Видатний футболіст бразилець Пеле якось сказав: «Я глибоко ціную мистецтво цього чудового майстра, якого вважаю одним з кращих голкіперів нашого часу. Яшин увійшов в історію світового футболу не тільки як чудовий виконавець, але і як невтомний творець, як людина, що створила багато нового в складному воротарському мистецтві ».
Яшин був не просто великим воротарем. Скільки разів на закордонних поїздках можна було стати свідком прагнення різних людей просто підійти, подивитися на нашого воротаря. І дивлячись на те, як тягнеться до Льву Івановичу худенька ручка маленького негреня з листочком паперу, отетерів від щастя і шепоче: «Яхин, Яхин», «Ячина, Ячина», - неважко було зрозуміти, яку користь для взаєморозуміння народів усього світу приносять дружні контакти та зустрічі радянських футболістів на чолі з Яшиним.
Як і багато хлопчаків, Лева почав грати в футбол в ранньому віці. У суворому військовому 1943 році він поступив працювати на один з підмосковних заводів в Тушино. Тут Лева вивчився, став хорошим слюсарем.
Після зміни з ватагою хлопців Яшин поспішав на стадіон. Він хотів грати центральним нападаючим, але перший його тренер - Н. Ларіончіков був невблаганний: «Будеш воротарем!» Але, в общем-то, тоді він особливого воротарського дарування не проявив.
Дебютував Яшин своєрідно. У товариському матчі динамівського дубля зі сталінградським «Трактором» він пропустив гол від чужого воротаря, зіткнувшись з одним зі своїх захисників.
Чи не був тріумфальним і перший матч на першість країни зі «Спартаком». Замінивши Хомича на останніх хвилинах, Яшин пропустив нескладний м'яч. Його запроторили в дубль всерйоз і надовго. Рятував Яшина хокей. Ось що він говорив:
«За наполяганням Аркадія Івановича і з його допомогою я грав в хокей до 1953 року. Та й помітні досягнення прийшли тут до мене куди раніше, ніж у футболі. Я і майстром спорту спочатку став в хокеї, і медалі мої за призові місця в чемпіонатах країни - срібна і бронзова - хокейні, і перший раз в житті Кубок СРСР виграв у складі хокейної, а не футбольної команди.
У 1954 році нашим майстрам шайби належало вперше виступати в чемпіонаті світу. Почалася ретельна підготовка до цієї події. Всесоюзна федерація оприлюднила список кандидатів до головної команди країни. У ньому значилася і моє прізвище. Не знаю, як склалася б моя хокейна доля далі, але навесні в Гагрі після серії контрольних матчів начальник і старший тренер футбольної команди Михайло Васильович Семичастний сказав:
- Ну, Лева, ти мені тепер подобаєшся. Будеш виступати за основний.
Треба було робити рішучий вибір. Раз і назавжди. Я вибрав футбол ».
За шість років, з 1954 по 1959 рік, столичне «Динамо» чотири рази ставало першою командою країни. У п'яти чемпіонатах воротар московського «Динамо» Яшин (іноді його заміщав Володимир Бєляєв) пропустив найменшу кількість м'ячів.
Всього Лев Яшин зіграв за свою клубну команду 326 матчів в чемпіонатах СРСР. У його нагородний колекції п'ять золотих медалей чемпіонату країни, стільки ж разів він ставав срібним призером, один раз - бронзовим. Тричі робив коло пошани з Кубком Радянського Союзу. Тринадцять разів Федерація футболу країни включала Яшина в списки 33 кращих футболістів за підсумками сезонів.
Так Яшин міцно зайняв пост номер один на довгі тринадцять років.
На Олімпійських іграх 1956 року радянські футболісти провели кілька матчів. І кожен з них був не з легких. І всюди добре грав наш воротар. Але в фіналі з югославами Яшин перевершив себе.
Погода грунтовно постаралася, щоб ускладнити і без того складне становище радянського воротаря - слизьке поле і слизький м'яч ніколи не були союзниками голкіпера. Але Яшин зіграв бездоганно. Він дістав кілька «не береться» м'ячів, але найбільше розчарування суперникам принесли його спокій, чіткі виходи на перехоплення м'яча по всій штрафному майданчику, вміння опинитися завжди в потрібному місці. Нападники і півзахисники збірної Югославії неодноразово в розпачі хапалися за голову, коли на їх шляху в черговий раз опинявся наш диво-воротар.
Після тріумфу на Олімпійських іграх в Мельбурні радянську збірну чекали відбіркові ігри чемпіонату світу. Успішно пройшовши їх, наші спортсмени вирушили на перший свій світовий чемпіонат. І тут Яшин знову заявив про себе як про воротаря найвищого міжнародного класу. Вкотре він ніби гіпнотизував найсильніших англійських нападників, відбив пенальті, виконаний лідером атак австрійської збірної Хансом Буцек, і навіть в програному матчі з командою Бразилії він заслужив втішну оцінку Пеле:
«Потрібно сказати, що захисники радянської команди дещо розгубилися, діючи проти таких" невловимих ", як Гаррінча, Діді, Загало. У лінії оборони то там, то тут з'являлися проломи. Але їх в буквальному сенсі цього слова закривав своїм тілом ваш воротар. Він весь час був в русі, вискакуючи на перехоплення йдуть то зліва, то справа, то зверху, то внизу м'ячів. Він злітав за ними в небо і діставав своїми довгими, чіпкими руками. Він, траплялося, пірнав за ними в густий частокіл ніг. Іншими словами, від кута до кута штрафного майданчика, від обмежує її лінії до лицьової і назад, діяв своєрідний "чистильник", що зриває всі наші спроби створити напруженість у зоні воріт ... »
У складі головної команди країни Лев Яшин брав участь в двох розіграшах Кубка Європи, який пізніше був перетворений в чемпіонат континенту.
Лондонський журнал «Уоркер спорт» писав: «Перемога російської команди, значна сама по собі, багато в чому визначена видатним мистецтвом і залізною стійкістю її воротаря».
Після першого турне нашої збірної по країнах Південної Америки в кінці 1961 року одну з аргентинських газет дала свою оцінку майстерності наших футболістів «М. Месхі - п'ятдесят мільйонів песо. С. Метревелі - п'ятдесят мільйонів песо. Л. Яшин - без ціни ».
Через рік, після чемпіонату світу в Чилі, коли некомпетентними людьми Яшин був оголошений чи не єдиним винуватцем поразки на чемпіонаті, воротар, який мав сяяти ще дев'ять років, ледь не попрощався з футболом.
Максималіст по своїй натурі, Яшин через рік після інспірованого вотуму недовіри вийшов на газон лондонського стадіону «Уемблі» в складі збірної світу, та не просто вийшов, щоб бути присутнім серед зірок світового футболу в черговому «банкетному» матчі, а показав гру, що підкорила публіку і фахівців.
Після цієї зустрічі журналісти, які прорвалися в перерві в роздягальні англійців, писали про те, як зазвичай стриманий і самовпевнений центрфорвард Джиммі Грівс скинув з себе футбольні обладунки, плюнув і в серцях сказав тренеру: «Це мана, це якийсь диявол у воротах, йому неможливо забити м'яч! »
Яшин проводить блискучий сезон у складі московського «Динамо» в 1963 році - в 27 іграх він пропустив всього шість м'ячів! У той рік його «Динамо» знову стало чемпіоном.
Коли Яшину перевели слова французького журналіста, він засміявся і сказав з іронією: «Не розумію, чому у мене тільки одна" чарівна рука ", а де ж друга. - і раптом замовк, а після певних роздумів зауважив: - Яке вже тут диво! Я просто прагну добре робити свою справу ... »
У 1964 році радянська збірна стала другою на Кубку Європи. Ще через два роки Яшин відзначався на чемпіонаті світу в Англії. У Сандерленді, Ліверпулі і Лондоні (на знаменитому «Уемблі») Яшин пропустив п'ять м'ячів. І ні в одному з них не був винен. На чемпіонаті в Англії не визначали кращого воротаря. Але на турнірі були присутні представники наступного, мексиканського, першості. Вони-то і встановили приз найкращому голкіперу. Нагорода по праву дісталася нашому співвітчизникові.
Всього Лев Іванович захищав ворота головної команди країни в іграх проти національних збірних 75 разів.
Воротарські прийоми Яшина вивчають по сей день. Він був справжнім новатором. Спочатку «вийшов з воріт», потім «покинув» воротарський майданчик, потім тісному для нього стала площадка штрафна. Він став керувати лінією оборони, немов «ліберо» - задній центральний захисник. Мабуть, одним з перших Яшин почав вводити м'яч на поле рукою. Висока надійність Яшина пояснюється повною відсутністю характерною для воротарів малювання, прагненням відбити м'яч або ж зловити його максимально простим способом.
27 травня 1972 року в Лужниках відбувся прощальний матч Яшина в складі московського «Динамо» проти збірної світу. І навіть в цей день, коли Льву Івановичу могли пробачити будь-яку помилку, він залишився Яшиним, не дозволивши собі послаблень. І як не старався кращий бомбардир мексиканського чемпіонату Г. Мюллер вразити ворота «Динамо», нічого у нього не вийшло. «Невже Лев Яшин розлучається з футболом? Ні, це неможливо, мені не віриться, він просто чудовий! »- сказав після матчу західнонімецький форвард.
До останніх днів Яшин прагнув вести активний спосіб життя. Як каже його дружина, він був звичайною людиною, веселим і товариським, любив посидіти в чоловічій компанії, захоплювався красивими жінками, але завжди залишався вірним сім'ї.
Була у Льва Івановича ще й інша пристрасть, крім футболу, - риболовля. У його кімнаті на стіні висіла ціла колекція снастей.