Прекрасна дама, яка не знає милосердя
Скажи, навіщо ти, лицар, знітився,
Бредеш похмурий, як ніч?
Засох на озері очерет,
І знялися птиці геть.
Який біль з тобою зрослася,
Всіх болів важче?
Плодами білка запаслася,
І прибраний хліб з полів.
Чоло лілейне зберігає
Гарячий слід туги,
І троянди юні ланіт
Кидають пелюстки.
- Дитя мені зустріти довелося
У полях, серед гвоздик.
Був довгий шовк її волосся,
А погляд був прям і дикий.
Я сплів спокусниці вінок
І пояс з квітки.
Вона, скерований у ніг,
Нарікала мені злегка.
Безмовно підняв на коня
Я ту, що всіх миліше,
І довго пісня для мене
Лилася серед полів.
Пучок коренів в її руці
Був солодше всяких страв.
На самому чудовому мовою
Почув я: "Люблю!"
Я в грот увійшов за нею, бескрил,
Була терпка сльоза.
І поцілунками закрив
Я дикі очі.
Летіли сни в непроглядній пітьмі.
Мені снився сон про те,
Що я простяг на пагорбі
Холодному і порожньому.
Там були принци і пажі,
І кожен худ і слабкий.
"Жорстокою нашої пані
Тепер ти будеш раб!
Біжи! "- з працею шепотіли мені
Монархи запалим ротом.
І я прокинувся на пагорбі,
Холодному і порожньому.
І з того часу душею знітився,
Блукаю, похмурий, як ніч,
Хоча давно зів'яв очерет
І знялися птиці геть.
Жорстока Дама, яка не знає милосердя
Я бачив лицаря -
На жаль. вже був він живий ледь !,
Блідни ніж лілії чоло,
Тугою повні очі.
Його запитав я. - Чому
Сталася з ним біда?
Вже птиці на південь подалися,
Жовтіє кругом листя ...
--Гуляв я серед лісів, долин,
Де верес густий цвіте,
І раптом побачив Леді я,
Бредуть з Горбів.
Ельфійка, крихке дитя,
З хвилею волосся до п'ят,
Бездонні темні очі,
І дивно-чужий їх погляд ...
Тоді, ні слова не сказавши,
Підняв її в сідло -
Вона глянула мені в очі,
І зрозумів все без слів.
Весь день ми разом провели,
Бродили по лугах,
Вона дивною мовою
Шепотіла пісня квітам.
І посміхалася мені вона,
Дивилася знову в очі,
І здавалося, що погляд її
Подёрнула сльоза ...
Квіти запашні зібравши,
Вінок і пояс сплів,
Коронував її в той час,
Коли в росі весь дол.
А для мене вона знайшла
У бурштинових сотах мед,
Їстівних трав зібрала,
Піклуючись в свій черга.
Під вечір на зелений пагорб
Ми піднялися - і раптом
Відкрився казковий нам грот,
Опівнічний притулок.
Ми опинилися всередині скель,
А в милій - сліз прибій,
І поцілунками закрив
Очі я Леді тієї ...
Я задрімав, але тяжко сни
Тиснули мені на груди,
І я не міг прокинутися сам,
Не міг їх відштовхнути!
Мені примари прийшли у снах,
Несучи душі переляк:
«Жорстокою Дами бранець ти !,
Ввійдеш в наш тісне коло! »
Насилу я повіки розтулив:
Туман навколо густий ...
Та Леді, грот, і блиск долин -
Неначе сон порожній ...
І самотньо я з тих пір
Блукаю серед полів,
Хоча жовта вже листя,
Далекий клік журавлів.
Про лицар, що тебе непокоїть?
Про що твої печалі?
Зів'яв на озері очерет,
І птиці замовкли.
Про лицар, що тебе непокоїть?
Ти змучивсь болю.
У білки житниця повна,
І стисло поле.
Особа зволожені росою,
Змучене і блідо,
І на щоках рум'янець троянд
Відцвіли безслідно.
Я зустрів дівчину в лугах -
Прекрасніше феї травня.
Піднімається легким вітерцем
Пасмо золота.
Я їй вінок запашний сплів:
Похнюпившись, зітхнула
І з ніжним стогоном на мене
Вона глянула.
Я посадив її в сідло:
До мене схилившись несміливо,
Вона весь день в дорозі зі мною
Мені пісні співала.
І коріння трав, і дикий мед
Вона мені знайшла -
На чужому, дивною мовою
«Люблю» сказала.
Вона увійшла зі мною в грот,
Ридаючи і сумуючи:
Закрили дикі очі
Чотири поцілунку.
І заколисаний - горе мені! -
Я був на тихому лоні,
І сон останній снився мені
На дикому схилі.
Постала бліда як смерть
Мені військова сила,
Кричачи: - La Belle Dame sans Merci
Тебе полонила!
Погрожували висохлі роти,
Безсилі долоні ...
І я прокинувся вранці
На дикому схилі.
І ось скитаюсь я один
Без сил, в німий печалі.
Зів'яв на озері очерет,
І птиці замовкли.
Навіщо тут, лицар, бродиш ти
Один, похмурий і блідолицих?
Осока в озері мертва,
Не чути птахів.
Який жестокою тугою
Твоя душа вражена?
Дупло у білки вже повно
І жнива прибрана.
Блідо, як лілії, чоло,
Зморшки - слід гарячих сліз.
Зігнала скорботу з запалих щік
Колір бляклих троянд.
Я зустрів дівчину в лугах -
Дитя привабливе фей,
Був гнучкий стан, повітряний крок,
Дік блиск очей.
Я сплів вінок. Я стрункий стан
Гірляндами квітів обвив,
І дивний погляд сказав: люблю,
Зітхання томен був.
І довго їхали в лугах
Ми з нею на моєму коні,
І голос, повний дивних чар,
Співав пісню-казку мені.
Сподобалися їй - дикий мед
І їжа скромна моя.
І голос ніжний мені сказав -
"Люблю тебе".
Ми в грот її увійшли. Там я
Її ридання почув.
І дивно дикі очі
Я цілував.
Там заколисала потім
Вона мене - о, горе мені! -
Останнім сном забувся я
У покинутій країні.
Смертельно-блідих королів
І лицарів побачив я.
«Бійся! La Belle Dame sans Merci
Володарка твоя! »
Загрози страшні кричав
Хор несамовитих голосів.
І ось - прокинувся я в країні
Покинутих пагорбів.
Ось чому скитаюсь я
Один, похмурий і блідолиці,
Тут по горбах ... Трава мертва.
Не чути птахів.
"Ax, що мучить тебе, бідолаха,
що ти, блідий, поневірявся тут?
Озерна зблякла осока,
і птиці зовсім не співають.
Ax, що мучить тебе, бідолаха,
якою тугою ти спалений?
Запаслася вже на зиму білка,
і по житниці хліб розвезений.
На чолі твоєму мліє лілея,
млоїмо росою вогневої,
на щоці твоїй бачу я троянду,
троянду бліду, колір неживої. "
Йшла полем Прекрасна Дама,
чарівниці невідомої дочка:
змії - локони, легка хода,
а в очах - самотня ніч.
На коня мого незнайомку
посадив я, і, день заслін,
вона з чарівний піснею
до мене нахилялася з коня.
Я сплів їй зап'ястя і пояс,
і вінок з квітів польових,
і лащилася вона, і стогнала
так ніжно в обіймах моїх.
Знаходила мені солодкі зілля,
мед бджолиний і мед на квітці,
і, здавалося, в любові запевняла
на дивному своєю мовою.
І, зітхаючи, мене захоплювала
в свій притулок між казкових скель,
і там її скорботні очі
поцілунками я закривав.
І ми поруч на моху засипали,
і мені сон привидівся там.
Горе, горе! З тих пір я безсонної
блукаю по холодним горбах;
королевичів, витязів блідих
я побачив, і, вічно скорбя,
всі кричали: Прекрасна Дама
без любові Залуччя тебе.
І алканів вони передрікали,
і зяяли уста їх у темряві,
і я, здригаючись, прийшов до тями
на цьому холодному пагорбі.
Тому-то, сумовитий і блідий,
самотньо скитаюсь я тут,
хоч зблякла сира осока
і птиці давно не співають.
Навіщо, про лицар, бродиш ти
Сумний, блідий, самотній?
Поник очерет, не чути птахів,
І пізній лист збляк.
Навіщо, про лицар, бродиш ти,
Який біль в душі твоєї?
Сповнені у білок засіки,
Весь хліб звезені з полів.
Дивись: як лілія в росі,
Твій вологий лоб, ти занедужав.
В твоїх очах застиглий страх,
Зів'яли троянди щік.
Я зустрів дівчину на лузі,
Вона мені йшла назустріч з гір.
Летить крок, квіти в кучерях,
Блискучий дикий погляд.
Я сплів з трав запашних їй
Вінок, і пояс, і браслет
І раптом побачив ніжний погляд,
Почув зітхання у відповідь.
Я взяв її в сідло своє,
Впродовж цілого довгого дня був тільки з нею.
Вона дивилася мовчки вдалину
Іль співала пісню фей.
Знайшла мені солодкий корінець,
Дала мені манну, дикий мед.
І дивно прошепотіла раптом:
"Любов не чекає!"
Ввела мене в чарівний грот
І стала плакати і стогнати.
І було дикі очі
Так дивно цілувати.
І заколисала мене,
І на холодній крутизні
Я все забув в глибокому сні,
В останньому сні.
Мені снилися лицарі любові,
Їх біль, їх блідість, крик і хрип:
La belle dame sans merci
Ти бачив, ти загинув!
З жодних, з розкритою губ
Жива біль кричала мені,
І я прокинувся - я лежав
На льодово крутизні.
І з того часу мені місця немає,
Блукаю сумний, самотній,
Хоча не чути більше птахів
І пізній лист збляк.
O what can ail thee, knight at arms,
Alone and palely loitering?
The sedge has wither'd from the lake,
And no birds sing.
O What can ail thee, knight at arms,
So haggard and so woe-begone?
The squirrel's granary is full,
And the harvest's done.
I see a lily on thy brow
With anguish moist and fever dew,
And on thy cheeks a fading rose
Fast withereth too.
I met a lady in the meads,
Full beautiful, a fairy's child;
Her hair was long, her foot was light,
And her eyes were wild.
I made a garland for her head,
And bracelets too, and fragrant zone;
She look'd at me as she did love,
And made sweet moan.
I set her on my pacing steed,
And nothing else saw all day long,
For sidelong would she bend, and sing
A fairy's song.
She found me roots of relish sweet,
And honey wild, and manna dew,
And sure in language strange she said-
I love thee true.
She took me to her elfin grot,
And there she wept, and sigh'd full sore,
And there I shut her wild wild eyes
With kisses four.
And there she lulled me asleep,
And there I dream'd-Ah! woe betide!
The latest dream I ever dream'd
On the cold hill's side.
I saw pale kings, and princes too,
Pale warriors, death pale were they all;
They cried- "La belle dame sans merci
Hath thee in thrall! "
I saw their starv'd lips in the gloam
With horrid warning gaped wide,
And I awoke and found me here
On the cold hill's side.
And this is why I sojourn here,
Alone and palely loitering,
Though the sedge is wither'd from the lake,
And no birds sing.
Переклад Вільгельма Левик:
Навіщо, про лицар, бродиш ти
Сумний, блідий, самотній?
Поник очерет, не чути птахів,
І пізній лист збляк.
Навіщо, про лицар, бродиш ти,
Який біль в душі твоєї?
Сповнені у білок засіки,
Весь хліб звезені з полів.
Дивись: як лілія в росі,
Твій вологий лоб, ти занедужав.
В твоїх очах застиглий страх,
Зів'яли троянди щік.
Я зустрів дівчину на лузі,
Вона мені йшла назустріч з гір.
Летить крок, квіти в кучерях,
Блискучий дикий погляд.
Я сплів з трав запашних їй
Вінок, і пояс, і браслет
І раптом побачив ніжний погляд,
Почув зітхання у відповідь.
Я взяв її в сідло своє,
Впродовж цілого довгого дня був тільки з нею.
Вона дивилася мовчки вдалину
Іль співала пісню фей.
Знайшла мені солодкий корінець,
Дала мені манну, дикий мед.
І дивно прошепотіла раптом:
"Любов не чекає!"
Ввела мене в чарівний грот
І стала плакати і стогнати.
І було дикі очі
Так дивно цілувати.
І заколисала мене,
І на холодній крутизні
Я все забув в глибокому сні,
В останньому сні.
Мені снилися лицарі любові,
Їх біль, їх блідість, крик і хрип:
La belle dame sans merci
Ти бачив, ти загинув!
З жодних, з розкритою губ
Жива біль кричала мені,
І я прокинувся - я лежав
На льодово крутизні.
І з того часу мені місця немає,
Блукаю сумний, самотній,
Хоча не чути більше птахів
І пізній лист збляк.
Frank Cadogan Cowper - La Belle Dame sans Merci
