Приєднання криму до росії

Передумови приєднання Криму до Росії

За 23 роки Київ не вибудував чіткої політики щодо автономії. 23 роки Київ піддавав Крим примусової і грубої українізації і скільки б не говорили про «анексії Криму», почалося все зі звернення парламенту АРК, який попросив у Росії захисту півострова від нових бандитських київської влади. Росія цей захист надала, незважаючи на очікувані ускладнення на міжнародній арені. Документальних свідчень того, що населення півострова асоціює себе виключно з Росією і хоче бути суб'єктом РФ - більш ніж достатньо. Втім, будь-кому, хто хоч раз бував в Криму, яка з Криму «Україна», зрозуміло і так.

Передісторія приєднання Криму до Росії

Надалі і. о. президента Турчинов пообіцяв, що накладе вето на закон про мови національних меншин, але було пізно. До цього часу революційне полум'я охопило весь півострів.

Севастопольці відсторонили від влади мера міста Володимира Яцуба і вибрали собі мера з Росії, місцевого підприємця - Олексія Михайловича Чалого. Екс-мер визнав його владу, пояснивши, що «влада, яка призначила мене, більше немає». Було прийнято рішення не виконувати накази Києва, не визнавати нову владу і не платити Києву податки.

Слідом за Севастополем влади Криму відмовилися підкорятися новому керівництву України. На півострові були організовані загони самооборони, на військових і цивільних об'єктах були помічені озброєні люди (українські джерела стверджували, що це російські військові, російська влада це спростовували). Новий прем'єр Криму, лідер «Русского единства» Сергій Аксьонов звернувся до Володимира Путіна з проханням про допомогу в забезпеченні миру. Незабаром після цього Рада Федерації РФ дозволив використовувати російські війська на території України. Правда, необхідності в цьому не було.

Нова влада України на цьому тлі звинувачували Росію в провокуванні військового конфлікту і спробі анексії Криму. Почалося брязкання зброєю: оголосили загальну мобілізацію, перевели війська в бойову готовність, створили «Національну гвардію». Депутат партії «Батьківщина» Геннадій Москаль в інтерв'ю по ТБ відкрив військову таємницю: на Україні нічого не їздить і нічого не літає. Це підтвердило перехід на сторону кримської влади 204-ї винищувальної авіабригади ВПС України, на озброєнні якої знаходяться винищувачі МіГ-29 і навчальні Л-39, що базується на аеродромі Бельбек. З 45 винищувачів і чотирьох навчальних літаків справні були тільки чотири МіГ-29 і один Л-39. Передислокація кораблів ВМС України з Севастополя до Одеси не пройшла без казусів. Їх 4-х кораблів двох довелося повернутися з-за поломки.

Озброєні люди у військовій формі без розпізнавальних знаків, названі українськими ЗМІ «зеленими чоловічками», разом з загонами самооборони Криму захоплювали одну військову частину за одною, не роблячи жодного пострілу і без жодної краплі крові. Зрештою, всі значущі об'єкти кримської інфраструктури стали контролюватися загонами самооборони. Український контр-адмірал Денис Березовський був відсторонений від командування українських ВМС і в цей же день прийняв присягу на вірність народу Криму. Розформований і принижений новою владою в Києві «Беркут», який брав участь в київських боях, став на захист Криму, а Крим на його.

Перед українськими військовими був вибір: або прийняти присягу кримському народу, або їм не надавалась можливість безперешкодно виїхати на Україну, але вони виявилися покинутими. Жоден з керівників українського генштабу навіть не намагався зв'язатися з командирами військових частин на півострові, щоб поставити задачу. З служили 19 тис. Залишитися в українській армії погодилися тільки 4.

Обстановка в Криму

Подією заслуговує увагу про неспокійну ситуацію в Криму був багатотисячний мітинг (за різними даними від 3 до 5 тис.) Кримськотатарського народу в Сімферополі з невеликою бійкою з учасниками проросійського мітингу. Учасники мітингу вимагали дострокового припинення повноважень Верховної ради Криму і проведення дострокових виборів. Крім того, голова Меджлісу Рефат Чубаров заявив, що кримські татари дають владі Сімферополя десять днів на те, щоб знести пам'ятник Володимиру Леніну на однойменній площі та всієї території півострова. У разі невиконання вимог він погрожував активними заходами. Раніше голова Меджлісу заявляв, що татари готові дати відсіч намірам вивести Крим зі складу України.

Після єдиного мітингу кримські татари затихли і до того ж грунтовно. У містах пройшли по кілька мирних мітингів. На відміну від Києва тут не палили покришки і не зводили барикади.

Українські ЗМІ називали російських військових окупантами. Але з окупантами ніхто не воював, кров ніхто не проливав, та й щоб побачити їх треба було дуже постаратися.

Перебоїв з продуктами харчування, бензином, електрикою і газом не було.

Референдум приєднання Криму до Росії

Передбачуваність результатів була очевидна. За винятком кримських татар (а їх всього 12% на півострові) 96,77% проголосували за приєднання до Росії. 99% кримських татар проігнорувало референдум.

Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк висловив здивування, чому місцева влада автономії за підсумками підрахунку голосів, так званого референдуму, «продемонструвала результат в 96,77% голосів, а не в 101%».

Всі іноземні кореспонденти, що працюють в Криму, розповідали, що дев'ять з десяти жителів півострова говорили, що будуть голосувати або вже проголосували за Росію. Погодилися працювати на референдумі міжнародні спостерігачі зійшлися на тому, що голосування було чесне - абсолютна більшість тих, хто голосували, обрали Росію. На площах Сімферополя, Ялти і особливо Севастополя вибух патріотизму: такого ентузіазму та ейфорії, з якої кримчани співали російський гімн і розмахували триколорами, не було, напевно, з часів закінчення Другої світової війни.

Приєднання Криму до Росії

Референдум - це відправна точка, а не закінчення боротьби за Крим. Тепер незворотність цього рішення треба захистити на міжнародному рівні, зробити його остаточним і не підлягає перегляду. Це буде дуже важко зробити, тому що Москва виявилася практично одна. На міжнародній арені до її дій в кращому випадку нейтральне положення (Китай, Іран). Весь Західний світ проти. У перших рядах, зрозуміло, США і Східна Європа на чолі з країнами Балтії - останні в праві на визначення Криму відмовили відразу і остаточно.

Для України ж гірка і важка правда полягає в тому, що її двохмільйонний регіон просто не побажав з нею більше жити. Будь-які міркування, що керівництво АРК не мало права призначати референдум, тим більше, що «за Росію голосували під дулами автоматів», це міркування від безсилої ревнощів. Випадково, даром що дісталася їй регіон вважав, що Україна безперспективна і не здатна стати іншою. За 23 роки незалежності країна все більше деградувала, випускаючи з рук наявний у неї на момент виходу з СРСР потенціал великої держави.