Яке місце займає сучасна українська література на літературній карті світу - таким було основне питання круглого столу, який проводила ВВС Україна на 20-му Форумі видавців у Львові.
На думку письменників, літературознавців і журналістів, які взяли участь в дискусії, "просувати" літературу треба - але не варто робити це головною метою, адже масова література не може бути літературою вищого сорту.
Місце на мапі
На думку професора Києво-Могилянської академії Віри Агеєвої, українська література на літературній карті Європи, безумовно, є, і хоча вона не займає там важливого місця, вчений радить не робити з цього трагедії. На її думку, українці з цього приводу мають "певний комплекс".
Для пересічного читача на Заході ми не існуємо. Українська література не має бренду, і російська теж Ярослав Мельник, письменник
"Звичайно, англійська або французька літератури займають більш помітні місця. Українська література передає український досвід, і цей досвід цікавий світу. А ось як українська література про цей досвід розповіла - питання інше", - говорить г-жа Агєєва.
"Для пересічного читача на Заході ми не існуємо. І не тільки ми. Навіть російські письменники - хоча, здавалося б, російська література могла б бути в першій п'ятірці - аж ні. Російські письменники, які видаються великими тиражами в Росії, невідомі, наприклад, у Франції. Українська література не має бренду і російська теж, - каже Мельник. - Ми живемо в світі, де грає велику роль піар, і говорити, що місце літератури залежить від її якості, не зовсім правильно. в сучасному світі якщо бренд не створено - то літератури не існує ".
Письменник, дворазовий переможець "Книги року ВВС" Сергій Жадан вважає, що присутність літератури в міжнародному вимірі визначають конкретні письменники, перекладачі та видавництва. "Якщо в даній країні є перекладач з української мови - то, значить, там є українська література. Якщо перекладача немає - відповідно, немає там і української літератури", - говорить він.
Також пан Жадан зазначає, що "літературна карта" - це досить умовне поняття. "В українців є бажання користуватися сакральними позначеннями. Насправді літературна карта сьогоднішньої Греції не дуже відрізняється від скандинавських країн, а літературна карта Франції - від того, що відбувається на Балканах".
Чи потрібно "піарити"?
Журналіст і громадський діяч, член журі Книги року ВВС Ольга Герасим'юк переконана: "Ми повинні піарити свою літературу - як і свою країну. Ми горді, ми самодостатні, у нас прекрасна культура, але для того, щоб жити в світі, ми повинні дбати про відкритості. Треба думати, як допомогти навколишньому світові, наскільки ми цікаві, як дати, наприклад, шведу прочитати про ті сльози, які пролили українські поети ".
Треба думати, як допомогти навколишньому світові, наскільки ми цікаві, як дати, наприклад, шведу прочитати про ті сльози, які пролили українські поети Ольга Герасим'юк, член журі "Книга року ВВС"
Успішним прикладом створення бренду літератури пан Мельник вважає скандинавські народи: "Набагато більше в світі знають про скандинавської літературі - тому що скандинави вкладають великі кошти. Ні бренду шведської або фінської літератури, але є бренд скандинавської".
На думку пана Семківа, культуру має пропагувати держава, а в Україні поки це ініціатива окремих людей і окремих видавництв. "Якщо видавництва будуть сильними, вони будуть це пропагувати. Якщо видавництво має успіх на внутрішньому ринку, у нього буде амбіція конкурувати на зовнішньому ринку", - вважає він.
Член журі Книги року ВВС, радник з питань культури ЄБРР Світлана Пиркало згодна з тим, що українській літературі потрібен PR за кордоном. "Це - робота складна і клопітна. Треба організовувати зустрічі, запрошувати письменників. ЄБРР іноді запрошує письменників, туди приходить 40-50 осіб і розповідають про свою країну. Такими маленькими порціями робиться ім'я в літературі і в світі", - ділиться вона досвідом своєї організації .
Підтримує тезу про те, що поширеність - слідство не якості літератури, а грамотного її просування, і літературний критик Юрій Володарський. "У нас більш-менш знають норвезьких письменників - але сказати, що норвезька література якісно краще української, я не можу. І це як раз - тема PR", - говорить він.
На думку письменника Юрія Винничука, дворазового лауреата премії Книга року, популяризувати українську літературу допомогли екранізації, римейки і видання бестселерів.
Ярослав Мельник вважає, що поширеність за кордоном не повинна бути для літератури самоціллю. "Ми не повинні морочитися, ми повинні бути самодостатніми. Це пов'язано з комплексом українців. Не треба думати, що без інших людей ми - ніхто. А чому ми для них повинні бути кимось?", - задає риторичне питання пан Мельник .
ознака зрілості
На думку Віри Агеєвої, українська література за останні 20 років суттєво "подорослішала".
За останні 20 років література позбулася радянської риторики і отримала не тільки свої слова, а й свою мову - говорити навчилася Віра Агеєва, літературознавець
В українській радянській літературі, переконана пані Агєєва, була поезія, однак "з 30-х років і до Андруховича українського роману не було як явища". Тепер же, каже вона, наявність в сучасній українській літературі романів є ознакою зрілості літератури.
Ціла дискусія виникла навколо того, чи вважати російськомовних письменників, які живуть і працюють в Україні, причетними до української літератури. Як вважає пан Семків, це визначається причетністю письменника: "Наприклад, ранній Гоголь - це російськомовний український письменник, який писав на українську тематику. Пізній Гоголь - це російський імперський письменник". Однак йому одразу ж заперечив Юрій Винничук, який вважає, що і в "Мертвих душах" Гоголь писав так, як характерно українським письменникам.
На думку пана Семківа, українськими письменниками можна вважати тільки тих, хто пише українською мовою. "Є російськомовні письменники, які живуть в Україні, які пишуть російською і до української культури ніякого відношення не мають. - переконаний він. Натомість Юрій Володарський вважає, що" ідеальної української України немає і не буде, і якщо ми почнемо викреслювати з української літератури всіх російськомовних письменників - це буде недобре ".
З тим, що в культурне надбання літератури України варто швидше включати, ніж виключати окремих художників, які пишуть на інших мовах, погоджуються і Світлана Пиркало, і Ярослав Мельник. А ось на думку пані Агеєвої, видатних представників російської літератури в Україні немає. "Як сказав Тарас Прохасько, мова передає ментальність, а це і є певний досвід, який в цій літературі передається мовою, і нічого не поробиш. Мова для письменника не є вільним вибором, він запрограмований, і досвід, який він виносить на свої сторінки, є запрограмованим. Тому я б більше займалася українською літературою, яка пишеться українською мовою ".