Поведінка гіперактивних дітей характеризується зайвою рухливістю, імпульсивністю, високою емоційністю, метушливістю. Така дитина некерований, не реагує на заборони та обмеження дорослих, в будь-яких ситуаціях поводиться однаково активно: крутиться, бігає, шумить (будинки, в магазині, дитячому садку, на вулиці). Швидко і багато говорить, перебиває дорослих, ставить багато питань, але рідко вислуховує відповіді. Йому важко зосередити увагу на чомусь одному, він, як правило, не доводить розпочату справу або гру до кінця. Часто провокує конфлікти між дітьми, не контролює свою агресію - штовхається, б'ється і т.п. Важливо відрізняти гіперактивних дітей від просто активних, збуджуваним, демонстративних, емоційних. Це може зробити тільки фахівець (психоневролог або психолог).
Основні ознаки гіперактивності
Неуважність. Для таких дітей характерна підвищена відволікання, невміння зосередитися, концентрувати увагу.
Підвищена активність. Дитина дуже рухливий, непосидючий, постійно знаходиться в русі, до нього начебто підключили мотор.
Імпульсивність. Дитина не може чекати: починає відповідати, не дослухавши питання, не може дочекатися своєї черги в грі і т.п. емоційний, запальний.
Батькам важливо пам'ятати, що:
Дитина не спеціально поводиться так, щоб доставити всім неприємності або кого-то розлютити. Він просто погано керує власною поведінкою і емоціями.
Виховувати гіперактивну дитину - величезне психологічне навантаження для окремо взятого батька і для всієї сім'ї, тому в міру можливості важливо розширювати коло знайомих і помічників, здатних допомагати дитині в його діяльності і розвитку.
Гіперактивним зараз готові назвати майже будь-яку дитину, який просто активний, чи не заляканий, володіє живими емоціями, дитячою безпосередністю, любить порухатися і не соромиться висловлювати себе. Важливо відрізняти гіперактивних дітей від просто активних, збуджуваним, демонстративних, емоційних. Це може зробити тільки фахівець (психоневролог або психолог).
Поведінка гіперактивних дітей характеризується зайвою рухливістю, імпульсивністю, високою емоційністю, метушливістю. Така дитина некерований, не реагує на заборони та обмеження дорослих, в будь-яких ситуаціях поводиться однаково активно: крутиться, бігає, шумить (будинки, в магазині, дитячому садку, на вулиці). Швидко і багато говорить, перебиває дорослих, ставить багато питань, але рідко вислуховує відповіді. Йому важко зосередити увагу на чомусь одному, він, як правило, не доводить розпочату справу або гру до кінця. Часто провокує конфлікти між дітьми, не контролює свою агресію - штовхається, б'ється і т.п.
Можливі причини виникнення і розвитку гіперактивності
- спадковість;
- патологія вагітності та пологів;
- травми головного мозку;
- інфекційні захворювання, перенесені в перші місяці життя.
- недолік персонального уваги в батьківській родині;
- часті конфлікти в сім'ї;
- використання фізичних покарань і т.п.
Рухова розгальмування. Дитина постійно рухається, вважає за краще бігати, не може всидіти на місці, схоплюється, робить безліч різних дрібних рухів: смикає речі, перекладає їх з місця на місце, відволікається сам і відволікає інших дітей. Він знаходиться в постійному тонусі, може раптово і різко втомитися, посидіти кілька хвилин, а потім знову продовжити свою метушливу активність.
Нестійкість уваги: воно швидко розсіюється або перемикається з одного зовнішнього подразника на інший. Таку дитину буває важко заспокоїти, втихомирити, переключити з однієї діяльності на іншу, він сам швидко перемикається - і часто зовсім нема на то, на що мають намір переключити його дорослі.
Емоції таку дитину часто сильні і яскраві, мова гучна.
Такі діти зазвичай моторно незграбні, і у них все ламається, падає з рук. Вони можуть ненавмисно наскочити на кого-то, ненавмисно штовхнути, впасти, поранитися.
Батькам важливо знати, що:
У дитини немає мети доставити всім неприємності або кого-то розлютити. Просто він погано керує власною поведінкою і емоціями. Процеси збудження в його нервовій системі превалюють над процесами гальмування.
Щоб заспокоїти дитину, візьміть його за руку, погладьте по голові, обійміть. Хваліть його за кожен прояв стриманості, в кожному разі, коли йому вдалося довести розпочату справу до кінця. Не наполягайте на тому, щоб дитина будь-що-будь вибачився, якщо він «погано» поводився.
Основне завдання у вихованні такого дитини - не навчити його стримувати свої пориви і імпульси, а навчити його управляти собою. Тому корисні будь-які ігри, що дозволяють чергувати збудження і гальмування, активність і розслаблення.
Для таких дітей дуже корисні активні рухи на свіжому повітрі, заняття з водою, піском і будь-яким іншим дрібним матеріалом. Керуючи своєю дрібною моторикою, дитина вчиться керувати собою.
Для дитини важливий режим, але варто з розумінням ставитися до того факту, що йому буде іноді важко переключити свою активність, тому режимні моменти повинні існувати, але не повинні бути дуже жорсткими.
До підліткового віку ознаки гіперактивності у багатьох дітей проходять, але дитині ще належить навчання в школі, де подібна поведінка буде сильно заважати йому самому і процесу навчання інших дітей. Тому варто по можливості заздалегідь підібрати для дитини школу, де кількість дітей в класі не перевищує 12-14 чоловік.
Важливо пам'ятати, що саморегуляція - це те, що буде даватися вашій дитині з особливим працею. Але їй буде важко навчитися, якщо вона буде заміщена вашої регуляцією. Тому некорисно весь час контролювати або зупиняти дитини, варто це робити тільки в тих випадках, коли він точно не може зробити це сам.
Дитині важливо самореалізовуватися. При всій удаваній непослідовності його дій він хоче бути корисним, хорошим, улюбленим. Йому важливо давати якісь дрібні завдання і доручення і дякувати за них, навіть якщо вони не виконані ідеально.
Слід уникати крайнощів у вихованні - прояви надмірної м'якості і вседозволеності і надмірної суворості і невиправданих покарань. Чітко пояснюйте правила поведінки в різних ситуаціях і послідовно вимагайте їх виконання.
Виховувати гіперактивну дитину - величезне психологічне навантаження для окремо взятого батька і для всієї сім'ї, тому в міру можливості важливо розширювати коло знайомих і помічників, здатних допомагати дитині в його діяльності і розвитку.