Студентка купила собі нову куртку. Прибігла додому, сяє - куртка точь-в-точь така, як вона хотіла.
- Ну як, бабуся? Як тобі подобається?
- Да-а, - схвально похитує головою бабуся, - хороша куртка. Це тобі не хухри-мухри!
- Це в якому сенсі? - навіть злякалася внучка. - Чи не хухри-мухри - це значить погано?
- Так чому ж погано? - сміється бабуся. - Чи не хухри-мухри - це дуже навіть добре, знатна річ, добротна!
Смішне слово, забавне - "хухри-мухри". Цікаво, і звідки воно взялося таке?
Ось що цікаво: слово "хухри-мухри", в такому саме вигляді, виявляється лише в одному словнику, та й то в дуже специфічному - "Словнику московського арго" Володимира Єлістратова. Є там і роз'яснення, що означає вираз «не хухри-мухри" - так ми говоримо про щось важливе, значне. А ось що стосується походження. Тут складніше. Єлістратов, наприклад, вважає, що це звуконаслідування. Це з одного боку. З іншого - є у старого доброго Даля в словнику таке дієслово, як "хухри". "Хухри волосся" - це означає, по Далю, "пригладжує Щегольков". Серед обласних слівець можна знайти новгородське "хухри", Калуське "хухрЯй" - тобто нечёса, растрёпа, замазура. Може бути, звідси наше "хухри", яке потім стало "хухри-мухри"? А ось "мухри", до речі, якраз і може бути чистим звуконаслідуванням: як це часто буває в мові, друга частина слова з'явилася для ритму, "для вірша", так би мовити.
Так що якщо "хухри" ще хоч якось осмислено, то "мухри" - така собі пустушка, звук. А в результаті - звучне вираз з'явилося. Це вам не хухри-мухри.
Марина Корольова, "Ехо Москви"