Вірш «Я помню чудное мгновенье»: сприйняття, тлумачення, оцінка
Олександр Сергійович Пушкін - супутник багатьох поколінь ось уже два століття. До його імені слух звик з дитинства. Про нього говорять - "мій Пушкін". У цьому ознака особливо довірчих відносин, відкритості почуттів і відданості поетові. У російській літературі Пушкін першим з такою глибокою щирістю розповів про любов, що піднімає людину. Він тріпотів "перед потужною владою краси", відчуваючи невимовну душевне хвилювання. Поет "вселив не одну пристрасть на столітті своєму". Але і сам через все життя проніс чисті і ніжні почуття до тих, хто дарував йому світлу радість натхнення. Любов в поезії Пушкіна - це глибоке, морально чисте і самовіддане почуття, що облагороджує і очищає людину.
Ось рядки з чудового вірша, який він присвятив Ганні Петрівні Керн:
Я пам'ятаю чудову мить:
Переді мною з'явилася ти,
Як швидкоплинне бачення,
Як геній чистої краси.
Такими прекрасними словами про могутню і доброчинної силі любові починається одне з найбільш чудових послань російської і світової поезії. Вірші "співають" і "сміються". Вони вже вийшли з рамок свого часу і стали заповітним надбанням всіх, хто здатний пережити таку ж самозабутню любов. Це, безсумнівно, одна з вершин пушкінської лірики.
Вірш "Я помню чудное мгновенье. "Було написано в 1825 році. Воно вражає дивовижною стрункістю. Цей твір розділене на три абсолютно рівні частини (по дві строфи), і кожна пронизана особливим, їй тільки властивим тоном. Перша відкривається словами "Я помню чудное мгновенье" і присвячена спогаду того, що було. Очевидно, в уяві Пушкіна виник петербурзький вечір у Оленіних, перша зустріч, "милі риси", "голос ніжний". У цьому рядку смислове наголос падає не на дієслово "пам'ятаю", а на слово "чудное", яке поет, як правило, використовує не в сучасному значенні ( "прекрасне" або "чудове"), а в самому що не є прямому - в тому, в якому воно пов'язане з дивом, з чарами. У пушкінському вірші рідко, але все ж зустрічаються різні стежки, які допомагають нам побачити нові риси і межі зображуваного, глибше зрозуміти сенс (метафора "геній чистої краси", епітети: "дивне", "швидкоплинне бачення"). Пушкін в цьому вірші неймовірно точний у передачі смислового відтінку слова:
Переді мною з'явилася ти.
Чи не "виникла», не «опинилася", а саме "явилась", не залишаючи сумніви в тому, що мова йде про явище героїні поетові, нехай і короткочасному:
Як швидкоплинне бачення.
Але по тривалості цілком достатня, щоб сповна його оцінити, щоб відобразити його таким, яким воно пронизало і вразило душу:
Як геній чистої краси.
З'ясувалося, що "геній чистої краси" запозичений поетом з вірша Жуковського "Я музу юну бувало. ", Де так названо божество.
Настали важкі роки вигнання. Поет говорить про цей час:
У глушині, в темряві ув'язнення
Тяглися тихо дні мої
Без божества, без натхнення.
Без сліз, без життя, без любові.
Сльози, любов, натхнення - ось супутники справжнього життя. Поет згадує важкі роки, 1823 - 1824, коли його спіткало розчарування в житті. Це пригнічений стан тривав недовго. І до нової зустрічі Пушкін приходить з відчуттям повноти життя.
Раптом (це вже третя частина) "душі настав пробудження" і її охопив порив колишніх, чистих і свіжих почуттів. Власне, заради цього і написано вірш: пробудившейся душі знову з'явилася та, хто уособлює собою "геній чистої краси", воскрешає для людини "і божество, і натхнення". Пробудження - бачення - захват - натхнення - ці слова характеризують стан людської душі, соприкоснувшейся з великою цінністю, з "генієм чистої краси". Останні два вірша повторюють початок вірша. Вони знаменують повернення до юності. Пробудження душі відкрило Пушкіну можливість захвату творчістю, натхнення, а разом з тим захват життям. Пробуджена душа розкрилася і для творчості і для сліз. І для любові.
Основна думка вірша - світла пам'ять про любов і радість несподіваної зустрічі з тим, що, здавалося, втрачено назавжди - передається Пушкіним з поступовим і зростаючим рухом. Спочатку сумне і ніжне спогад, потім сумне свідомість втрати і, нарешті, зліт радості і захоплення. Це прекрасно відбив музикою Михайло Іванович Глінка, який написав на пушкінські слова один з найчудовіших своїх романсів. Якщо вслухатися в його звучання, ми ясно помітний всі етапи, за якими йшла думка Пушкіна. Крім музики Глінки самі вірші відразу ж захоплюють своїм звучанням. Спочатку м'яко і тихо, а потім все швидше і швидше йде їх наростаюча мелодія, дозволяючи стрімким, переможним акордом. Що ж надає віршу особливу музикальність?
Може бути, зіграло певну роль особливе, зручне для вимови голосних і приголосних відсутність шиплячих і свистячих, переважання звуків "о", "е", "а". Але навряд чи сам поет думав про це, коли на єдиному пориві писав цей вірш. йому, звичайно, важливо було в ту хвилину передати яке стало власником їм хвилювання. Мелодія народжувалася як би сама собою, підказана серцем. але бездоганний смак поета і почуття рідної мови, несказанно багатого не тільки в смисловому, але і в звуковому відношенні, дали йому можливість знайти найточніші за змістом і вме ті з тим наймелодійніші слова.
Можна безліч разів перечитувати вірш, щоб знову поринути в чарівний світ пушкінської лірики. Дивно красиві слова підібрав поет, щоб висловити глибину своїх почуттів: чистих, безкорисливих, нічого не вимагають взамін. Його рядки беруть за душу, роблячи нас не свідками, а співучасниками переживань.
Ще роботи з літератури та російської мови