Кубок світу
Результати виступів на Кубку світу
Особисте життя
інші досягнення
Напишіть відгук про статтю "Бірнбахер, Андреас"
Примітки
Уривок, що характеризує Бірнбахер, Андреас
Не минуло й двох хвилин, як князь Василь, в своєму жупані з трьома зірками, велично, високо несучи голову, увійшов до кімнати. Він здавався схудлим з ранку; очі його були більше звичайного, коли він оглянув кімнату і побачив П'єра. Він підійшов до нього, взяв руку (чого він раніше ніколи не робив) і потягнув її донизу, наче він хотів випробувати, чи міцно вона тримається.
- Courage, courage, mon ami. Il a demande a vous voir. C'est bien ... [Не сумувати, не сумувати, мій друг. Він побажав вас бачити. Це добре ...] - і він хотів іти.
Але П'єр вважав за потрібне запитати:
- Як здоров'я…
Він зам'явся, не знаючи, чи пристойно назвати вмираючого графом; назвати ж батьком йому було совісно.
- Il a eu encore un coup, il y a une demi heure. Ще був удар. Courage, mon аmi ... [Півгодини назад у нього був ще удар. Не сумувати, мій друг ...]
П'єр був у такому стані неясності думки, що при слові «удар» йому представився удар якого-небудь тіла. Він, не розуміючи, подивився на князя Василя і вже потім зрозумів, що ударом називається хвороба. Князь Василь на ходу сказав кілька слів Лорреном і пройшов у двері навшпиньки. Він не вмів ходити навшпиньки і ніяково підстрибував всім тілом. Слідом за ним пройшла старша княжна, потім пройшли духовні особи і паламарі, люди (прислуга) теж пройшли в двері. За цією дверима почулося пересування, і нарешті, все з тим же блідим, але твердим у виконанні боргу особою, вибігла Анна Михайлівна і, доторкнувшись до руки П'єра, сказала:
- La bonte divine est inepuisable. C'est la ceremonie de l'extreme onction qui va commencer. Venez. [Милосердя Боже невичерпно. Соборування зараз почнеться. Ходімо.]
П'єр пройшов у двері, ступаючи по м'якому килиму, і зауважив, що і ад'ютант, і незнайома дама, і ще хтось з обслуги - все пройшли за ним, як ніби тепер вже не треба було питати дозволу входити в цю кімнату.
П'єр добре знав цю велику, розділену колонами і аркою кімнату, всю оббиту перськими килимами. Частина кімнати за колонами, де з одного боку стояла висока червоного дерева ліжко, під шовковими завісами, а з іншого - величезний кіот з образами, була червоно і яскраво освітлена, як бувають освітлені церкви під час вечірньої служби. Під освітленими ризами кіота стояло довге вольтерівське крісло, і на кріслі, обкладений вгорі сніжно білими, чи не зім'ятими, мабуть, тільки - що перемененнимі подушками, укрита до пояса яскраво зеленою ковдрою, лежала знайома П'єру велична постать його батька, графа Безвухого, з тою ж сивою гривою волосся, які нагадували лева, над широким чолом і з тими ж характерно благородними великими зморшками на красивому червоно жовтому обличчі. Він лежав прямо під образами; обидві товсті, великі руки його були звільнених з-під ковдри і лежали на ньому. У праву руку, що лежала долонею донизу, між великим і вказівним пальцями вставлена була воскова свічка, яку, нахиляючись через крісла, притримував в ній старий слуга. Над кріслом стояли духовні особи в своїх величних блискучих одежах, з звільнених на них довгим волоссям, з запаленими свічками в руках, і повільно урочисто служили. Трохи позаду їх стояли дві молодші княжни, з хусткою в руках і біля очей, і попереду їх старша, котиш, з злісним і рішучим виглядом, ні на мить не спускаючи очей з ікон, як ніби говорила всім, що не відповідає за себе, якщо озирнеться. Анна Михайлівна, з лагідною сумом і всепрощенням на обличчі, і невідома дама стояли біля дверей. Князь Василь стояв з іншого боку дверей, біля крісла, за різьбленим оксамитовим стільцем, який він повернув до себе спинкою, і, спершись на неї ліву руку зі свічкою, хрестився правою, кожен раз піднімаючи очі догори, коли приставляв пальці до чола. Обличчя його виражало спокійну побожність і відданість волі Божій. «Якщо ви не розумієте цих почуттів, то тим гірше для вас», здавалося, говорило його обличчя.
Ззаду його стояв ад'ютант, доктора і чоловіча прислуга; як би в церкві, чоловіки і жінки розділилися. Все мовчало, хрестилася, тільки чути було церковне читання, стримане, густе басів спів і в хвилини мовчання перестановка ніг і зітхання. Анна Михайлівна, з тим значним видом, який показував, що вона знає, що робить, перейшла через всю кімнату до П'єру і подала йому свічку. Він запалив її і, розваги спостереженнями над оточуючими, став хреститися тою ж рукою, в якій була свічка.
Молодша, рум'яна і сміхотлива княжна Софі, з родимками, дивилася на нього. Вона посміхнулася, сховала своє обличчя в хустку і довго не відкривала його; але, подивившись на П'єра, знову засміялася. Вона, мабуть, відчувала себе не в силах дивитися на нього без сміху, але не могла втриматися, щоб не дивитися на нього, і щоб уникнути спокус тихо перейшла за колону. В середині служби голосу духовенства раптом замовкли; духовні особи пошепки сказали що то один одному; старий слуга, який тримав руку графа, піднявся і звернувся до дамам. Анна Михайлівна виступила вперед і, нагнувшись над хворим, з за спини пальцем поманила до себе Лоррена. Француз доктор, - стояв без запаленої свічки, притулившись до колони, в тій шанобливій позі іноземця, яка показує, що, незважаючи на відмінність віри, він розуміє всю важливість совершающегося обряду і навіть схвалює його, - нечутними кроками людини у всій силі віку підійшов до хворому, взяв своїми білими тонкими пальцями його вільну руку з зеленого ковдри і, відвернувшись, став мацати пульс і задумався. Хворому дали чого то випити, заворушилися біля нього, потім знову розступилися по місцях, і богослужіння відновилося. Під час цієї перерви П'єр помітив, що князь Василь вийшов з за своєю спинки стільця і, з тим же видом, який показував, що він знає, що робить, і що тим гірше для інших, якщо вони не розуміють його, не підійшов до хворого , а, пройшовши повз його, приєднався до старшої княжні і з нею разом попрямував в глиб спальні, до високої ліжка під шовковими завісами. Від ліжка і князь і княжна обидва зникли в задні двері, але перед кінцем служби один за іншим почали використовувати свої місця. П'єр звернув на цю обставину не більше уваги, як і на всі інші, раз назавжди вирішивши в своєму розумі, що все, що відбувалося перед ним нинішній вечір, було так необхідно потрібно.
Звуки церковного співу припинилися, і почувся голос духовної особи, яке шанобливо вітало хворого з прийняттям таїнства. Хворий лежав все так же мляво і нерухомо. Навколо нього все заворушилося, почулися кроки і пошепки, з яких шепіт Анни Михайлівни видавався різкіше всіх.
П'єр чув, як вона сказала:
- Неодмінно треба перенести на ліжко, тут ніяк не можна буде ...
Хворого так обступили доктора, княжни і слуги, що П'єр вже не бачив тієї червоно жовтої голови з сивою гривою, яка, незважаючи на те, що він бачив і інші особи, ні на мить не виходила у нього з виду у весь час служби. П'єр здогадався по обережному руху людей, що обступили крісло, що вмираючого піднімали і переносили.
- За мою руку тримайся, впустиш так, - почувся йому переляканий шепіт одного з слуг, - знизу ... ще один, - говорили голосу, і важкі дихання і переступання ногами людей стали квапливіше, як ніби тяжкість, яку вони несли, була більше, ніж можете їх .
Несучі, в числі яких була і Анна Михайлівна, порівнялися з молодою людиною, і йому на мить з за спин і потилиць людей показалася висока, жирна, відкриті груди, огрядні плечі хворого, закручені догори людьми, що тримали його під пахви, і сива кучерява, левова голова. Голова ця, з надзвичайно широким чолом і вилицями, красивим чуттєвим ротом і величним холодним поглядом, була спотворена близькістю смерті. Вона була така ж, якою знав її П'єр назад тому три місяці, коли граф відпускав його в Петербург. Але голова ця безпорадно похитувався від нерівних кроків несучих, і холодний, байдужий погляд не знав, на чому зупинитися.
Минуло кілька хвилин суєтні при підвищеній ліжка; люди, що несли хворого, розійшлися. Анна Михайлівна доторкнулася до руки П'єра і сказала йому: «Venez». [Ідіть.] П'єр разом з нею підійшов до ліжка, на якій, у святковій позі, мабуть, мала відношення до щойно скоєного таїнства, був покладений хворий. Він лежав, високо спираючись головою на подушки. Руки його були симетрично викладені на зеленому шовковому ковдрі долонями вниз. Коли П'єр підійшов, граф дивився прямо на нього, але дивився тим поглядом, якого сенс і значення не можна зрозуміти людині. Або цей погляд рівно нічого не говорив, як тільки те, що, поки є очі, треба ж дивитися куди небудь, або він говорив дуже багато. П'єр зупинився, не знаючи, що йому робити, і запитально глянув на свою керівницю Анну Михайлівну. Анна Михайлівна зробила йому квапливий жест очима, вказуючи на руку хворого і губами посилаючи їй повітряний поцілунок. П'єр, старанно витягуючи шию, щоб не зачепити за ковдру, виконав її рада і приклався до ширококостої і м'ясистої руці. Ні рука, жоден мускул особи графа не здригнулися. П'єр знову запитально подивився на Ганну Михайлівну, питаючи тепер, що йому робити. Анна Михайлівна очима вказала йому на крісло, що стояло біля ліжка. П'єр покірно став сідати на крісло, очима продовжуючи питати, чи то він зробив, що потрібно. Анна Михайлівна схвально кивнула головою. П'єр прийняв знову симетрично наївне положення єгипетської статуї, мабуть, співчуваючи про те, що незграбне і товсте тіло його займало таке велике простір, і вживаючи всі душевні сили, щоб здаватися якомога менше. Він дивився на графа. Граф дивився на те місце, де знаходилося обличчя П'єра, в той час як він стояв. Анна Михайлівна являла в своєму становищі свідомість зворушливою важливості цієї останньої хвилини побачення батька з сином. Це тривало дві хвилини, які здалися П'єру годиною. Раптом у великих м'язах і зморшках обличчя графа з'явилося здригання. Здригання посилювалося, красивий рот скривився (тут тільки П'єр зрозумів, до якої міри батько його був близький до смерті), з перекрівленного рота почувся неясний хрипкий звук. Анна Михайлівна старанно дивилася в очі хворому і, намагаючись вгадати, чого було потрібно йому, вказувала то на П'єра, то на питво, то пошепки запитально називала князя Василя, то вказувала на ковдру. Очі і обличчя хворого виявляли нетерпіння. Він зробив зусилля, щоб поглянути на слугу, який безвідходно стояв біля узголів'я ліжка.
Персональні інструменти
