Багато років тому працювала я в підмосковному Подольську. Знімала квартиру разом з іншими мешканцями. Зі мною в кімнаті жили ще дві дівчини, а в сусідній - чоловік з дружиною.
Жили ми всі дружно, але по-любому, у кожного було своє життя, свої проблеми і були ми все самі по собі.
І ось одного разу вночі мене відвідала Муза. Відчула я, що вірш "пре", а якщо його не записувати тоді ж, то до ранку забудеться і ніколи вже не згадаєш про що він був.
Стояла глибока ніч, мої дівчата вже спали давно. І я, щоб не розбудити їх, не стала включати світло, а вийшла в коридор, села на тумбочку для взуття і почала писати свої творіння.
Раптом в сусідній кімнаті рипнули ритмічно ліжко і такі охи-ахи долинали звідти! Ну, думаю, справа житейська, сиджу і пишу собі далі.
Коли закінчився скрип ліжка, з тієї кімнати висовується в отвір дверей наш голий сусід з тим, щоб пройти у ванну, а тут я сиджу в одній нічній сорочці як приведення. Бідний сусід, у нього очі трохи на лоб не вискочив від переляку і неожданності і він швидко прошмигнув знову до себе в кімнату. Я вже представляла як він там мене "благословляє". Ну, я теж розгубилася. Зайшла в свою кімнату так і не дописавши свої віршики. Бідна Муза, злякали її. Даремно вона мене тоді відвідала.
Після цього випадку, ми з сусідом довго намагалися не попадати на очі один-одного. Мабуть, він теж доклав до цього максимум зусиль, так як близько двох тижнів ми зовсім не зустрічалися з ним, хоч і жили на одній і тій же квартирі.
А потім все пройшло. Коли вперше зустрілися після цього інциденту, обидва просто посміхнулися і ніяких комплексів, а далі все залишилося як і раніше - зустрічалися, віталися, потім навіть жартували, згадуючи про все це.
Ось такий випадок стався зі мною давним-давно. А у Вас якісь цікаві випадки були під час появи на світло Ваших творінь.
Зустрічаються як то Лаур-Балаур і Іляна Косинзяна (Ileana Cos; nzeana)
Справа була недалеко від Ясс.
І, до речі, зовсім недавно.
Років 500 тому.
Ось Лаур-Балаур і каже:
- Чого це ти, Ілянка, мене так не любиш? Абидно, панімаіш.
А Іляна Косинзяна відповідає:
- Да уж больно ти, Лаур-Балаур, страшний.
Який незвичний людина, - від одного твого вигляду на стіну лізе.
А Лаур-Балаур їй і каже:
- Ех, Іляна, що з того, що на вигляд я не схожий на Кончиту Вурст?
Зате серце у мене золоте.
Замислилася Іляна.
А тут, як раз, і казці кінець підійшов.
На цей твір написано 7 рецензій. тут відображається остання, інші - в повному списку.