Двері кабінету відчинилися, і ввійшла Делла Стріт.
- Там дуже дивний відвідувач, - повідомила вона. - Попереджаю вас про всяк випадок, але, по-моєму, його потрібно прийняти.
- Прекрасно, - відповів Перрі Мейсон. - Чого він хоче?
- Проконсультуватися про собаку, яка виє.
Перрі Мейсон і бровою не повів, проте в задумливому погляді, яким він обдарував секретарку, майнув пустотливий вогник.
- Може бути, - зауважив він, - йому потрібен ветеринар?
Делла Стріт не посміхнувся, навпаки, заговорила квапливо і збуджено:
- Йдеться про щось вкрай важливе. Він і хвилини не може всидіти на місці, а виглядає - ніби тиждень не спав. Я запитала, що за справу, він відповів - про собаку, яка виє. Я розсміялася, але, побачивши вираз його обличчя - ніколи не забуду, - відразу прикусила мову. Він додав, що ще хоче порадитися з вами про заповіті.
Перрі Мейсон, однак, не виявив ані найменшого інтересу.
- Я втомився, - заявив він, - і не люблю сидіти над заповітами. Я судовий адвокат.
Але Делла Стріт продовжувала, пропустивши його слова повз вуха:
- Потім він сказав, що хоче знати, чи залишиться заповіт в силі, якщо заповідача стратять за вбивство. Я запитала, хто залишив заповіт, він відповів, що сам збирається зробити заповіт і хоче з вами про нього порадитися, а також про який виє пса.
Зморшки втоми розглядалися на лобі адвоката, в очах блиснув живий інтерес.
- Запросіть клієнта, - розпорядився він.
Делла Стріт відчинила двері кабінету і сказала голосом, яким жінки зазвичай звертаються до дитини або тяжкохворого:
- Заходьте, містер Картрайт. Містер Мейсон вас прийме.
Широкоплечий, досить великий чоловік років тридцяти двох, з тужливим виразом в карих очах, увійшов і вп'явся поглядом в незворушне обличчя Перрі Мейсона.
- Ви адвокат Перрі Мейсон? - запитав він.
Мейсон кивнув і запросив:
Відвідувач звалився в крісло, яке вказав йому адвокат, машинально витяг пачку сигарет, сунув одну в рот і вже збирався опустити пачку в кишеню, але схаменувся, що не запропонував закурити Перрі Мейсону.
Рука, тим простягнула через стіл пачку, тремтіла, що не сховалося від проникливих очей адвоката; зачекавши з секунду, він похитав головою і сказав:
- Ні, дякую, я курю свої.
Чоловік кивнув, квапливо засунув сигарети в кишеню, чиркнув сірником, мимоволі подався вперед і опустив лікоть на ручку крісла. Рука із сірником знайшла, таким чином, опору, і він зумів прикурити.
- Секретар, - спокійно продовжував Перрі Мейсон, - повідомила, що ви б хотіли отримати пораду про собаку і про заповіт.
- Про собаку і про заповіт, - механічно повторив він.
- Ну що ж, - сказав Перрі Мейсон, - поговоримо спочатку про заповіті. Про собак я мало знаю.
Картрайт знову кивнув. У погляді карих очей, що він не зводив з Мейсона, була відчайдушна надія, з якою тяжкохворий дивиться на досвідченого лікаря.
Перрі Мейсон дістав з шухляди письмового столу стопку жовтого паперу стандартного формату, взяв настільну ручку і запитав:
Перрі Мейсон з хвилину помовчав, вивчаючи змучене обличчя клієнта спокійним задумливим поглядом, і сказав заспокійливо:
- Кому ви хотіли б його заповідати?
- Перш ніж обговорювати це, - випалив Картрайт, - я хочу знати, чи має заповіт силу незалежно від того, якою смертю людина помирає.
Перрі Мейсон мовчки кивнув.
- Припустимо, - продовжував Картрайт, - людина вмирає на шибениці або на електричному стільці. Припустимо, його стратять за вбивство. Що тоді відбувається з його заповітом?
- Заповіт залишається в силі, - роз'яснив Мейсон, - якою б смертю ні помер заповідач.
- Скільки потрібно свідків, щоб заповіт було законним?
- В одних випадках двоє, в інших - ні одного.
- Як це розуміти?
- А так, що еслн заповіт надруковано на машинці і підписано вами, двоє свідків повинні засвідчити вашу підпис. Але в нашому штаті, якщо текст заповіту написаний вами повністю від руки, включаючи число і підпис, і на папері немає інших записів або машинописного тексту, - в цьому випадку відпадає необхідність у підтвердженні вашого підпису. Такий заповіт має силу і дієвість.
Артур Картрайт зітхнув, судячи з усього, з полегшенням. Коли він заговорив, мова його стала спокійніше і не такий уривчасто.
- Що ж, - сказав він, - з цим, схоже, все ясно.
- Кому б ви хотіли заповідати майно? - запитав Перрі Мейсон.
- Місіс Клінтон Фоулі, яка мешкає в будинку 4889 по Мілпас-драйв.
Перрі Мейсон здивовано підняв брови:
- Сусідці, - відповів Картрайт тоном, що припиняють подальші питання.
- Але я ж, - роздратовано заперечив Картрайт, - все і розповідаю, хіба не так?
Погляд і голос Перрі Мейсона були однаково незворушні.
- Не знаю, - сказав він. - Я сказав, що сказав. А тепер послухаємо про заповіт.
- Ось це і є заповіт.
- Що ви хочете сказати?
- Саме те, що сказав. Вся моя власність відходить місіс Клінтон Фоулі - цілком і повністю.
Перрі Мейсон встромив ручку в власниця і тихо затарабанив по стільниці пальцями правої руки. Він подивився на Картрайта насторожено-уважним поглядом.
- В такому випадку, - прорік він, - послухаємо про собаку.
- Собака виє, - сказав Картрайт.
Перрі Мейсон співчутливо кивнув.
- В основному ночами, - продовжував Картрайт, - але, буває, і вдень. Я від цього рехнусь, безперервний виття діє мені на нерви. Самі знаєте, якщо собака виє, значить, хтось поблизу повинен померти.
- Чий собака? - запитав Мейсон.
- Тобто, - спробував уточнити Перрі Мейсон, - будинок, де живе місіс Клінтон Фоулі, знаходиться з одного боку від вашого, а той, де виє собака, - з іншого?
- Ні, - відповів Картрайт, - собака виє як раз в будинку Клінтона Фоулі.
- Зрозуміло, - зауважив Мейсон. - Може бути, Картрайт, ви все мені розкажете?
Картрайт розчавив пальцями недопалок, встав, швидким кроком пройшов до вікна, подивився на вулицю незрячим поглядом, повернувся і повернувся до столу.
- Послухайте, - звернувся він до адвоката, - у мене ще одне питання за заповітом.
- Припустимо, місіс Клінтон Фоулі насправді ніяка не місіс Клінтон Фоулі.
- В якому це сенсі? - поцікавився Мейсон.
- Припустимо, вона живе з Клінтоном Фоулі як дружина, але заміж за нього не виходила.