У вас не зводить вилиці при слові «граматика»? Нескінченні правила, частини мови, члени речення та розбори, розбори, розбори - морфологічний, словотворчий, фонетичний ... Безглузда рутина. А між тим граматика - це дуже цікава річ, і якщо вибратися з-під завалу правил і визначень, можна зробити масу цікавих відкриттів.
Ось, наприклад, тема - прикметник. Починається її вивчення з визначення, що це таке: частина мови, яка ... постійні ознаки, непостійні ознаки ... Нудно. І незрозуміло - навіщо?
Тим часом ще Фонвізін в "Наталка Полтавка" спробував пояснити суть речей устами Митрофанушки.
Правдин (взявши книгу): «Це граматика. Що ж ви в неї знаєте? »
Митрофан. «Багато. Іменники та прикметники. »
Правдин. «Двері, наприклад, яке ім'я: іменник чи прикметник?»
Митрофан. «Двері, котора двері?»
Правдин. «Котора двері! Ось ця".
Митрофан. «Ця? Прикметник ».
Правдин. "Чому ж?"
Митрофан. «Тому що вона прикладена до свого місця. Он у комори жердини тиждень двері коштують ще не навешена: так та поки іменників ».
А тим часом різницю між прикметником і іменником Митрофан вхопив. Прикметник дійсно саме по собі не з у щ е з тонн на у е т. Воно докладено до предмету, допомагає відрізнити один предмет від іншого, схожого. Тому і називається - п р и л а г а т е л ь н о в и.
У російській мові прикметник повністю підпорядковується головному слову - імені іменника (до речі, тільки йому і ніякої іншої частини мови): важка вхідні сталеві двері, немає сталевих дверей, зі сталевим стрижнем ... - приймаючи рід, число і відмінок свого «патрона».
Далі: постійна ознака - розряд. Навіщо він потрібен, навіщо забивати їм голову? Давайте подивимося. У прикметника три розряди. Останній - присвійний. З ним все зрозуміло: у нього питання власний - чий? Хвіст - лисий (тобто лисиці). шкура - вовча, костюм - татів.
Два інших розряду - якісні і відносні. Навіщо знати, яке з них - яке?
А ось тут починається дуже цікава річ. Відносне можна замінити іменником: російська мова - мова русів, дерев'яний стіл - стіл з дерева. столовий прилад - прилад для столу.
А спробуйте замінити іменником якісне прикметник «білий». Не вийде. Тому що якісні прикметники - повноцінні, справжні прикметники. А відносні і присвійні на «повноцінність не тягнуть».
Саме якісні прикметники мають ступені порівняння - мають здатність проявляти ознака більшою мірою: білий, біліше, белейший; смішний, смішніше, смішно, смішний-пресмешной.
Саме вони дають можливість передати за допомогою суфікса -оват / еват. значення неповноти ознаки - білуватий, червонуватий, важкуватий. (Столоватий?)
Саме вони можуть виступати в короткій формі: білий - білий, білого, білі. Смішний - смішно, смішна. (Дерев '?)
Саме вони утворюють нове слово з приставкою ні - несмішний (сумний), небілих (сірий, брудний) - яке, відповідно, пишеться з НЕ разом, так як утворилося нове поняття.
Спробуйте зробити те ж саме з прикметником відносним, ну хоча б зі словом дерев'яний. (Недерев'яні? Або НЕ дерев'яний, а ...)
І ще особливість. Саме від якісних легко утворюються стандартні прислівники на-о: виглядати (як?) - смішні, красиві, дико.
Саме від них найчастіше утворюються дієслова, та ще, буває, з різними значеннями: білий - біліти (самому), білити (щось); Краса - червоніти; Чорне - чорніти.
Саме від них легко утворюються нові іменники - білизною, висота, чистота, чесність.
У реченні прикметники (будь-якого розряду) призначені бути визначенням.
Зриваю червоні квіти. Вони стоять на тонких ніжках, вони горять, як шаблі в піхвах ... (Б. Окуджава).
Але ще якісні прикметники можуть в реченні виконувати роботу присудка - головного члена пропозиції, передає нову інформацію. Взагалі-то, для цієї ролі призначений дієслово, але в поєднанні з дієсловом-зв'язкою «бути» прикметники, особливо короткі, легко справляються з цією роботою.
Що винен (є, був, буде який?) Червоний.
У тебе щоки (є, були, будуть якісь?) Червоні.
Загалом, якщо дійти до самої суті, прикметники - цікаве явище. Але ось навіщо все це треба знати, де застосувати? Чи не для того ж, справді, щоб робити на уроках російської мови морфологічний розбір. Це ж все одно, що з гармати по горобцях стріляти.
Років двадцять тому я б не змогла відповісти на це питання, хіба що помітила б, що це потрібно, щоб правильно розставити знаки в реченні: прикметники різних розрядів однорідними не бувають.
А сьогодні можу сказати з упевненістю: ці знання дійсно мають значення і знайдуть застосування.
Будь-яка мова - це система. У ній є мовні одиниці - звуки, слова, пропозиції, є частини слова - коріння, суфікси, закінчення. Який би мову (крім ієрогліфічних - там інша система) ми не взяли, ці одиниці в мові є, значить, є на що спертися.
Але у кожної мови своя система граматики, що визначає, як ці одиниці утворюються, змінюються, з'єднуються один з одним і як будується пропозицію. Значить, щоб оволодіти іншою мовою, потрібно зрозуміти, в чому подібність і в чому відмінність між системами.
Починаючи «вчити» іншу мову, вже володіючи рідною, ми починаємо шукати відповідності: це - так само, а ось це зовсім по-іншому.
Наприклад, в англійському прикметник не змінюється. Як же відрізнити його від іменника? Deep sea - це глибоке море або морська глибина.
Чим більше систем мови знає людина, тим легше йому знайти відповідності. Другий, а тим більше третю іноземну мову засвоюється значно легше першого. А тому, напевно, варто переглянути ставлення до граматики рідної мови.