Лютий і Кривозуба, якийсь лапатий полубульдог рвався з ланцюга.
Він уже не те що гавкав - це м'яко сказано, - він вивертався навиворіт, розкриваючи свою рябу пащу. Ланцюг, натягнута до межі, перехопила полубульдожью шию. Стоячи на задніх лапах, передніми він безглуздо молотив повітря, нагадуючи полубоксёра - в людському сенсі цього слова. У п'яти сантиметрах від його носа лежав на землі величезний чорний кіт-пірат на прізвисько Рване Вухо.
Кот спав солодко і спокійно. Він давно розрахував, точно виміряні довжину і міцність ланцюга. Рев і сип полубульдога його заколисували. Він спав, прекрасно розуміючи, що вбиває відразу двох зайців, хоча і думав більше про кроликів. По-перше, він був під охороною полубудьдога і ніхто на нього не міг напасти. По-друге, своїм спокійним сном він мстився старому ворогу за минулі підлі вчинки. Це велика рідкість, щоб хтось комусь мстився сном. Так, так, щоб хтось спав і цим сном комусь мстився - таке на земній кулі зустрічається рідко. В історії помст такі випадки поки не відзначені.
Полубульдог зовсім втратив голову і голос, і якщо доречно порівнювати собак з чайниками, то це був уже википів чайник, чайник, який виклокотался - вибачте за це невимовне слово, - чайник, який починав плавіть- ся на вугіллі. Він - чайник - мав ось-ось померти, очі його викотилися з орбіт, він посинів. Тут і почувся далекий голос:
Кот відкрив піратський очей, ворухнув рваним вухом, потягнувся, прокидаючись.
- Мяяяу!
- долинало видали, але це «мяу» кричав людський голос і додавав до цього «мяу» ще один дуже котячий і смачний звук: «co!» Виходило: «Мяу-со! Мяу-со! М'ясо! »
Пірат Рване Вухо остаточно прокинувся, вигнув спину, презирливо пирхнув в пику полубульдогу, плюнув йому в праве око і побіг на крик:
- Мяяясо!
- кричав чоловік, вимазаний сажею, кричав і котив по закутку візок, з якої валив неохайний і пахучий пар.
Кішки сіамські і сибірські, тигрові і черепахові, кішки шинкарів і бакалійників збігалися на його голос, виринаючи з дворів і підворіть. Вони бігли за тачкою, і, як тільки їх збиралося досить, тачка зупинялася. Бруднуватий пан діставав з тачки крутив, унизаний шматочками вареної печінки. Довжиною двозубою виделкою він спихивал печінку з рожна, і кішка, схопивши шматок, з бурчанням кидалася геть, щоб насолодитися варивом на самоті.
Нахабний рудий кіт стрибнув на тачку, але тут же отримав виделкою по вухах і злетів на землю.
- Тебе і господар нагодує, - бурчав на рудого ліверщік.
- У нього на бойні печінки вистачає.
Біла кішечка з рожевим носиком потихеньку почав прориватись до печінки, але ліверщік саднув її чоботом.
- Хелло!
- крикнули йому з вікна.
- Хелло, пан Лівер!
Пухка дама в заспані халаті невдоволено поглядала з другого поверху.
- Хелло! В чому справа? За два тижні не Плоче, мадам Дантон, - вклонився ліверщік.
- З вас двадцять центів.
А кішечка з рожевим носиком, яку, до речі, звали Моллі, схлипувала в сторонці і нарешті отримала свій шматок.
Обливаючись сльозами, схопила вона печінку, побігла до паркану, і раптом з якоїсь дірки вирвався пірат Рване Вухо. Він вчепився їй в горло, і вона впустила іржавий шматок, відбиваючись від бандита.
Тут з проулочка з'явилася сіра і брудна обдерта кішка-трущобніца. Вона спритно підхопила чужу печінку, ковзнула під хвіртку, перескочила через задній паркан і зупинилася. Швидко і жадібно проковтнула вона несподівану удачу і неквапливо, манівцями вирушила до звалища, де на дні старого ящика з-під сухарів її чекали кошенята.
Почулося жалібне нявчання. Сіра кішка кинулася до скриньки і тут побачила чорного пірата, який терзав її кошенят. Сліпучий гнів спалахнув у її очах, страшною стала сіра кішка, і вона кинулася на пірата. Кот Рване Вухо, захоплений на місці злочину, в жаху рвонув геть.
Чорний кіт-пірат Рване Вухо, який спочатку здався нам симпатичним, був все-таки порядна негідник, і це явище ще зустрічається в середовищі бродячих котів.
Уцілів один сірий кошеня з чорними смужками на спинці, з білими мітками на носі, вухах і кінчику хвоста. Цілими днями сидів він у ящику з-під сухарів, а сіра матуся нишпорила по сміттєвих купах, розшукуючи оселедцева головки і картопляне лушпиння. Все це вона тягла в ящик з-під сухарів, який, треба сказати, був замаскований дуже добре. З одного боку він був завалений щебенем, з іншого - заріс глухий кропивою, людині пробратися сюди було важко,
Іноді сіра кішка бігала на пристань. Сюди приходили рибальські шаланди, тут вдавалося часом схопити рибку, яка випала з ящика.
Якось раз рибалки, розвантажувати шаланду, помітили голодну трущобніцу.
- Диви, Семмі, - сказав один, - вона, мабуть, заробляє навіть менше нашого.
Старий вантажник Семмі вибрав з ящика пристойну рибку.
- Киць-киць-киць!
- сказав він.
- Фріда, Фріда, йди сюди,
Фріда! Кішка остовпіла. Імені їй ніхто ніколи не давав, у неї просто не було ніякого імені. Не було, і все-таки було. Воно взялося десь із неба, і старий вантажник вгадав його раптово і несподівано. Чорт знає, звідки він його викопав, з яких витягнув закутків пам'яті ?!
- Фріда!
- покликав він і кинув їй досить пристойну рибку. Кішка-матуся була вражена. Її вперше в житті назвали по імені, та ще підкинули цільну рибку. Це був, напевно, найщасливіший день у її житті. Вона схопила рибку і побігла до ящика з-під сухарів.
Тут і з'явився полубульдог, якого до вечора господар спускав з ланцюга. З ревом кинувся він на Фріду, що знайшла своє ім'я і рибку, вирвав рибку і проковтнув, і кішка, у якої залишилося тепер тільки ім'я, побігла назад на пристань. Полубульдог гнав її до самої води, і вона схопилася на судно, то саме, з якого розвантажували рибу. Почувся скляний звук - це матроси вдарили в ринду, мідний корабельний дзвін.
- Відвалюється!
- почулася команда, і рибальське калоша відвалила від берега, і кішка Фріда відпливла в далекі краї, везучи з собою таємницю свого імені.
Не дочекавшись матері, кошеня виліз з ящика і став нишпорити по сміттєвих купах. Він обнюхував все, що здавалося їстівним: рвані черевики, колесо від воза. Але все це було абсолютно неїстівним, і особливо чомусь колесо від воза. Він пожував подорожник і раптом відчув запах, старий і їдкий, який йшов знизу. І він побачив сходинки, що їдуть до підвалу, і ступив обережно на ці сходинки. Він чув звуки - дивні звуки, які лунали з глибини землі, куди він спускався, і здивувався, що з глибини землі можуть доноситися такі звуки.
А це співали канарки, тому що тут, в підвалі, була лавка продавця птахів японця Малі. І над входом до крамниці висіла вивіска:
Пан японець МАЛІ
Продаж птиці, звірів і канарок ТОКІО
І кошеня побачив безліч клітин, а в них удавів і кроликів, мавпочок і канарок, нутрій і морських поросят. Вони співали і пахли, пирхали і гарчали з усіх кутків.
А в одному кутку сидів на ящику негр. Він зауважив кошеня і з цікавістю стежив, що буде далі.
Кошеня минув кілька клітин з кроликами, які не звернули на нього уваги, і підійшов до широкої решітці, за якою сиділа лисиця. Руда дама з пухнастим хвостом припала до підлоги в найдальшому кутку клітки. Очі у неї загорілися.
Кошеня принюхався до грат, просунув голову в клітку і сам проліз слідом і рушив до миски з їжею. І в ту ж мить лисиця кинулася на нього, струснула, і тут би скінчилася котяча доля, якщо б у справу не втрутився негр. Витріщивши губи, він раптом пустив в морду лисиці такий смачний і точний плювок, що та впустила кошеня і забилася в куток, кліпаючи від страху.
Негр Джим любив жувати тютюн під назвою «Чітанога-Чуча», який і допомагав йому в справах наплювацьке. Так, Джим за характером була така людина. Він плював на всіх і на все і в прямому і в переносному сенсі. А так-то він був добряк. Він налив малюкові молока в блюдце, і скоро кошеня вже муркотів на колінах у негра.
Навколо них цвірінькали канарки, шаруділи і хрустіли в клітинах кролики, тихо скиглив обпльована лисиця, а вони сиділи і муркотіли. Кошеня муркотів своїм котячим нутром, а негр - великим і грубим носом.
Тут брязнув дзвоник, і в крамницю увійшли відразу два пана. Один - в циліндричної капелюсі, інший - в картатому кашкеті. У циліндричної капелюсі був покупець, а в картузі-то - господар лавки.
Пан японець Малі зовсім не був ніяким японцем. Він просто-напросто навмисне так примружується, щоб всі думали, що він з острова Хокайдо. Пан Малі ще в дитинстві чув, що японцям більше платять, з тих пір він і почав примружуватися.
- Послухайте, пане Тоорстейн!
- вигукнув японець, сильно примружившись.
- Послухайте, в моїй крамниці є чудова лисиця! Відмінний екземпляр! Для вас зі знижкою!
- Лиса?
- перепитував пан Тоорстейн, похитуючи циліндричної капелюхом.
- А на кой ж пес мені лисиця?
Тут японець зробив пану довірчі знаки і сказав майже пошепки:
- Лисиці, дорогий сер, лисиці в клітинах прикрашають наше життя.
- Ви думаєте?
- засумнівався пан Тоорстейн.
- Перший раз чую.
- У всіх високих будинках є лисиці, - шепотів японець.
- І в прямому і в переносному сенсі. Ви мене розумієте?
- Я-то вас розумію, - сказав пан в ціліндре.- Розумію в переносному сенсі, а в прямому мені потрібен кенар.
- І кенара візьмете, і кенара! Ось ви уявіть собі. Нагорі, в клітці, співає кенар, а внизу, в інший, - лисиця. І ось лисиця дивиться на кенара і облизується, а він співає!
Сміх, та все! Найсмішніше, що вони обидва в клітинах! Розумієте? У нас, у японців, це називається ікебана!
- Та ні вже, - захищався пан Тоорстейн.
- Японські звичаї я шаную і поважаю, але з лисицею поки не будемо поспішати, давайте кенара.
- О!
- сказав японець.
- Є дуже хороший співаючий товар, але, повірте мені, дуже дорогий, привезений прямо з Канарських островів. Йому тільки скажеш: «тюр-люр-люр» - тут він і відповідає.
- І японець Малі зовсім примружив очі і скаал канарковим голосом: - Тюр-люр-люр-люр-люр.
І кенар негайно сіпнувся, встав в позу і заспівав. Він дійсно співав дуже добре, заливався, і було видно, як ходить в його горлі канарковий горошинка.
Пан Тоорстейн довго слухав кенара, потім вони торгувалися, вибирали для кенара дивовижної краси клітку з цейлонськими дзвіночками, пробували на смак канарки, причому японець кричав: «Відмінний насіння! Я можу хоч два кіло відразу з'їсти! »- і жував, жував це насіння, і ковтав його з насолодою навмисне, щоб заманити пана Тоорстейна в болото великих платежів, і заманив, і, коли пан розплатився і пішов з кенар, японець зняв кепку, витер піт, сів на табурет і сказав:
- Фу, чорт, втомився як собака. Не знаю прямо, Джим, що Робити з цієї лисицею? Ніхто не хоче купувати. А треба б про- дати її скоріше: боюся здохне.
- Не бійся, маса, - відповів негр, - це міцна лиса. Вона хоче їсти, значить, не здохне. Тільки що мало кошеня НЕ зжерла.
- Якого кошеня?
- запитав японець і тільки тепер помітив на колінах у негра муркотливе дитя нетрів.
- Звідки він взявся?
- Ну, якщо сам прийшов, нехай у нас і живе. Доброму гостю у нас шана.
- І японець погладив нетрів кошеня.
- Сідай, маса, поруч, - сказав негр.
- Давай будемо сидіти і гладити кошеня.
І так вони сиділи і гладили кошеня, і японець говорив:
- Якщо справа добре піде, ми скоро розбагатіємо. Я-то, Джим, мрію слонами торгувати.
- Сусід наш, пан У-туулін, купив бика, - розповідав негр.
- Здоровий бик і дуже бодучій. Роги - во! - І негр широко розчепірив руки, показуючи бика.