Буквально тиждень тому відбулися змагання з футболу в моєму рідному університеті. Кожен факультет виставив боєздатну команду. За облік і аудит випала честь зіграти мені. Ще в школі, не маючи достатньо фізичної витривалості, я регулярно захищав ворота. Бували матчі, коли у мене виходило буквально все. А бували такі провали, коли соромно було подивитися в очі партнерам по команді. Особливо якщо це був ляп в принциповому протистоянні з паралельним класом.
Ще у віці 14-15 років я дуже добре зрозумів, що мені не вистачає впевненості в собі. Це не давало мені повноцінно реалізувати себе не тільки в спорті, але і взагалі в житті. Після декількох років пошуків, невдач з теоретичними книгами по психології, декількох порожніх курсів, я нарешті натрапив на аутотренінг.
Я прийняв для себе рішення, що не просто зіграю, а обов'язково зіграю добре. Насправді, будь-яке змагання починається ще за межами поля. І це боротьба з найсильнішим суперником - самим собою. Страхи, бурхлива фантазія, невдачі і жарти «друзів» (які за ноутбуком не бачать, що відбувається за вікном) - в такій атмосфері важко себе підготувати психологічно.
Я вирішив абстрагуватися від усього цього. З однією з книг з аутотренінгу (прочитав я їх так багато, що не згадаю назви) мені запам'яталися мудрі слова: «найлегший спосіб подолати свої погані думки - пересилити їх за допомогою музики». Я так і зробив. Мої переживання були досить сильними, тому за 2 години до матчу я почав слухати свою улюблену пісню - Louis Armstrong «What a wonderful world». Вона мене завжди надихає до нових звершень. Слухав я її і на розминці, а зняв навушники перед самим початком матчу. Так я уникнув непотрібних думок.