Ixnay On The Hombre». Продюсером альбому став Дейв Джерден. Хоча цей диск не повторив великого успіху попередньої платівки, завдяки таким пісням як «All I Want», «Gone Away» і «I Choose» він розійшовся тиражем 4 мільйони копій. На цьому альбомі The Offspring дещо відійшли від гострих політичних тем, властивих як їх більш раннім альбомами, так і багатьом іншим панк-групи, записується на лейблі «Epitaph». Саме цим сам Декстер Холланд пояснює порівняно невеликий успіх «Ixnay on the Hombre» у порівнянні з «Smash».
Наступний альбом The Offspring, який отримав назву «Conspiracy Of One», також став вельми успішним; хороші продажі йому забезпечив успіх синглів «Original Prankster», «Want You Bad» і «Million Miles Away».
Соліст групи Декстер Холланд сказав, що ведеться робота над новим альбомом. Поки невідомо, коли він буде представлений.
Музичний стиль і впливу
Учасники групи
сесійні музиканти
покинувши групу
тимчасова шкала
Legend = orientation: horizontal position: bottom
ScaleMajor = increment: 2 start: 1984 ScaleMinor = unit: year increment: 1 start: 1984
Концерти в Росії
Напишіть відгук про статтю "The Offspring"
Примітки
- [Www.theoffspring.com theoffspring.com]
- [Offspringband.net/ Русский фан-сайт]
Уривок, що характеризує The Offspring
Маленька княгиня погладшала за цей час, але очі і коротка губка з вусиками і посмішкою піднімалися так само весело і мило, коли вона заговорила.
- Mais c'est un palais, - сказала вона чоловікові, озираючись довкола, з тим виразом, з яким говорять похвали господареві балу. - Allons, vite, vite! ... [Так це палац! - Підемо швидше, швидше! ...] - Вона, озираючись, посміхалася і Тихону, і чоловікові, і офіціантові, проводжали їх.
- C'est Marieie qui s'exerce? Allons doucement, il faut la surprendre. [Це Марі вправляється? Тихіше, застанемо її зненацька.]
Князь Андрій йшов за нею з чемним і сумним виразом.
- Ти постарів, Тихон, - сказав він, проходячи, старому, цілувати його руку.
Перед кімнатою, в якій чути було клавікорди, з бокових дверей вискочила гарненька білява француженка.
M lle Bourienne здавалася збожеволілих від захвату.
- Ah! quel bonheur pour la princesse, - заговорила вона. - Enfin! Il faut que je la previenne. [Ах, яка радість для княжни! Нарешті! Треба її попередити.]
- Non, non, de grace ... Vous etes m lle Bourienne, je vous connais deja par l'amitie que vous рorte ma belle soeur, - говорила княгиня, цілуючись з француженкою. - Elle ne nous attend рas? [Ні, ні, будь ласка ... Ви мамзель Бурьен; я вже знайома з вами по тій дружбі, яку має до вас моя невістка. Вона не чекає нас?]
Вони підійшли до дверей диванної, з якої чувся знову і знову повторюваний пасаж. Князь Андрій зупинився і скривився, наче очікуючи чогось неприємного.
Княгиня увійшла. Пасаж обірвався на середині; почувся крик, важкі ступні княжни Марії і звуки поцілунків. Коли князь Андрій увійшов, княжна і княгиня, тільки раз на короткий час здавалися під час весілля князя Андрія, обхопивши руками, міцно притискалися губами до тих місць, на які потрапили в першу хвилину. M lle Bourienne стояла біля них, притиснувши руки до серця і побожно посміхаючись, очевидно стільки ж готова заплакати, скільки і засміятися.
Князь Андрій знизав плечима і поморщився, як кривляться любителі музики, почувши фальшиву ноту. Обидві жінки відпустили один одного; потім знову, як ніби боячись спізнитися, схопили один одного за руки, стали цілувати і відривати руки і потім знову стали цілувати один одного в обличчя, і абсолютно несподівано для князя Андрія обидві заплакали і знову стали цілуватися. M lle Bourienne теж заплакала. Князю Андрію було, очевидно, ніяково; але для двох жінок здавалося так природно, що вони плакали; здавалося, вони і гадки не мали, щоб могло інакше здійснитися це побачення.
- Ah! chere! ... Ah! Marieie! ... - раптом заговорили обидві жінки і засміялися. - J'ai reve сette nuit ... - Vous ne nous attendez donc pas? ... Ah! Marieie, vous avez maigri ... - Et vous avez repris ... [Ах, мила! ... Ах, Марі! ... - А я бачила уві сні. - Так ви нас не чекали? ... Ах, Марі, ви так схудли. - А ви так поповніли ...]
- J'ai tout de suite reconnu madame la princesse, [Я одразу впізнала княгиню,] - вставила m lle Бурьен.
- Et moi qui ne me doutais pas! ... - вигукувала княжна Мар'я. - Ah! Andre, je ne vous voyais pas. [А я не підозрювала! ... Ах, Andre, я і не бачила тебе.]
Князь Андрій поцілувався з сестрою рука в руку і сказав їй, що вона така ж pleurienicheuse, [плакса,] як завжди була. Княжна Марія повернулася до брата, і крізь сльози любовний, теплий і лагідний погляд її прекрасних в ту хвилину, великих променистих очей зупинився на обличчі князя Андрія.
Княгиня говорила без угаву. Коротка верхня губка з вусиками раз у раз на мить злітала вниз, прітрогівалась, де потрібно було, до рум'яної нижньої губки, і знову відкривалася блищала зубами і очима посмішка. Княгиня розповідала випадок, який був з ними на Спаській горі, загрожував їй небезпеки в її положенні, і зараз же після цього повідомила, що вона все сукні свої залишила в Петербурзі і тут буде ходити Бог знає в чому, і що Андрій зовсім змінився, і що Кітті Одинцова вийшла заміж за старого, і що є наречений для княжни Марії pour tout de bon, [цілком серйозний,] але що про це поговоримо після. Княжна Марія все ще мовчки дивилася на брата, і в прекрасних очах її була і любов і смуток. Видно було, що в ній встановився тепер свій хід думки, незалежний від промов невістки. Вона в середині її розповіді про останній святі в Петербурзі звернулася до брата:
- І ти рішуче їдеш на війну, Andre? - сказала oia, зітхнувши.
Lise здригнулася теж.
- Навіть завтра, - відповів брат.
- II m'abandonne ici, et Du sait pourquoi, quand il aur pu avoir de l'avancement ... [Він залишає мене тут, і Бог знає навіщо, тоді як він міг би отримати підвищення ...]
Княжна Марія не дослухавши і, продовжуючи нитка своїх думок, звернулася до невістки, ласкавими очима вказуючи на її живіт:
- Мабуть? - сказала вона.
Особа княгині змінилося. Вона зітхнула.
- Так, напевно, - сказала вона. - Ах! Це дуже страшно…
Губка Лізи опустилася. Вона наблизила своє обличчя до обличчя зовиці і знову несподівано заплакала.
- Їй треба відпочити, - сказав князь Андрій, кривлячись. - Чи не правда, Ліза? Звівши її до себе, а я піду до батюшки. Що він, все той же?
- Те ж, те ж саме; не знаю, як на твої очі, - відповідала радісно княжна.
- І ті ж години, і по алеях прогулянки? Верстат? - питав князь Андрій з ледве помітною посмішкою, показує, що незважаючи на всю свою любов і повагу до батька, він розумів його слабкості.
- Ті ж години і верстат, ще математика і мої уроки геометрії, - радісно відповідала князівна Марья, як ніби її уроки з геометрії були одним з найрадісніших вражень її життя.
Коли минули ті двадцять хвилин, які потрібні були для терміну вставанням старого князя, Тихон прийшов кликати молодого князя до батька. Старий зробив виняток у своєму способі життя в честь приїзду сина: він велів впустити його в свою половину під час одягання перед обідом. Князь ходив по старовинним, в жупані і пудрі. І в той час як князь Андрій (не з тим буркотливим виразом обличчя і манерами, які він пускав на себе в віталень, а з тим жвавим обличчям, яке у нього було, коли він розмовляв з П'єром) входив до батька, старий сидів у вбиральні на широкому, сап'яном оббитому, кріслі, в пудроманте, надаючи свою голову рукам Тихона.
- А! Воїн! Бонапарта завоювати хочеш? - сказав старий і трусонув напудрений головою, скільки дозволяла це заплітати коса, яка перебувала в руках Тихона. - Прийміть хоч ти за нього гарненько, а то він десь скоро і нас своїми підданими запише. - Здорово! - І він виставив свою щоку.
Старий знаходився в хорошому настрої після дообеденное сну. (Він говорив, що після обіду срібний сон, а до обіду золотий.) Він радісно з під своїх густих навислих брів зиркав на сина. Князь Андрій підійшов і поцілував батька в зазначений ним місце. Він не відповідав на улюблену тему розмови батька - подтруніванія над теперішніми військовими людьми, а особливо над Бонапартом.
- Так, приїхав до вас, батюшка, і з вагітною дружиною, - сказав князь Андрій, стежачи жвавими і шанобливими очима за рухом кожної риси батькового обличчя. - Як здоров'я ваше?
- нездоровий, брат, бувають тільки дурні та розпусники, а ти мене знаєш: з ранку до вечора зайнятий, утримайтеся, ну і здоровий.
- Слава Богу, - сказав син, посміхаючись.
- Бог тут ні до чого. Ну, розповідай, - продовжував він, повертаючись до свого улюбленого коника, - як вас німці з Бонапартом боротися за вашої нової науці, стратегією званої, навчили.
Князь Андрій посміхнувся.
- Дайте отямитися, батюшка, - сказав він з усмішкою, показує, що слабкості батька не заважають йому поважати і любити його. - Адже я ще й не розмістився.
- Брешеш, брешеш, - закричав старий, струшуючи кіски, щоб спробувати, чи міцно вона була заплетена, і хапаючи сина за руку. - Будинок для твоєї дружини готовий. Княжна Марія зведе її і покаже і сім мішків гречаної вовни наговорив. Це їх бабське діло. Я їй радий. Сиди, розповідай. Міхельсона армію я розумію, Толстого теж ... висадка одноразова ... Південна армія що буде робити? Пруссія, нейтралітет ... це я знаю. Австрія що? - говорив він, вставши з крісла і ходячи по кімнаті з бігали і подавали частини одягу Тихоном. - Швеція що? Як Померанію перейдуть?
Князь Андрій, бачачи настійність вимоги батька, спочатку неохоче, але потім все більш і більш пожвавлюючись і мимоволі, посеред розповіді, за звичкою, перейшовши з російської на французьку мову, почав викладати операційний план передбачуваної кампанії. Він розповів, як дев'яностотисячні армія повинна була загрожувати Пруссії, щоб вивести її з нейтралітету і втягнути у війну, як частина цих військ повинна була в Штральзунд з'єднатися з шведськими військами, як двісті двадцять тисяч австрійців, в поєднанні зі ста тисячами російських, повинні були діяти в Італії і на Рейні, і як п'ятдесят тисяч російських і п'ятдесят тисяч англійців висадяться в Неаполі, і як в результаті п'ятсоттисячним армія повинна була з різних сторін зробити напад на французів. Старий князь не виявив ані найменшого інтересу розповідаючи, як ніби не слухав, і, продовжуючи на ходу одягатися, три рази несподівано перервав його. Один раз він зупинив його і закричав:
- Білий! білий!
Це означало, що Тихон подавав йому не той жилет, який він хотів. Іншим разом він зупинився, запитав:
- І скоро вона народить? - і, з докором похитав головою, сказав: - Недобре! Продовжуй, продовжуй.
Втретє, коли князь Андрій закінчував опис, старий заспівав фальшивим і старечим голосом: «Malbroug s'en va t en guerre. Dieu sait guand reviendra ». [Мальбрук в похід зібрався. Бог знає повернеться коли.]
Син тільки посміхнувся.
- Я не кажу, щоб це був план, який я схвалюю, - сказав син, - я вам тільки розповів, що є. Наполеон вже склав свій план не гірше цього.
- Ну, новенького ти мені нічого не сказав. - І старий задумливо промовив про себе скоромовкою: - Dieu sait quand reviendra. - Іди в Столові.
У призначений час, напудрений і поголений, князь вийшов в їдальню, де чекала його невістка, княжна Марія, m lle Бурьен і архітектор князя, за дивною примхою його допускається до столу, хоча за своїм становищем незначний людина цей ніяк не міг розраховувати на таку честь . Князь, твердо тримався в житті незалежно від станів рідко допускав до столу навіть важливих губернських чиновників, раптом на архітекторі Михайле Івановичу, сякатися в кутку в картату хустку, доводив, що всі люди рівні, і не раз викликав у своєї дочки, що Михайла Іванович нічим не гірше нас з тобою. За столом князь найчастіше звертався до безсловесному Михайле Івановичу.
У їдальні, величезна високою, як і всі кімнати в будинку, чекали виходу князя домашні і офіціанти, які стояли за кожним стільцем; дворецький, з серветкою на руці, оглядав сервіровку, моргаючи лакеїв і постійно перебігаючи неспокійним поглядом від настінного годинника до дверей, з якої повинен був з'явитися князь. Князь Андрій дивився на величезну, нову для нього, золоту раму із зображенням генеалогічного дерева князів Болконских, що висіла навпроти такої ж величезної рами з погано зробленим (мабуть, рукою домашнього живописця) зображенням можновладного князя в короні, який повинен був відбуватися від Рюрика і бути родоначальником роду Болконских. Князь Андрій дивився на це генеалогічне дерево, похитуючи головою, і сміявся з тим видом, з яким дивляться на схожий до смішного портрет.
- Як я дізнаюся його всього тут! - сказав він княжни Марії, підійшла до нього.
Княжна Марія з подивом подивилася на брата. Вона не розуміла, чому він посміхався. Все зроблене її батьком збуджувало в ній благоговіння, яке не підлягало обговоренню.
- У кожного своя Ахіллесова п'ята, - продовжував князь Андрій. - З його величезним розумом donner dans ce ridicule! [Піддаватися цій дріб'язковості!]
Княжна Марія не могла зрозуміти сміливості суджень свого брата і готувалася заперечувати йому, як почулися з кабінету очікувані кроки: князь входив швидко, весело, як він і завжди ходив, наче навмисне своїми квапливими манерами представляючи протилежність строгому порядку вдома.
В ту ж мить великі годинник пробив два, і тонким голоском відгукнулися в вітальні інші. Князь зупинився; з під висячих густих брів жваві, блискучі, строгі очі оглянули всіх і зупинилися на молодий княгині. Молода княгиня відчувала в той час то почуття, яке відчувають придворні на царському виході, то почуття страху і поваги, яке порушував цей старий у всіх наближених. Він погладив княгиню по голові і потім незграбним рухом поплескав її по потилиці.
- Я радий, я радий, - промовив він і, пильно ще глянув їй в очі, швидко відійшов і сів на своє місце. - Сідайте, сідайте! Михайло Іванович, сідайте.
Він вказав невістці місце біля себе. Офіціант підсунув їй стілець.
- Го, го! - сказав старий, оглядаючи її округленої талію. - поквапив, недобре!
Він засміявся сухо, холодно, неприємно, як він завжди сміявся, одним ротом, а не очима.
- Ходити треба, ходити, як можна більше, як можна більше, - сказав він.
Маленька княгиня не чула або не хотіла чути його слів. Вона мовчала і здавалася збентеження. Князь запитав її про батька, і княгиня заговорила і посміхнулася. Він запитав її про спільних знайомих: княгиня ще більш пожвавилася і стала розповідати, передаючи князю поклони і міські плітки.
- La comtesse Apraksine, la pauvre, a perdu son Mariei, et elle a pleure les larmes de ses yeux, [Княгиня Апраксина, бідолаха, втратила свого чоловіка і виплакала всі очі свої,] - говорила вона, все більше і більше пожвавлюючись.
У міру того як вона оживала, князь все суворіше і суворіше дивився на неї і раптом, як ніби досить вивчивши її і склавши собі ясне про неї поняття, відвернувся від неї і звернувся до Михайла Івановича.
- Ну, що, Михайла Іванович, Буонапарте то нашому погано доводиться. Як мені князь Андрій (він завжди так називав сина в третій особі) розповісти, які на нього сили збираються! А ми з вами все його порожнім людиною вважали.
Михайло Іванович, зовсім не знав, коли це ми з вами говорили такі слова про Бонапарта, але розумів, що він був потрібен для вступу в улюблений розмова, здивовано глянув на молодого князя, сам не знаючи, що з цього вийде.
- Він у мене тактик великий! - сказав князь синові, вказуючи на архітектора.
І розмова зайшла знову про війну, про Бонапарта і нинішніх генералів і державних людей. Старий князь, здавалося, був переконаний не тільки в тому, що всі теперішні діячі були хлопчаки, не розуміє і абетки військового і державного справи, і що Бонапарта був незначний французішкі, що мав успіх тільки тому, що вже не було Потьомкіним і Суворових протиставити йому; але він був переконаний навіть, що ніяких політичних труднощів не було в Європі, не було і війни, а була якась лялькова комедія, в яку грали нинішні люди, прикидаючись, що роблять справу. Князь Андрій весело витримував глузування батька над новими людьми і працюйте радістю викликав свого батька на розмову і слухав його.
Персональні інструменти
