by Записки Дикої Господині
Віктор Михайлович Васнецов народився 15 травня 1848 року в далекому Вятському селі Лопьял у великій патріархальній сім'ї сільського священика. Незабаром сім'я переїхала в село Рябов, де і пройшло дитинство художника. Він рано почав малювати, але за традицією сини повинні були успадковувати професію батька, і хлопчика в 1858 році віддали в духовне училище, а незабаром перевели в Вятскую духовну семінарію.
Вятская губернія славилася тоді місцевими художниками. Чого тільки не робили майстри і майстрині: вишивка, різьблення по дереву, починаючи з дуг і праників і закінчуючи лиштвами сільських хат, розмальовані ложки і меблі, глиняні розписні іграшки, знамениті вятские пряники - все це міг бачити допитливий і допитливий хлопчик.
Природа краю з горбистими перелісками і тайговими глухими лісами, звивистими річками і широкими рівнинами таїла в собі особливу чарівність і красу. Її не можна було не полюбити, чи не прив'язатися до неї серцем.
З дитячих років чув Васнецов билини і казки про російських богатирів, протяжні сумні пісні, які на посиденьках при світлі скіп співали жінки. Це не могло не вплинути на формування світогляду майбутнього художника на розвиток його таланту. Саме в В'ятці зародилася його пристрасна прихильність до мистецтва, до народного епосу.
Використовуючи в семінарії кожну вільну хвилину, Васнєцов із захопленням малював, і ця пристрасть скоро зробилася для нього не тільки радістю і відпочинком, а й головною метою в житті Васнецов не став священиком, як мріяв батько. На останньому курсі семінарії юнак вирішив, що виїде з Вятки до Петербурга і надійде в Академію мистецтв.
Виконавши дві жанрові картинки - "Молочниця" і "Жниця" (1867), і розігравши їх у лотереї, Васнецов на виручені гроші їде в Петербург і починає займатися в школі Товариства заохочення мистецтв, а в 1868 році стає учнем Академії. Вимушений заробляти гроші на життя, Васнецов дає приватні уроки, ілюструє різні видання.
В Академії почалася дружба художника з Рєпіним, Антокольський, Крамським Стасовим. З академічних педагогів Васнецов назавжди запам'ятав П. П. Чистякова, який відразу відчув неабиякий талант юнака і працював з ним, підбадьорюючи при невдачах і радіючи його перемогам. "Багато тепла і світла внесли в моє життя розмови з Павлом Петровичем Чистяковим", - згадував художник. В Академії Васнецов пробув з 1868 по 1875 рік.
Його перші картини: "Жебраки", "Чаювання", "Робітник з тачкою", "Старуха годує курей", "Діти розоряють гнізда", - були показані в 1872--1874 роках на виставках Товариства заохочення мистецтв. У цих творах проявилися властиві Васнецову якості: спостережливість і величезний інтерес до життя народу. Наступні дві роботи "Книжкова крамничка» (1876, ГТГ), "З квартири на квартиру» (1876, ГТГ) закріпили за ним положення художника-жанриста, знає життя, вміє виразно і яскраво її відтворити.
Стасов справедливо писав, що Васнецов любив народ »не народницьких, по-панськи, з висоти деякого штучного народолюбчества, а просто, як своїх друзів і приятелів". Особливий успіх випав на долю картини "З квартири на квартиру", над якою художник працював з 1875 року. Доля бідних, одиноких людей похилого віку, викинутих на вулицю в холодний морозний день, що шукають притулку, схвилювала художника. Глибоким сумом віє від картини, що оповідає про безпритульної старості, про трагедію нікому не потрібних людей. "Я думаю, - писав Стасов, - кожен з нас таких зустрічав. Що за бідні люди, що за сумна природа людська. Прекрасна картина!"
У 1876 році Васнецов за настійною порадою друзів їде за кордон. Поселившись в околицях Парижа, він багато працює на натурі, його приваблює життя людей "простих станів" - робітників, селян
їх він постійно замальовує в свій альбом. Результатом цих спостережень стала картина "Балагани в околицях Парижа" (1877, ГРМ).
У 1878 році, після повернення на батьківщину, Васнецов з родиною переїжджає в Москву. "Коли я приїхав в Москву, - писав він, - то відчув, що приїхав додому і більше їхати нікуди, - Кремль, Василь Блаженний змушували мене трохи не плакати, настільки все це віяло на душу рідним, незабутнім". Тут він звертається до нових тем: російському народному епосу, казці, рідний історії. Цей перехід від жанрового живопису до історичної ні несподіваним у творчості художника. Ще в Академії мистецтв Васнецов виконав ряд начерків на теми російських билин, зробив ескіз "Княжа іконописна майстерня".
"Протилежний від жанру і історії, - писав він, - в душі моїй ніколи не було, а отже і перелому або будь-якої перехідної боротьби в мені не відбувалося. Я завжди був переконаний, що в жанрових та історичних картинах. В казці, пісні , билині, драмі позначається весь цілий вигляд народу, внутрішній і зовнішній, з минулим і сьогоденням, а може бути і майбутнім. Поганий той народ, який не пам'ятає, не цінує і не любить своєї історії ".
Перша історична картина "Після побоїща Ігоря Святославича з половцями» (1880, ГТГ) експонувалася на Восьмий пересувній виставці. Поетичне сказання "Слово о полку Ігоревім" залучило Васнецова могутньої епічної силою. Задумавши воскресити сторінки безсмертної поеми, художник вивчає історію, відвідує Збройна палата, робить безліч підготовчих етюдів, шукає найбільш вдале вирішення теми.
Поступово від ескізів, в яких показана лють битви, напруженість сутички, Васнецов переходить до створення величаво-урочистої трагедії битви. Прагнучи передати глибокий зміст поеми, її героїчне звучання, художник зображує полеглих воїнів, ніби сплячих серед безкрайнього південного степу, опромінених відблисками висхідного місяця.
Помітно змінилася творча манера художника. Від маленьких ретельно виписаних картин він звернувся до великих монументальних полотен, до широкої вільної живопису. Замість темної сіро-коричневої гами ранніх картин з'являються звучні, але разом з тим стримані, жовті, блакитні, червоні і сіро-зелені кольори.
Картина не зустріла загального схвалення. Одні, як П. П. Чистяков, захоплювалися, вважаючи її "надзвичайно чудовою, нової і глибокої поетичної річчю", інші поставилися до неї більш ніж байдуже, не зрозумівши новаторства Васнецова.
У Москві художник зближається з родиною відомого мецената, багатого промисловця Сави Івановича Мамонтова, згрупованих навколо себе цвіт російської інтелігенції. Влітку багато художників переїжджали в Абрамцево - маєток Мамонтова під Москвою, де ставилися спектаклі, писалися декорації, зводилися церкви. Тут же художники багато і плідно працювали.
У 1881 році в Абрамцеві Васнецов написав один з кращих своїх творів - "Оленка" (ГТГ) - на сюжет російської казки. Зворушлива ніжність і глибока поетичність казки схвилювали чуйне, чуйне серце художника. Чи не буквальне відтворення казкового сюжету, а глибоке проникнення в його емоційний лад відрізняє картину Васнецова.
Застигла поза дівчинки, схилена голова, розметала по плечах каштанове волосся, повний смутку погляд, все говорить про тугу і горе Оленки. Природа співзвучна її настрою, вона немов сумує разом з дівчинкою. Стрункі берізки, молоденькі ялинки, що оточують Оленку, немов оберігають її від злого світу. Картина "Оленка" одна з перших у вітчизняному мистецтві, де нерозривно злиті поезія народних сказань з поетичністю і задушевністю рідної російської природи.
В Абрамцеве Васнєцов взяв участь у створенні декорацій до п'єси-казки "Снігуронька", яку вирішено було поставити в 1881 році на аматорській сцені Мамонтова. Виконувати спектакль повинні були члени мамонтовского гуртка. Васнєцову дісталася роль Діда-Мороза. Нарядні декорації Васнецова донесли до глядача чарівність поетичної казки. "Ніколи ще фантазія, - писав Стасов про декорації" Палати Берендея », - не заходила так далеко і так глибоко у відтворенні архітектурних форм і орнаментики Стародавньої Русі, казкової, легендарної, билинною".
Стасов домігся, щоб декорації були перенесені на велику, професійну, сцену приватної опери Мамонтова. В Абрамцеве ж Васнецов виступив і як архітектор: за його проектами була побудована невелика церква-усипальниця, "хатинка на курячих ніжках". На початку 1900-х років по малюнку художника виконаний фасад будівлі Третьяковської галереї і ряд приватних будинків.
"Враження, вироблене на сучасників" Кам'яним століттям ", - писав І. Грабарь, - мабуть, можна порівняти тільки з враженням, яке справили колись" Помпеей "К. Брюллова". Дар Васнецова-монументаліста, що проявився в цих фризах, настільки очевидний, що в тому ж році (1885) його запросили до Києва для участі в декоративних роботах для щойно збудованого Володимирського собору. Розписи, за задумом Васнецова, повинні були стати пам'ятником стародавньої Русі, тому основне місце в них приділялася зображень князів Володимира, Андрія Боголюбського, Олександра Невського, Дмитра Донського і ін.
Стіни собору Васнецов покрив орнаментальними прикрасами, в яких фантастичні квіти та химерні звірі спліталися в химерні барвисті візерунки. Виконувати роботу було важко: батьки церкви вимагали офіційно-традиційного рішення розписів, а художник не міг відмовитися від свого сприйняття світу, від живого, реалістичного бачення. Зі стін Володимирського собору дивилися не умовна лики святих, а зображені правдиво і природно хоробрі, могутні російські люди, поборники свободи і справедливості.
Напружена робота в соборі не завадила Васнецову здійснити і інші творчі задуми. У 1889 році він написав картину "Іван царевич на Сірому вовку" (ГТГ) і представив її на пересувній художній виставці, виконав ілюстрації до "Пісні про купця Калашникова" (1891).
У 1891 році Васнецов з родиною повертається з Києва до Москви, поселяється поблизу Абрамцева. За допомогою П. М. Третьякова, який купив картини та ескізи художника, і С. І. Мамонтова Васнецов здійснює давню мрію - будує за своїм проектом майстерню. Тут він приймається за роботу над картиною "Богатирі", ескіз до якої був зроблений багато років тому.
На Десятої пересувний виставці 1897 року було з'являється його картина "Цар Іван Васильович Грозний" (ГТГ). На своїй першій персональній виставці в 1898 році Васнецов показав "Богатирів", робота над якими тривала близько двадцяти років. Розв'язана в монументально-декоративному плані картина відтворює образи трьох найулюбленіших народом героїв билинного епосу: Іллі Муромця, Добрині Микитовича і Альоші Поповича. Кожного з них відрізняють індивідуальні особливості.
Прагнучи до монументального рішенням, Васнецов трохи підвищує лінію горизонту, і глядач як би знизу дивиться на вершників, чіткі силуети яких виділяються на тлі світлих хмар. Тонко і благородно поєднуються яскраві і звучні фарби: зелена, коричнева, червона, біла, синя, надаючи особливу декоративність полотну. Пейзаж, з його неозорої широчінню, пологими пагорбами, луками, порослими дикої травою, об'єднаний плавними і спокійними ритмами з фігурами богатирів.
"Я вважаю, що в історії російського живопису" Богатирі "Васнецова займають одне з найперших місць", - висловив спільну думку В. В. Стасов. Порівнюючи "Бурлак" Рєпіна з "Богатирями", Стасов писав: "І тут і там вся сила і могутня міць російського народу. Тільки ця сила там, пригноблена і ще затоптана. А тут, сила тріумфуюча, спокійна і важлива, нікого не боїться і виконує сама, з власної волі те, що їй подобається, що їй видається потрібним для всіх, для народу ".
На початку 1900-х років Васнецов виконує численні композиції на релігійні теми, працює одночасно над кількома картинами "Баян" (1910, ГРМ), "Спляча царівна", "Царівна-жаба" (1918), "Кощій Безсмертний" (1917-- 1926), "Царівна Несміяна" (1914-1926) і рядом інших великих композицій (все в Будинку-музеї В. М. Васнецова в Москві).
Бартоломео Мурільо (світ прекрасного)
В Наприкінці 1617 року в Севільський церкви Сан-Мігель відбулося вінчання маестро Дієго Веласкеса і Хуани Пачеко. Щасливий для них, день цей став щасливим і для всієї Іспанії. У цей сонячний ранок в інший Севільський церкви (у старій церкві Магдалени) був хрещений хлопчик, який згодом став гордістю країни.
Адріан Франсуа Серве (світ прекрасного)
