Читається за 15 хвилин
У Греції було багато міфів про подвиги окремих героїв, але тільки чотири - про такі подвиги, на які дружно сходилися герої з різних кінців країни. Останнім була Троянська війна; передостаннім - похід Сімох проти Фів; перед цим - Калідонський вепр на велетенського вепра на чолі з героєм Мелеагр; а найпершим - плавання за золотим руном в далеку кавказьку Колхіду на кораблі «Арго» на чолі з героєм Ясоном. «Аргонавти» - значить «пливуть на« Арго ».
Золоте руно - це шкура священного золотого барана, посланого богами з небес. У одного грецького царя були син і дочка на ім'я Фрикс і Гелла, зла мачуха задумала їх погубити і намовила народ принести їх в жертву богам; але обурені боги послали їм золотого барана, і він забрав брата і сестру далеко за три моря. Сестра потонула в дорозі, по її імені став називатися протоку, нинішні Дарданелли. А брат досяг Колхіди на східному краю землі, де правив могутній цар Еєт, син Сонця. Золотого барана принесли в жертву Сонцю, а шкуру його повісили на дерево в священному гаю під охороною страшного дракона.
06 це золоте руно згадали ось з якого приводу. У Північній Греції було місто Іолк, за владу над ним сперечалися двоє царів, злий і добрий. Злий цар скинув доброго. Добрий цар оселився в тиші і безвісності, а сина свого Ясона віддав в навчання мудрому кентаврові Хирону - напівлюдина-напівкону, вихователю цілої низки великих героїв аж до Ахілла. Але боги правду бачили, і Ясона взяли під своє заступництво богиня-цариця Гера і богиня-майстриня Афіна. Злому царю було передбачено: його погубить людина, взутий на одну ногу. І така людина прийшов - це був Ясон, Говорили, ніби в дорозі йому зустрілася стара і попросила перенести її через річку; він переніс її, але одна його сандалі залишилася в річці. А стара ця була сама богиня Гера.
Ясон зажадав, щоб цар-загарбник повернув царство законному цареві і йому, Ясону-спадкоємцю. «Добре, - сказав цар, - але доведи, що ти цього гідний. Фрикс, який втік до Колхіди на златорунного барана, - наш далекий родич. Добуду з Колхіди золоте руно і достав до нашого міста - тоді і царі! »Ясон прийняв виклик. Майстер Арг, керований самої Афіни, став будувати корабель про п'ятдесяти веслах, названий його ім'ям. А Ясон кинув клич, і з усієї Греції до нього стали збиратися герої, готові в плавання. Переліком їх починається поема.
Майже всі вони були синами та онуками богів. Синами Зевса були близнюки Діоскури, кіннотник Кастор і кулачний боєць Полідевк. Сином Аполлона був поет Орфей, здатний співом зупиняти річки і вести хороводом гори. Синами Північного вітру були близнюки Бореади з крилами за плечима. Сином Зевса був рятівник богів і людей Геракл, найбільший з героїв, з юним зброєносцем Гиласом. Онуками Зевса були богатир Пелей, батько Ахілла, і богатир Теламон, батько Аякса. А за ними йшли і Аргкорабел, і Тіфій-керманич, і Анкей-мореплавець, одягнений у ведмежу шкуру - батько сховав його обладунки, сподіваючись утримати його будинку. А за ними - багато-багато інших. Головним запропонували стати Гераклові, але Геракл відповів: «Нас зібрав Ясон - він і поведе наc». Принесли жертви, кликали богам, в п'ятдесят плечей зрушили корабель з берега в море, Орфей задзвенів піснею про початок неба і землі, сонця і зірок, богів і титанів, - і, збиваючи хвилі, корабель рухається в дорогу. А вслід йому дивляться боги зі схилів гір, і кентаври зі старим Хироном, і немовля Ахілл на руках у матері.
Шлях лежав через три моря, одне іншого невідомого.
Перше море було Егейське. На ньому був вогненний острів Лемнос, царство злочинних жінок. За невідомий гріх боги наслали на жителів безумство: чоловіки кинули своїх дружин і взяли наложниць, дружини перебили своїх чоловіків і зажили жіночим царством, як амазонки. Незнайомий величезний корабель лякає їх; надівши обладунки мужів, вони збираються на березі, готові дати відсіч. Але мудра цариця каже: «Приймемо мореплавців радо: ми дамо їм відпочинок, вони дадуть нам дітей». Божевілля кінчається, жінки шанують гостей, розводять їх по домівках - Ясона приймає сама цариця, про неї ще будуть складені міфи, - і на багато днів затримуються у них аргонавти. Нарешті працьовитий Геракл оголошує: «Справі час, потісі годину!» - і піднімає всіх в шлях.
Друге море було Мармурове: дикі ліси на березі, дика гора шаленої Матері Богів над лісами. Тут у аргонавтів були три стоянки. На першій станції вони втратили Геракла, Юний друг його Гілас пішов за водою, схилився з посудиною над струмком; заплескала німфи струмка, захоплені його красою, старша з них піднялася, підняла руки йому на шию і захопила його в воду. Геракл кинувся його шукати, аргонавти марно чекали його цілу ніч, на ранок Ясон наказав відпливати. Обурений Теламон крикнув: «Ти просто хочеш позбутися від Геракла, щоб слава його не закриє своїй?» Починалася сварка, але тут з хвиль підняв величезну кошлату голову віщий бог, Морський Старий. «Вам доля плисти далі, - сказав він, - а Гераклові - повернутися до тих трудів і подвигів, яких не зробить ніхто інший».
Наступного стоянці назустріч їм вийшов дикий богатир, варварський цар, син морського Посейдона: всіх проїжджаючих він викликав на кулачний бій, і ніхто не міг проти нього вистояти. Від аргонавтів вийшов проти нього Діоскур Полидевк, син Зевса проти сина Посейдона. Варвар сильний, еллін спритний - жорстокий бій був недовгим, цар впав, його люди кинулися до нього, був бій, і вороги розбіглися, переможені.
Провчивши гордовитого, довелося прийти на допомогу слабкому. На останній стоянці в цьому морі аргонавти зустрілися з старезним царем-віщуном Фине. За давні гріхи - а які, вже ніхто і не пам'ятає, розповідають по-різному, - боги наслали на нього смердючих жахливих птахів - гарпій. Ледве сяде Финей за стіл, налітають гарпії, накидаються на їжу, що не з'їдять, то загидив, а цар висихає від голоду. Допомогти йому вийшли крилаті Бореади, діти вітру: вони налітають на гарпій, переслідують їх по небу, виганяють на край світу - і вдячний старець дає аргонавтам мудрі поради:
як плисти, де зупинятися, як рятуватися від небезпек. А головна небезпека вже поруч.
«Не кидайтеся вперед: випустіть спершу птицю-горлиці - якщо пролетить, то й ви пропливе, якщо ж розчавлять її скелі, то повертайте назад». Випустили горлиці - вона прослизнула між скель, але не зовсім, скелі збила і вирвали кілька білих пір'я з її хвоста. Думати було ніколи, аргонавти налягли на весла, корабель летить, скелі вже зсуваються, щоб розчавити корму, - але тут вони відчувають потужний поштовх, це сама Афіна незримою рукою підштовхнула корабель, і ось він уже в Чорному морі, а скелі за їх спиною зупинилися навіки і стали берегами протоки Босфор.
Тут спіткала їх друга втрата: вмирає керманич Тіфій, замість нього правити береться Анкей в ведмежою шкурі, кращий моряк з тих, що вижили. Він веде корабель далі, за зовсім дивовижним водам, де сам бог Аполлон крокує з острова на острів на очах у людей, де купається Артеміда-Місяць, перш ніж зійти на небо. Пливуть повз береги амазонок, які живуть без чоловіків і вирізають собі праву грудь, щоб легше бити з лука; повз будинки Ковальського берега, де живуть перші на землі железодели; повз гір безсоромно берега, де чоловіки з жінками сходяться, як скоти, не в будинках, а на вулицях, і неугодних царів заточают в темниці і морять голодом; повз острів, над яким кружляють мідні птиці, обсипаючи смертельні пір'я, і від них потрібно захищатися щитами над головою, як черепицею. І ось попереду вже видно Кавказькі гори, і чути стогін розп'ятого на них Прометея, і б'є в вітрило вітер від крил мучить титану орла - огромнее самого корабля. Це Колхіда. Шлях пройдений, але головне випробування попереду. Герої про це не знають, але знають Гера і Афіна і думають, як їх врятувати. Вони йдуть за допомогою до Афродіти, богині любові: нехай її син Ерот вселить колхидской царівну, чарівниці Медеї, пристрасть до Ясона, хай вона допоможе коханому проти батька. Ерот, крилатий хлопчисько з золотим луком і фатальними стрілами, в саду небесного палацу сидить навпочіпки і грає в бабки з приятелем, юним виночерпием Зевса: шахраює, виграє і зловтішається. Афродіта обіцяє йому за послугу іграшку - диво-м'яч із золотих кілець, яким грав колись немовля Зевс, коли переховувався на Криті від злого батька свого Крона. «Дай відразу!» - просить Ерот, а вона його гладить по голівці і каже: «Спершу зроби свою справу, а вже я не забуду». І Ерот летить до Колхіди. Аргонавти вже входять до палацу царя Еєта - він величезний і .пишен, по кутах його чотири джерела - з водою, вином, молоком і маслом. Могутній цар виходить назустріч гостям, віддалік за ним - цариця і царівна. Ставши біля порога, маленький Ерот натягує свій лук, і стріла його без промаху потрапляє в серце Медеї: «оніміння її охопило - / Прямо під серцем горіла стріла, і груди хвилювалася, / В солодкої танула борошні душа, про все забувши, / Погляди, виблискуючи, прагнули до Ясона, і ніжні щоки / Проти волі її то блідли, то знову червоніли ».
Ясон просить царя повернути грекам золоте руно - якщо потрібно, вони відслужать йому службою проти будь-якого ворога. «З ворогами я впораюся і один, - гордовито відповідає син Сонця. - А для тебе у мене випробування інше. Є у мене два бика, медноногіх, медногорлий, вогнедишних; є поле, присвячене Аресу, Богу війни; є насіння - Драконові зуби, з яких виростають, як колосся, воїни в мідних обладунках. На зорі я запрягаю биків, вранці сію, ввечері збираю жнива, - зроби те ж, і руно буде твоє ». Ясон приймає виклик, хоч і розуміє, що для нього це смерть. І тут-то мудрий Арг каже йому: «Проси допомоги у Медеї - вона чарівниця, вона жриця підземної Гекати, їй відомі таємні зілля: якщо вона не допоможе тобі, то ніхто не допоможе».
Коли посли аргонавтів приходять до Медеї, вона сидить без сну в своєму теремі: страшно зрадити батька, страшно погубити прекрасного гостя. «Сором її тримає, а зухвала пристрасть йти змушує» назустріч коханому. «Серце в грудях у неї від хвилювання часто стукало, / билося, як сонячний промінь, відбитий хвилею, і сльози / Були в очах, і біль вогнем розливалася по тілу: / То говорила вона про себе, що чарівне зілля / Дасть, то знову , що не дасть, але і жити не залишиться теж ».
Медея зустрілася з Ясоном в храмі Гекати. Зілля її називалося «Прометеїв корінь»: зростає він там, де падають на землю краплі крові Прометея, і коли його зрізають, то земля здригається, а титан на скелі випускає стогін. З цього кореня зробила вона мазь. «Натрій нею, - сказала вона, - і вогонь мідних биків НЕ обпечеться тебе. А коли з драконівських зубів в борознах проростуть мідні латники - візьми кам'яну брилу, кинь в їх гущу, і вони пересваряться і переб'ють один одного. Тоді візьми руно, швидше за їдь - і пам'ятай Медею ». «Спасибі тобі, царівна, але поїду я не один - ти поїдеш зі мною і станеш моєю дружиною», - відповів їй Ясон.
Він виконує наказ Медеї, стає могутній і невразливий, гніт биків під ярмо, засіває поле, не зворушений ні міддю, ні вогнем. З борозен з'являються воїни - спершу списи, потім шоломи, потім щити, блиск встає до небес. Він кидає в гущу їх камінь, великий, як жорно, чотирьом не підняти, - між воїнами починається побоїще, а тих, що вижили він посекает сам, як жнець на жнив. Аргонавти торжествують перемогу, Ясон чекає собі нагороду - але Медея відчуває:
швидше цар переб'є гостей, ніж віддасть їм скарб. Вночі біжить вона до Ясона, взявши з собою тільки свої чудодійні трави: «Йдемо за руном - тільки ми двоє, іншим не можна!» Вони входять у священний ліс, на дубі сяє руно, навколо кільцями звився безсонний дракон, зміїне тіло його ходить хвилями, шипіння розноситься до далеких гір. Медея заспівує заклинання, і хвилі його звивини стають все тихіше, все спокійніше; Медея ялівцеві гілкою стосується очей дракона, і повіки його замикаються, паща опускається на землю, тіло витягується вдалину між деревами лісу. Ясон зриває з дерева руно, блискуче, як блискавка, вони сходять на корабель, прихований біля берега, і Ясон рубає причали.
Починається втеча - манівцями шляхом, по Чорному морю, по північних річках, щоб збити з шляху погоню. На чолі погоні - брат Медеї, молодий спадкоємець Еєта; він наздоганяє аргонавтів, він перерізає їм шлях, він вимагає: «Руно - вам, але царівну - нам!» Тоді Медея викликає брата на переговори, він виходить один - і гине від руки Ясона, а греки громлять позбавлених вождя колхідян. Вмираючи, він бризкає кров'ю на одяг сестри - тепер на Ясона і аргонавтів гріх віроломного вбивства. Боги гніваються: буря за бурею обрушуються на корабель, і нарешті корабель говорить плавцям людським голосом: «Не буде вам дороги, поки не очистить вас від скверни цариця-чарівниця Кірка, дочка Сонця, західна сестра східного колхидского царя». Цар Еєт правил там, де сходить Сонце, цариця Кірка - там, де воно закочується: аргонавти пливуть на протилежний край світу, туди, де покоління через побуває Одіссей. Кірка здійснює очищення - приносить в жертву свиню, її кров'ю змиває з убивць кров убитого, - але допомагати відмовляється: не хоче ні брата гнівити, ні племінника забути.
Аргонавти блукають по невідомим західним морях, по майбутнім Одіссеевим місцях. Вони пропливають еолові острова, і цар вітрів Еол на прохання Гери посилає їм попутний вітер. Вони підпливають до Скілла і Харибдою, і морська богиня Фетіда - мати Ахілла, дружина аргонавта Пелея - здіймає корабель на хвилі і перекидає через морську тіснину так високо, що ні те, ні інше чудовисько не може до них дотягнутися. Вони чують здалеку чарівний спів Сирен, заманюють моряків на кручі, - але Орфей вдаряє в струни, і, заслухавшись його, аргонавти не помічають співочих хижачок. Нарешті вони допливають до щасливої країни феаків - і несподівано стикаються тут з другої колхидской гонитвою. «Поверніть нам Медею!» - вимагають переслідувачі. Мудрий феакійскій цар відповідає: «Якщо Медея - побіжна дочка Еєта, то вона ваша. Якщо Медея - законна дружина Ясона, то вона належить чоловікові, і тільки йому ». Негайно таємно від переслідувачів Ясон і Медея справляють довгоочікувану весілля - в феакійскій священної печери, на ложе, сяючому золотим руном. Аргонавти пливуть далі, а гонитва залишається ні з чим.
Вже зовсім небагато залишилося до рідних берегів, але тут на аргонавтів обрушується останнє, саме тяжке випробування. Вибухає буря, дев'ять діб вона носить корабель по всіх морях і закидає його в мертвий затоку на краю пустелі біля берега Африки, звідки немає виходу судах: шлях загороджують мілини і течії. Здолавши море і звикнувши до води, герої встигли відвикнути від суші - навіть керманич Анкей, який провів судно крізь усі бурі, не знає звідси шляху. Шлях вказують боги: з хвиль виноситься морський кінь із золотою гривою і мчить через степ до невідомому березі, а слідом за ним, зваливши корабель на плечі, бредуть, хитаючись, змучені аргонавти. Дванадцять днів і ночей триває перехід - тут загинуло більше героїв, ніж у всьому шляху: від голоду і спраги, в сутичках з кочівниками, від отрути піщаних змій, від жару сонця і тяжкості корабля. І раптом на останній день після піщаного пекла відкривається квітучий рай:
свіже озеро, зелений сад, золоті яблука і діви-німфи, хто плаче над мертвим величезним змієм: «Прийшов сюди богатир в левової шкурі, змія нашого вбив, яблука наші викрав, розколов скелю, пустив з неї струмок текти до самого моря». Зраділи аргонавти:
бачать, що, навіть покинувши їх, Геракл врятував товаришів від спраги і вказав їм дорогу. Спершу вздовж струмка, потім по лагуні, а потім через протоку у відкрите море, і добрий морський бог підштовхує їх в корму, плеще лускатим хвостом.
Ось і останній перегін, ось і поріг рідного моря - острів Крит. Його сторожить мідний велетень, відганяючи кораблі кам'яними брилами, - але Медея підходить до борту, вперяется в велетня оцепеняющім поглядом, і він завмирає, відсахується, спотикається мідної п'ятою об камінь і валиться в море. І, взявши на Криті свіжою водою і їжею, Ясон з товаришами нарешті досягають рідних берегів.
Це не кінець долі Ясона і Медеї - про те, що було з ними потім, написав страшну трагедію Евріпід. Але Аполлоній писав не про один або два героях - він писав про спільну справу, про перший всегреческом великий похід. Аргонавти сходять на берег і розходяться по своїх домівках і містах - поемі «Аргонавтика» кінець.