Ще раз хмикнувши і похитавши головою, я розвернувся до школи.
Незважаючи на досить солідний розмір, в школі було досить порожньо. За весь шлях від парковки до кабінету директора, мені попалася всього лише пара вчителів, у яких я уточнив напрям і від сили десяток учнів. Уваги я не залучав, в білу сорочку і чорні брюки тут були одягнені практично всі зустрінуті мною хлопці, а зовнішність учнів різнився від типово європейською, до індійської і азіатської, тільки, хіба що, чорних не було. До речі, як я встиг помітити, змішання крові тут було звичайною справою, чистокровних азіатів серед відносно молодих людей було вкрай мало, та ж Місато на азіатки походила вельми слабо, хоча риси все ж були присутні, про Акагі я взагалі мовчу. Та й сам я, вірніше Шінджі, виглядав швидше європейцем, ніж японцем.
Постукавши у двері, і дочекавшись дозволяючого окрику, я увійшов. Директор виявився літнім, класичним японцем в темно-сірому костюмі і овальних, явно службовець не перший рік, окулярах.
-Добрий день. Мене звуть Ікарі Шінджі, ось документи про моєму перекладі в вашу школу. - Я простягнув йому конверт.
-Хм, сідайте, давайте подивимося. - Директор прийняв конверт і вказав мені на гостьове крісло. - Так, мене дійсно інформували про переведення в школу нового учня. - Сказав директор, через хвилину, закривши моя особиста справа. - Тільки ось без жодних подробиць. Мені слід ще що-небудь знати про вас, Ікарі? - Прізвище він виділив голосом особливо, мабуть особистість глави НЕРВ секретом тут не була.
-Ні. - Не забарився лаконічний і безпристрасний відповідь.
-Кхм. - Чоловік ще раз заглянув в папку, вийняту з конверта. - Добре, Ікарі. Ваш клас А2, можете йти, скоро вже дзвінок. Вчителів я попереджу.
-Дякую. - Я встав з крісла і вийшов із кімнати, так і не дочекавшись більше ніяких реплік директора. Все ж цікаво, що там написали в моєму особистому справі? Хоча, ні, куди більше цікаво, чому мене не просвітили щодо того, яку інформацію я можу розголошувати, а яку ні? Варіанта два, або школа під повним контролем і я можу нести тут все що захочу, або підстава, хоча одне абсолютно не виключає інше.
Знайшовши потрібний кабінет я зупинився біля дверей, чому дещо здивувався і тільки через секунду зрозумів, що спрацювала пам'ять Шінджі, адже новий учень спершу повинен представитися класу, а це слід робити після приходу вчителя. Нда, східний церемоніал незнищенний, навіть в старшій школі. Ну що ж почекаємо, раз треба, мені не складно. Спершись на стіну, я став чекати. Уваги я як і раніше не привертав і погляди, що входять в клас учнів, просто ковзали по мені не помічаючи. Нарешті до класу підійшов літній учитель, теж типово азіатської зовнішності.
-Привіт, я новий учень.
-Ааа, так, Ікарі здається? - Не дослухавши перебив мене старий. - Ходімо, представитеся класу і сідайте на вільну парту.
Ми разом увійшли в клас, гомін учнів дещо вщух і більшість поглядів звернулося до мене. Я оглянув приміщення, близько половини парт було вільно, учні переважно європейської зовнішності, дівчаток більше. В очі відразу кинулися двоє хлопців. Один розпатланий блондин в окулярах, з камерою і макетами літаків на парті, другий - здоровило в спортивному костюмі і з зухвалим виразом обличчя, якесь зараз виражало, прямо-таки, вселенську нудьгу. Ну і звичайно Рей. Не помітити дівчинку з блакитним волоссям було досить складно, особливо якщо цілеспрямовано її шукаєш. Голова забинтована, як і руки, права в гіпсі на перев'язі, очей і раніше закритий марлею, сидить на передостанній парті і байдуже дивиться у вікно. Навіть не повернулася, коли я зайшов. Навколо дівчинки порожній простір, жодна з найближчих парт не зайнята, прямо-таки зона відчуження якась.
-В нашу школу перевели нового учня, тепер він буде вчитися з вами. - Однотонно проскрипел дідок, схоже навіть не переймаючись, почують його чи ні. - Представтесь будь ласка. - Старий злегка повернув голову до мене і тут же відвернувшись, попрямував до свого столу.
-Добрий день. Мене звуть Ікарі Шінджі. Я замкнутий, безініціативний ледар з комплексом неповноцінності. Велика кількість народу мене пригнічує, до спілкування індиферентний. Приємно познайомитись. - мертвотно голосом продекламував я. І поки все тихо офігеваю, дружно впустивши щелепи, я з байдужим виглядом пройшов до парти за спиною Рей і сіл, відвернувшись до вікна і спершись підборіддям в зчеплені будиночком пальці. Напевно переграє, але спілкуватися з тим же Тодзі і мікенської у мене немає ніякого бажання, про інших однокласників взагалі мовчу.
Коли я проходив поруч з Рей, встиг помітити, що дівчинка, на мить, відірвала погляд від вікна і скосила його на мене. Але мить скінчився і рубіновий очей Аянамі знову повернувся до вікна, наче нічого й не було. Шкода тут парти одномісні.
-Добре. - Сказав старий. Упевнений, він навіть не чув, що я сказав. - Діставайте зошити, почнемо урок.
-Отже. - Повільно заговорив старий. - Людство завжди пишалося розвитком культури, яке відбувається разом з розвитком науки. - Я починаю розуміти, чому його ніхто ніколи не слухав. -. Ті, що прийшли часи звернули все на руїни. Це був останній рік двадцятого століття. - Схоже на анонс фільму катастрофи. Тільки голос треба більш глибокий і трагічний, а так ніякого ефекту. - Я впевнений, що ви всі знаєте про найсильнішому метеоритний ударі в Антарктиці, від якого, весь лід континенту миттєво розтанув, і рівень води світового океану піднявся більш ніж на шістдесят метрів. Світ був на межі знищення через засухи, повені, вулканічної активності і висновками, зробленими економічними кризами, і міжнаціональними конфліктами. За шість місяців половина людства була навічно втрачена. Ця подія отримала назву Другого Удару.
І вся лекція проходила в такому ключі, старий віщав про героїчну боротьбу наших батьків з наслідками Другого удару, про велич людства і колосальних жертв, а учні тихо нашіптували один з одним і займалися всякою фігньою, не особливо звертаючи уваги на викладача.
Я перевів погляд від вікна на сидить переді мною Рей. Чесно кажучи, я не дуже-то сподівався побачити її в школі вже сьогодні, надто вже погано вона виглядала всього два дні тому. Або її стан спочатку було не таким важким, як мені здалося, або вливання моєї духовної енергії допомогло, а швидше за все і те і інше, адже ще невідомо як довго її тримали біля ангара, чекаючи моєї появи. Шкода я зараз не можу її відчути.
Урок закінчується. Учитель піднявся і вийшов з класу. До мене підскочили двоє дівчаток, чорненька з короткою стрижкою, і білява з хвостиком і кучерявим волоссям, під час уроку вони постійно нашіптували і поглядали в мою сторону.
-Гей, Ікарі! Є хвилинка? - Я мовчки перевів погляд від вікна на дівчат.
-Чегой-то тебе сюди переводять, коли все звідси евакуювалися? - Напористо початку светленькая.
-Так значить цей слух правда, так. - Тут же вступила чорненька.
-Досить дурника будувати! Слух, що ти пілот робота! - обурено розлютилася брюнетка.
-Це правда, а. - В унісон їй, вторила светленькая.
Ох вже мені ця дитяча безпосередність. Але ж хтось навмисне пустив цю чутку, причому саме в моєму класі. І щось мені підказує, що видніються за цим вуха однієї очкастий, бородатої сволочі. Хоча, звичайно, можна ще припустити, що хтось із батьків цих дітей працює в НЕРВ і навіть бачив мене в Геофронте, а потім випадково проговорився найдорожчої чаду. Ось тільки, щоб слух зміцнився за один неповний день. В принципі можливо, звичайно. Але не настільки ж дірява СБ у ГЕНД, що б таке пропустити.