О 9 годині 33 хвилини над степом прогримів вибух однієї з найпотужніших на той час ядерних бомб. Слідом в наступ - повз палаючі в атомному пожежі лісів, знесених з лиця землі сіл - кинулися в атаку "східні" війська. Літаки, завдаючи удару по наземних цілях, перетинали ніжку ядерного гриба ... У 10 км від епіцентру вибуху в радіоактивного пилу, серед розплавленого піску, тримали оборону "західники". Снарядів і бомб в той день було випущено більше, ніж при штурмі Берліна.
"Вам випала велика честь. "
Весь кінець літа на маленьку станцію Тоцький з усього Союзу йшли військові ешелони.
- Ніхто з прибувають - навіть командування військових частин - поняття не мав, навіщо вони тут опинилися, - розповідає голова Комітету ветеранів підрозділів особливого ризику Володимир Бенціанов. - Наш ешелон на кожній станції зустрічали жінки і діти. Вручаючи нам сметану і яйця, баби голосили: "Рідні, мабуть в Китай воювати їдете ..."
Станіслав Казанов відправився на навчання в Оренбурзьку область, будучи курсантом сержантській школи в підмосковному Голіцина, і тільки в поїзді довідався, що "очікується випробування нового секретного зброї".
На початку 50-х всерйоз готувалися до Третьої світової війни. Після проведених в США випробувань у нас в Союзі також вирішили випробувати ядерну бомбу на відкритій місцевості. Місце навчань - в оренбурзькій степу - вибрали з-за схожості. із західноєвропейським ландшафтом.
"Спочатку загальновійськові навчання з реальним ядерним вибухом планувалося провести на ракетному полігоні Капустін Яр, але впродовж весни 1954-го була проведена оцінка Тоцького полігону, він і був визнаний кращим за умовами забезпечення безпеки", - згадував свого часу генерал-лейтенант Осін.
Учасники Тоцький навчань розповідають інше. Поле, де планувалося скинути ядерну бомбу, було видно як на долоні.
- Для навчань з відділень у нас відібрали найміцніших хлопців, - згадує Микола Пильщиків, який живе нині в Нижньокамську. - Нам видали приватне табельну зброю - модернізовані автомати Калашникова, скорострільні десятизарядні автоматичні гвинтівки і радіостанції Р-9.
Наметовий табір розтягнувся на 42 кілометрів. На навчання прибули представники 212 частин - 45 тисяч військовослужбовців: 39 тисяч солдатів, сержантів і старшин, 6 тисяч офіцерів, генералів і маршалів. Підготовка до навчань під кодовою назвою "Сніжок" тривала три місяці. До кінця літа величезна Бойове поле було буквально поцятковане десятками тисяч кілометрів окопів, траншей і протитанкових ровів. Побудували сотні дотів, дзотів, бліндажів ...
- Кожен грам виритої землі давався з величезними труднощами. Вона була глиниста, в щебінці, - згадує Микола Пильщиків. - Всі інженерні роботи проводилися ... в протигазах. Рили землю, відтягували маску, виливали з неї воду і знову бралися за лопату ... Спека доходила до 40-45 градусів. Наші гімнастерки просочувалися білим нальотом солі, і, коли їх знімали, вони з тріском рвалися поперек плеча.
Напередодні навчань офіцерам показали секретний фільм про дію ядерної зброї. "Для цього був побудований спеціальний кінопавільйон, в який пропускали лише за списком і посвідченням особи в присутності командира полку і представника КДБ, - згадував Іван Путивльський. - Тоді ж ми почули: "Вам випала велика честь - вперше в світі діяти в реальних умови застосування ядерної бомби". Стало зрозуміло, для чого окопи і бліндажі ми накривали колодами в кілька накатів, ретельно обмазуючи виступаючі дерев'яні частини жовтою глиною ... Вони не повинні були спалахнути від світлового випромінювання ".
"Жителям сіл Богданівка і Федорівка, які перебували в 5-6 км від епіцентру вибуху, було запропоновано тимчасово евакуюватися за 50 км від місця проведення навчання, - розповідає Микола Пильщиків. - Їх організовано вивозили війська, брати з собою дозволялося все. Весь період навчання евакуйованим жителям платили добові ... "
"Нас годували як на забій"
- Підготовка до навчань велася під артилерійську канонаду. Сотні літаків бомбили задані ділянки ... - згадував Іван Путивльський. - За місяць до початку щодня літак "Ту-4" скидав в епіцентр "болванку" - макет бомби масою 250 кг.
За спогадами підполковника Даниленко, в старій дубовому гаю, оточеній змішаним лісом, було завдано білий вапняний хрест розміром 100х100 м. У нього-то і мітили тренуються льотчики. Відхилення від цілі не повинна була перевищувати 500 метрів ... Кругом розташовувалися війська.
Всіх учасників навчань годували як на забій. Давали м'ясо, згущене молоко, фрукти і овочі ...
- Особовому складу нашого підрозділу, наступного в авангарді наступу, перед вибухом видали спочатку натільну білизну, потім тепле, - розповідає Микола Пильщиків. - І це при спеці в 36 градусів! Також ми отримали спеціальні затемнені вкладиші до протигазну склі, через які ледь проглядало сонце, а також накидки з матеріалу, що нагадує просочену гасом папір, і плетені з товстих синтетичних ниток панчохи вище колін, що надягають поверх чобіт. Вони були зеленого кольору і пахли їдким.
Кожному з взводу радіаційної розвідки видали новенький дозиметричний прилад. Для вимірювання радіаційної обстановки потрібно відкрити на дні отвір і подивитися на показання приладу. На позначці "50 рентген" була червона смужка. Якщо стрілка перекривала її, солдат треба було виводити із зони.
Для запобігання уражень ударною хвилею військам, розташованим на відстані 5-7,5 км від епіцентру вибуху, було наказано перебувати в укриттях, а далі 7,5 км - в траншеях в положенні сидячи або лежачи.
- На одній з височин, в 15 км від запланованого епіцентру вибуху побудували урядову трибуну для спостереження за навчаннями, - розповідає Іван Путивльський. - Напередодні її пофарбували олійними фарбами в зелений і білий кольори. На трибуні були встановлені прилади спостереження. Збоку до неї від залізничної станції по глибоких пісках проклали асфальтовану дорогу. Ніякі сторонні автомашини військова автоінспекція на цю дорогу не пускала ...
"За три доби до початку навчання на польовий аеродром в районі Тоцький стали прибувати вищі воєначальники: маршали Радянського Союзу Василевський, Рокоссовський, Конєв, Малиновський, - згадує Пильщиків. - Прибутки навіть міністри оборони країн народної демократії, генерали Маріан Спихальський, Людвіг Свобода, маршал Чжу-Де і Пен-Де-Хуай ... Всі вони розміщувалися в заздалегідь побудованому в районі табору урядовому містечку. За добу до навчань в Тоцький з'явився Хрущов, Булганін і творець ядерної зброї Курчатов ".
Керівником навчань був призначений маршал Жуков. Навколо епіцентру вибуху, позначеного білим хрестом, була розставлена бойова техніка: танки, літаки, бронетранспортери, до яких в траншеях і на землі прив'язали "десант": овець, собак, коней і телят ...
І настав час "Ч"
У день вильоту на навчання обидва екіпажі "Ту-4" готувалися в повному обсязі: на кожному з літаків були підвішені ядерні бомби, льотчики одночасно запустили двигуни, доповіли про готовність виконати завдання. Команду на зліт отримав екіпаж Кутирчева, де бомбардиром був капітан Кокорін, другим льотчиком - Роменський, штурманом - Бабець. "Ту-4" супроводжували два винищувачі "МіГ-17" і бомбардувальник "Іл-28", які повинні були вести розвідку погоди і кінозйомку, а також здійснювати охорону носія в польоті.
Атомну бомбу літак-носій скинув з висоти 8 тис. Метрів з другого заходу на ціль. Потужність плутонієвої бомби під кодовим словом "Тетянка" склала 40 кілотонн у тротиловому еквіваленті - в кілька разів більше тієї, що підірвали над Хіросімою. За спогадами генерал-лейтенанта Осика, подібна бомба попередньо була випробувана на Семипалатинському полігоні в 1951 році. Тоцкая "Тетянка" вибухнула на висоті 350 м від землі. Відхилення від наміченого епіцентру склало 280 м в північно-західному напрямку.
В останній момент вітер змінився: він відніс радіоактивна хмара не в безлюдний степ, як чекали, а прямо на Оренбург і далі, в сторону Красноярська.
"У радіусі 300 м не залишилося жодного столітнього дуба"
Через 5 хвилин після ядерного вибуху почалася артилерійська підготовка, потім було завдано удар бомбардувальної авіацією. Заговорили знаряддя і міномети різних калібрів, "катюші", самохідні артилерійські установки, танки, закопані в землю ... Командир батальйону розповідав нам пізніше, що щільність вогню на кілометр площі була більше, ніж при взятті Берліна. "- згадує Казанов.
"Під час вибуху, незважаючи на закриті траншеї і бліндажі, де ми перебували, туди проник яскраве світло, через кілька секунд ми почули звук в формі різкого грозового розряду, - розповідає Микола Пильщиків. - Через 3 години був отриманий сигнал атаки. Літаки, завдаючи удару по наземних цілях через 21-22 хв після ядерного вибуху, перетинали ніжку ядерного гриба - стовбур радіоактивної хмари. Я зі своїм батальйоном на бронетранспортері пройшов в 600 м від епіцентру вибуху на швидкості 16- 18 км / год. Побачив спалений від кореня до верхівки ліс, покручені колони техніки, обгорілих тварин ... У самому епіцентрі - в радіусі 300 м - не залишилося жодного столітнього дуба, все згоріло ... Техніка в кілометрі від вибуху була втиснула в землю ".
Льотчики отримали по "Перемозі"
Жителі навколишніх, на дві третини згорілих сіл по колоди перетягнули збудовані для них нові будинки на старі - обжиті і вже заражені - місця, зібрали на полях радіоактивне зерно, запечену в землі картоплю. І ще довго старожили Богданівки, Федорівки і села Сорочинського пам'ятали дивне світіння дров. Дровітні, складені з обвуглених в районі вибуху дерев, світилися в темряві зеленуватим вогнем.
Миші, щури, кролики, вівці, корови, коні і навіть комахи, що побували в "зоні", піддавалися пильній обстеження. "Після навчань ми пройшли лише дозиметричний контроль, - згадує Микола Пильщиків. - Набагато більшу увагу фахівці приділили виданим нам в день навчань сухому пайку, загорнутого майже в двосантиметровий шар гуми. Його тут же забрали на дослідження. На наступний день всіх солдатів і офіцерів перевели на звичайний раціон харчування. Делікатеси зникли ".
Поверталися з Тоцького полігону, за спогадами Станіслава Івановича Казанова, вони не в товарняку, в якому приїхали, а в нормальному пасажирському вагоні. Причому склад їх пропускали без найменшої затримки. Повз пролітали станції: порожній перон, на якому стояв самотній начальник вокзалу і віддавав честь. Причина була проста. У тому ж потязі, в спецвагон, з навчань повертався Семен Михайлович Будьонний.
"У Москві на Казанському вокзалі маршала чекала пишна зустріч, - згадує Казанов. - Наші курсанти сержантській школи не отримали ні відзнак, ні спеціальних посвідчень, ні нагород. Подяка, яку нам оголосив міністр оборони Булганін, ми також ніде потім не отримали ".
Льотчикам, які скинули ядерну бомбу, за успішне виконання цього завдання вручили по автомашині марки "Перемога". На розборі навчань командир екіпажу Василь Кутирчев з рук Булганина отримав орден Леніна і, достроково, звання полковника.
На результати загальновійськових навчань із застосуванням ядерної зброї наклали гриф "цілком таємно".
"У кожного з" Тоцький "- по 50 діагнозів"
Я добре пам'ятаю, як в 54-м їх частина терміново зняли з місця і ешелонами відправили "у літні табори". А коли хлопці повернулися - все поголовно стали скаржитися на нездужання, різкі озноб, непритомність і блукаючі болі, які не піддавалися точної діагностики. А потім багатьох комісували - з інвалідністю та мізерними пенсіями. У Толі виявили затемнення в легені.
Чоловік, знаючи про своє опроміненні, не міг розповісти про це навіть свого лікаря ... Я сама лише через роки дізналася, як їх, без будь-якої радіаційного захисту, гнали в епіцентр атомного ураження, де рівень радіації зашкалював за 50 рентген. Зараз нікого з тих, хто був в 54-м з чоловіком "під ядерною парасолькою", вже немає в живих: ставши інвалідами, вони померли від ранніх інфарктів, інсультів і раку.
Ніяких перевірок та обстежень учасників цього нелюдського експерименту з міркування секретності не проводилося. Все ховалося і замовчувалося. Втрати серед цивільного населення до цих пір невідомі. Архіви Тоцької районної лікарні з 1954 по 1980 рр. знищені.
Професор Оренбурзької медичної академії Михайло Скачков розповідає:
- У Сорочинському загсі ми зробила вибірку за діагнозами померлих за останні 50 років людей. З 1952 року від онкології в довколишніх селах померли 3209 осіб. Відразу після вибуху - всього два випадки смерті. І потім - два піки: один через 5-7 років після вибуху, другий - з початку 90-х років.
Вивчили ми і імунологію у дітей: брали онуків людей, які пережили вибух. Результати нас приголомшили: в імунограму сорочинських дітей практично відсутні натуральні кілери, які беруть участь в протиракового захисту. У дітей фактично не працює система інтерферон - захист організму від раку. Виходить, що третє покоління людей, які пережили атомний вибух, живе зі схильністю до раку.
- Коли вийшов наказ про учасників Тоцький навчань, після стількох років секретності я п'ять років не міг розшукати в архівах необхідні документи, - розповідає Станіслав Казанов. - Згадка про застосування атомної зброї в бойових наказах і бойових документах вважалося тоді неприпустимим.
З 45 тисяч військових, які брали участь в Тоцький навчаннях, нині в живих залишилося трохи більше 2 тисяч. Половина з них офіційно визнані інвалідами першої та другої групи, у 74,5% - виявлено хвороби серцево-судинної системи, включаючи гіпертонічну хворобу і церебральний атеросклероз, ще у 20,5% - хвороби органів травлення, у 4,5% - злоякісні новоутворення і хвороби крові.
Ці дані співпали з результатами японських і англійських вчених, які обстежили потерпілих при атомне бомбардування Хіросіми і Нагасакі.
- У кожного з "Тоцький" - до 50 діагнозів. По суті, в 54-му ми брали участь в ядерній війні без противника, де управляти впливом вражаючих факторів було неможливо, - підводить риску Бенціанов. - Ветерани думали і сподівалися, що пільги надані їм до кінця життя. Нещодавно 304 депутата Державної думи проголосували за заміну пільг для ветеранів підрозділів особливого ризику аж ніяк не адекватними грошовими компенсаціями ...
Десять років тому в Тоцький - в епіцентрі вибуху - був встановлений пам'ятний знак: стела з дзвонами. Сьогодні вони будуть дзвонити в пам'ять про всіх постраждалих від радіації на Тоцький, Семипалатинському, Новоземельском, Капустін-Ярському, Ладозькому полігонах. На неоголошених ядерних війнах.