- Гей! - пролунав гучний, хрипкий голос, як тільки вони увійшли в коридор.
- Нічого кричати, - відповів Сайкс, замикаючи двері. - посвітити нам, Тобі.
- Еге! Так це мій приятель! - крикнув той же голос. - Світла, Барні, світла! Впусти джентльмена. А перш за все не могли б ви буде прокинутися?
Мабуть, оратор жбурнув спочатку ріжок для надягання черевиків або що-небудь в цьому роді в особу, до якої звертався, щоб пробудити її від сну, тому що чутно було, як з гуркотом упала якась дерев'яна річ, а потім почулося невиразне бурмотіння людини, що знаходиться між сном і неспанням.
- Чуєш ти чи ні? - продовжував той же голос. - У коридорі Білл Сайкс, і ніхто його не зустрічає, а ти дрихнешь, як ніби прийняв опіум за обідом. Ну що, очуняв, або, може бути, запустити в тебе залізним свічником, щоб ти остаточно прокинувся?
Як тільки було поставлено це питання, по голому підлозі швидко зашльопали стоптані туфлі, і з дверей праворуч з'явилися - спочатку тьмяно горіла свічка, а потім фігура того самого суб'єкта, який вже був описаний, - гугнявого слуги з трактиру на Сафра-Хіллі.
- Містер Сайкс! - вигукнув Барні з щирою або удаваною радістю. - Прошу, сер, завітайте!
- Ну, заходь першим, - сказав Сайкс, підштовхуючи Олівера. - Швидше, не те наступлю тобі на п'яти.
Лаючи його за повільність. Сайкс штовхнув Олівера, і вони опинилися в низькій темній кімнаті, де був закопчений камін, два-три поламаних стільці, стіл і дуже старий диван, на якому, задерши ноги вище голови, лежав, розтягнувшись на весь зріст, чоловік, курив довгу глиняну трубку . На ньому був модного покрою сюртук тютюнового кольору з великими бронзовими гудзиками, помаранчеву краватку, грубий, кидається в очі строкатий жилет і коротке темне штани. Містер Крекіт (бо це був він) не мав надмірної кількості волосся ні на голові, ні на обличчі, а ті, які у нього були, відрізнялися червонуватим відтінком і були закручені в довгі локони на зразок пробочнік, в які він раз у раз засовував свої брудні пальці, прикрашені великими дешевими перснями. Він був трохи вище середнього зросту і, мабуть, слабка на ноги, але ця обставина нітрохи не заважало йому захоплюватися власними, задертими вгору, високими чобітьми, які він споглядав з живою задоволенням.
- Білл, приятель! - сказав суб'єкт, повернувши голову до дверей. - Радий вас бачити. Я вже почав побоюватися, не відмовилися ви від нашого ділка, тоді б я пішов на свій страх і ризик. Ох!
Випустивши цей вигук, який виявляв величезний подив при вигляді Олівера, містер Тобі Крекіт прийняв сидяче положення і побажав дізнатися, що це таке.
- Хлопчисько, всього-на-всього хлопчисько, - відповів Сайкс, підсовуючи стільця до каміна.
- Один з вихованців містера Фейгіна, - посміхаючись, підхопив Барні.
- Ах, Феджина! - вигукнув Тобі, розглядаючи Олівера. - Ну і рідкісний хлопчисько - такого нічого не варто очистити кишені у всіх старих леді в церкві! Цей тихоня складе Фейгіна цілий статок!
- Ну-ну, досить! - нетерпляче перебив Сайкс і, нахилившись до свого приятеля, шепнув йому на вухо кілька слів, після чого містер Крекіт нестримно розреготався і удостоїв Олівера пильним і здивованим поглядом.
- А тепер, - сказав Сайкс, сівши на колишнє місце, - дайте нам, поки ми тут чекаємо, чого-небудь поїсти і випити, це нас підбадьорить - мене у всякому разі. Підсаджують до каміна, малюк, і відпочивай - вночі тобі ще доведеться пройтися, хоч не так вже й далеко.
Олівер глянув на Сайкса боязко і з німим подивом; потім, підсунувши табурет до вогню, сіл, опустивши голову на руки - вона у нього боліла, - навряд чи усвідомлюючи, де він знаходиться і що навколо нього діється.
- Ну, - сказав Тобі, коли молодий єврей приніс їжу і поставив на стіл пляшку. - За успіх ділка!
Проголосивши цей тост, він встав, дбайливо поклав в кут порожню трубку і, підійшовши до столу, наповнив склянку горілкою і випив. Містер Сайкс наслідував його приклад.
- Потрібно дати крапельку хлопчику, - сказав Тобі, налив чарку до половини. - Випий залпом, невинне створіння.
- Право ж, - почав Олівер, жалібно піднявши на нього очі, - їй-богу, я.
- Випий залпом, - повторив Тобі. - Думаєш, я не знаю, що піде тобі на користь. Накажіть йому пити, Білл.
- Нехай краще вип'є! - сказав Сайкс, поплескуючи рукою по кишені. - Хай мене в пекло, з ним більше клопоту, ніж з цілим сімейством Шахраїв! Пий, чортеня, пий!
Переляканий загрозливими жестами обох чоловіків, Олівер поспішив залпом випити чарку і негайно ж сильно закашлявся, що призвело в захоплення Тобі Крекіта і Барі і навіть викликало посмішку у похмурого містера Сайкса.
Коли з цим було покінчено, а Сайкс втамував голод (Олівера насилу змусили проковтнути скоринку хліба), двоє чоловіків полягали на стільцях, щоб трошки подрімати. Олівер залишився на своєму табуреті біля каміна; Барні, загорнувшись у ковдру, розтягнувся на підлозі, перед самою камінної гратами.
Деякий час вони спали або здавалися сплячими; ніхто навіть не поворухнувся, крім Барні, який рази два вставав, щоб підкинути вугілля в камін. Олівер впав у важку дрімоту; йому здавалося, ніби він бреде по похмурим путівцях, блукає по темному кладовища, знову бачить картини, що миготіли перед ним протягом дня, як раптом його розбудив Тобі Крекіт, який скочив і оголосив, що вже пів на другу.
Через секунду інші двоє були на ногах, і все діяльно зайнялися приготуваннями. Сайкс і його приятель закутали шиї і підборіддя широкими темними шарфами і наділи пальто; Барні, відкривши шафу, дістав звідти різні інструменти і квапливо порозсував їх по кишенях.
- Подай мені собак, Барні, - сказав Тобі Крекіт.
- Ось вони, - відгукнувся Барні, простягаючи пару пістолетів. - Ви самі їх зарядили.
- Гаразд! - ховаючи їх, сказав Тобі. - А де напилки?
- У мене, - відповів Сайкс.
- Кліщі, відмички, коловороти, ліхтарі - нічого не забули? - питав Тобі, прикріплюючи невеликий лом до петлі під полою свого пальто.
- Все в порядку, - відповів його товариш. - Тягни кийки, Барні. Пора йти.
З цими словами він узяв товсту палицю з рук Барні, який, вручивши іншу палицю Тобі, почав застібати плащ Олівера.
- Ну-ка, - сказав Сайкс, простягаючи руку.
Олівер, абсолютно одурманений незвичній прогулянкою, свіжим повітрям і горілкою, яку його змусили випити, машинально вклав руку в простягнуту руку Сайкса.
- Бери його за іншу, Тобі, - сказав Сайкс. - Вугільної-ка назовні, Барні.
Той пішов до дверей і, повернувшись, доповів, що все спокійно. Двоє грабіжників вийшли разом з Олівером. Барні, гарненько замкнувши двері, знову загорнувся в ковдру і заснув.
Була непроглядна темрява. Туман став ще густішим, ніж на початку ночі, а повітря було настільки насичений вологою, що, хоча дощу і не було, через кілька хвилин після виходу з будинку у Олівера волосся і брови стали вологими. Вони пройшли мостом і рушили у напрямку до вогників, які Олівер уже бачив раніше. Відстань була невелика, а так як вони йшли швидко, то незабаром і досягли Чортів.
- Махном через місто, - прошепотів Сайкс. - Вночі нам ніхто не попадеться на шляху.
Тобі погодився, і вони швидко пішли по головній вулиці маленького містечка, зовсім безлюдною в цю пізню годину. Подекуди в вікні який-небудь спальні мерехтів тьмяне світло; зрідка хрипкий гавкіт собаки порушував тишу ночі. Але на вулиці не було нікого. Вони вийшли за місто, коли церковні пробило другу годину.
Прискоривши кроки, вони повернули ліворуч, на дорогу. Пройшовши приблизно чверть милі, вони підійшли до самотньо стояв дому, обнесеного стіною, на яку Тобі Крекіт, навіть не встигнувши віддихатися, видерся в одну мить.
- Тепер давайте хлопчиська, - сказав Тобі. - Підніміть його; я його підхоплю.
Олівер і незчувся, як Сайкс схопив його попід пахви, і через три-чотири секунди він і Тобі лежали на траві по той бік стіни. Сайкс не забарився приєднатися до них. І вони крадькома попрямували до будинку.
І тут тільки Олівер, ледь не позбувся розуму від страху і відчаю, зрозумів, що метою цієї експедиції був грабіж, якщо не вбивство. Він стиснув руки і, не втримавшись, глухо скрикнув від жаху. В очах у нього потемніло, холодний піт виступив на зблідлому особі, ноги відмовилися служити, і він впав на коліна.
- Вставай! - прошипів Сайкс, тремтячи від сказу і витягуючи з кишені пістолет. - Вставай, а то я тобі размозжу голову.
- Ох, заради бога, відпустіть мене! - вигукнув Олівер. - Я втечу і помру де-небудь там, в полях. Я ніколи не підійду близько до Лондону, ніколи, ніколи! О, пошкодуйте мене, не змушуйте красти! Заради всіх світлих ангелів небесних, змилуйтесь наді мною!
Людина, до якого він звертався з цією молитвою, вивергнув огидне лайка і звів курок пістолета, але Тобі, вибивши у нього з рук пістолет, затиснув хлопчикові рот рукою і потягнув його до дому.
Сайкс, закликаючи грізні прокляття на голову Феджина, що послав на таку справу Олівера, рішуче, але намагаючись не шуміти, пустив в хід лом. Через деякий йому вдалося за допомогою Тобі відкрити віконниць, що тримався на петлях.
Це було маленьке віконце з частим палітуркою, що знаходилося в п'яти з половиною футів від землі, в задній половині будинку, - віконце в кімнаті для миття посуду або для варіння пива, і кінці коридору. Отвір було таке маленьке, що мешканці будинку, мабуть, не вважали за потрібне закрити його ненадійність; проте воно було досить велике, щоб в нього міг пролізти хлопчик зростом з Олівера. Повозившись ще трохи, містер Сайкс впорався з засувками; незабаром вікно відчинилося навстіж.
- Слухай тепер, чортеня! - прошипів Сайкс, витягаючи з кишені потайний ліхтар і скеровуючи промінь світла прямо в обличчя Олівера. - Я тебе просуну в це вікно. Ти візьмеш цей ліхтар, піднімешся тихенько по сходах - вона як раз перед тобою, - пройдеш через маленьку передню до вхідних дверей, отопрешь її і впустиш нас.
- Там нагорі є засув, тобі до нього не дотягтися, - втрутився Тобі. - вліз на стілець в передній. Там три стільці, Білл, а на спинках величезний синій єдиноріг і золоті вила, це герб старої леді.
- Помилковий! - перебив Сайкс, кинувши на нього грізний погляд. - Двері в кімнати відкрита?
- Навстіж, - відповів Тобі, попередньо заглянувши у вікно. - Потеха! Вони завжди залишають її відкритої, щоб собака, у якої тут підстилка, могла прогулятися по коридору, коли їй не спиться. Ха-ха-ха! А Барні заманив її сьогодні ввечері. Ось чудово!
Хоча містер Крекіт говорив трохи чутним шепотом і сміявся беззвучно, однак Сайкс владно наказав йому замовкнути і приступити до справи. Тобі підкорився: спочатку дістав з кишені ліхтар і поставив його на землю, потім міцно уперся головою в стіну під вікном, а руками в коліна, так, щоб спина його служила сходинкою. Коли Це було зроблено. Сайкс, піднявшись на нього, обережно просунув Олівера в вікно, ногами вперед, і, притримуючи його за комір, благополучно опустив на підлогу.
- Бери цей ліхтар, - сказав Сайкс, зазираючи в кімнату. - Бачиш перед собою сходи?
Олівер, ні живий ні мертвий, прошепотів: "Так". Сайкс вказуючи пістолетом на вхідні двері, лаконічно порадив йому взяти до відома, що він весь час буде перебувати під прицілом і якщо забариться, то в ту ж секунду буде убитий.
- Що там таке? - прошепотів його товариш.
Обидва напружено прислухалися.
- Нічого! - сказав Сайкс, відпускаючи Олівера. - Ну!
У той короткий проміжок часу, коли хлопчик міг зібратися з думками, він твердо вирішив - хоча б ця спроба і коштувала йому життя - вибігти по сходах, що ведуть з передньої, і підняти тривогу в будинку. Прийнявши таке рішення, він відразу ж крадькома рушив до дверей.
- Назад! - закричав раптом Сайкс. - Назад! Назад!
Коли мертва тиша, яка панувала в будинку, була порушена гучним криком, Олівер злякано упустив ліхтар і не знав, чи йти йому вперед, або бігти!
Знову пролунав крик - блиснуло світло; перед його очима з'явилися на верхній сходинці сходів два переляканих напіводягнених людини. Яскравий спалах, оглушливий шум, дим, тріск невідомо звідки, - і Олівер відсахнувся назад.
Сайкс на мить зник, але потім з'явився знову і схопив його за комір, перш ніж розвіявся дим. Він вистрілив зі свого пістолета слідом людям, які вже кинулися назад, і потягнув хлопчика вгору.
- Тримайся, міцніше, - прошепотів Сайкс, протягуючи його у вікно. - Гей, дай мені шарф. Вони потрапили в нього. Жвавіше! Хлопчисько стікає кров'ю.
Потім Олівер почув дзвін дзвіночка, постріли, крики і відчув, що хтось забирає його, швидко крокуючи по нерівній грунті. А потім шум завмер вдалині, смертельний холод скував йому серце. І більше він нічого не бачив і не чув.