Урочисті вірші для хору - оди - складали в Стародавній Греції більше двох з половиною тисячоліть тому. Нерідко писали їх на замовлення і за певну плату, оспівуючи значна подія або видатну особистість. Звичайні в одах посилання на богів і героїв.
На Русі першим автором од був Симеон Полоцький, білорус, в миру Піотровський-Сітняновіч (1629-1680). Під час Російсько-шведської війни цар Олексій Михайлович прибув в Полоцьк, і чернець Богоявленського монастиря учитель парафіяльної школи Симеон прочитав йому свої вірші. Пізніше довелося поетові виступати в Кремлі перед царем, а коли Полоцьк став польським, Симеон переїхав до Росії.
Йому довірили виховання і освіту царевича Федора і царівни Софії. Його оди на честь Олексія Михайловича користувалися великим успіхом. Він славив царя як визволителя православного білоруського народу, вперше з позицій геральдики називаючи його орлом. Симеон в поемі «Орел Російський» порівняв царя з сонцем (до цього вважалося, що велике світило можна порівняти тільки з Богом).
Він був ініціатором створення Слов'яно-греко-латинської Академії - першого вищого навчального закладу в Московському царстві, яке виростило нашого великого вченого і поета.
Римованими віршами Симеон Полоцький перевів Псалтир. По цій книзі юний Михайло Ломоносов удосконалювався в читанні, навчався складати вірші. «Псалтир ріфмотворная» багато років служила посібником для навчання дітей грамоті.
«Віршовані твори Симеона Сітіановіча, - вважав історик Н.І. Костомаров, - писані силабічним римованими віршами і позбавлені поетичного гідності ». Проте свого часу вони справляли сильне враження на читачів і слухачів. Після нього стали складати урочисті оди Сильвестр Медведєв і Каріон Істомін.
В юності Ломоносова найбільш знаменитим творцем од був Василь Кирилович Тредіаковський. Подібно древнім, він крім хвалебних складав і повчальні оди. Наприклад, «Строфи похвальні поселянских житієм», які в наш час звучать частково злободенно, а почасти комічно:
Щасливий! У світі без суєт живе,
Як в Злата століття, та й без ворогів;
Плугом отческому поля кричить,
А до того ж без всяких і боргів ...
Подібну оду обрав Михайло Ломоносов для свого першого великого твору, спрямованого в Петербурзьку Академію наук у вигляді звіту про свої успіхи в поетиці: «Ода, яку склав пан Франциск де Саліньяк де ля Мотта Фенелон, архієпископ дюк Камбрейський, священні Римської імперії принц».
Вірш переведено чотиристопним хорі: 14 строф по 10 рядків. Судячи з усього, Ломоносов наслідував «Оді урочистій про здачу міста Гданська, 1731 року» Тредіаковський, що починалася так:
Дещо дивне пияцтва
До співу мій голос бадьорить!
Ви, парнасский оздоблення,
Музи! розум не вас дивиться ...
Чи не пилить дорога,
Чи не тремтять листи ...
Так позначається в поезії віяння часу. Одна мова, а різниця величезна. За часів Ломоносова серйозним приводів складали громіздкі багатослівні вірші, часом нарочито великовагові. Пізніше стало очевидно, що на російській мові можна писати просто, складно і співучо на будь-які теми.
Ломоносову припала до душі ода, що оспівує велич і безтурботну красу природи, на відміну від жадібного, хтивого, суєтного і жорстокого світу людей.
Першу хвалебну оду Михайла Ломоносова - на взяття Хотина - ми вже згадували. Вона написана енергійно, несподіваним складом. Як згадував Якоб Штелин, академік елоквенції (красномовства, ораторського мистецтва), зазвичай писав урочисті оди, «ми були дуже здивовані таким, що не бувалим в російській мові розміром віршів ... Все читали її, дивуючись новим розміром».
Росія, якщо щаслива ти
Під сильним Аннину Покровом!
Які бачиш краси
При цьому торжествований новому!
Однак головними Героями (саме так, з великої літери) стали два великих правителя Росії, широко раздвинувший її межі і відкрили вихід держави до Тихого океану, Каспійського та Балтійського морів, - Іван IV Грозний і Петро Великий. Вони є з хмар під миготіння блискавок і гуркіт грому:
Герою мовив тут Герой:
«Не марно я з тобою трудився,
Не марна подвиг мій і твій,
Щоб Россов цілий світ боявся.
Через нас межа наш став широкий
На північ, захід і схід,
На півдні Анна торжествує ...
Зіставляти державні діяння двох великих царів і Анни Іоанівни, безумовно, допустимо лише в разі потреби. На то і урочиста ода «з нагоди». Однак з чотирма наступними хвалебними одами вийшов, можна сказати, конфуз.
Дивно, що Іван Антонович названий Третім, тоді як в російській історії таким був дід Івана IV Грозного великий князь Московський Іван Васильович. Мабуть, як тільки Іван Антонович був повалений і про нього заборонено було згадувати, довелося привласнити йому настільки дивний титульний номер. Хоча якщо першим російським імператором вважати Івана Грозного, то третім вийде Іван Антонович.
Інші фрагменти оной оди подібні пародії: «Земля, пусти таки квіточки / Сдівіться Флорі щоб самій; / Перли б чистіше їх листочки, / І злато б нижчі за ті ціною ... »Але є і сильні рядки, зовсім не хвалебні:
Проклята гордість, злість, зухвалість
В чудовисько одне зрослися:
Високо ім'я приховало гидоту,
Сліпий талант пустив взнестісь!
Велить собі в неволю славити,
Престол собі над зірки ставити,
Перевищити хоче Вишньому влада,
На мій живіт вже зуби скалить:
Злодійства хто його не хвалить,
Загрузне скоро в похмурих пащу.
У цьому творі найбільш цінний, на мій погляд, епіграф з Горація:
... Збережемо ж бадьорість,
Тверду душу поставимо проти ударів.
... Читаючи оди Ломоносова цього періоду, мимоволі переходиш на іронічний тон. Наш велетень - фізично, духовно, інтелектуально - славословить немовляті, згадує «Іоанна меч», нагрітий у ворожій крові. А оспівує самодержцю виповнилося всього лише рік.
Якби Михайло Васильович мав надприродні (як тепер наукоподібно кажуть - екстрасенсорними) здібностями, не складав би він оди на честь цього нещасного малюка. Івану VI судилося стати російським варіантом французької «залізної маски». Його позбавили престолу через кілька днів після того, як з'явилася згадана ода в його честь.
На жаль, така доля поета, що складає хвалебні строфи на швидкоплинні події. Михайло Васильович мало цікавився палацовими інтригами. Він намагався в міру своїх можливостей вплинути на правителів, нагадуючи їм про великих предків, які прославили Росію. І не до немовляти Іоанну він звертався, а до осіб, що володів владою.
Втім, якщо зіставляти ці строфи з одами інших поетів того часу, то стане зрозумілим думку професійного літературознавця Євгена Лебедєва. Він навів строфу:
Млеко і медом напоєні,
Повнішають вологі берега,
І, ясним сонцем висвітлені,
Сміються злачні луки.
З полудня віє дух смиренний
Через плід землі благословенний,
Затих лютий вихор в морях,
Володіє тиша полями,
Спокій панує в градах,
І світ простягся над водами.
І дав високу оцінку: «Приголомшливі, розкішні вірші!»
Можливо, мова йшла про початок нового циклу творіння держави Російської. Після біронівщини хотілося сподіватися на підйом російського національного духу. На жаль, цього не сталося.
Дану оду надрукували лише через 9 років, коли політична ситуація змінилася. У ній важко виявити поетичні краси, хоча приводи для іронії є. Звертаючись до Єлизавети, він вигукує:
Твій слух полонив і тих людей,
Що мандрують серед звірів;
Що з лютими пасуться левами,
За честь твою повстануть з нами.
І хто ж з людей пасуться з лютими левами ?!
Поет складає хвалу імператриці заздалегідь, коли вона ще не здійснила славних діянь. Хоча в оді протягає радісна думка, що нарешті-то імператрицею стала дочка Петра Великого, російська (нехай і наполовину).
Поділіться на сторінці