Feya Afeli ya [370K]
Сучасна казка "Аріна".
Поліні виповнилося рівно 6 років, батьки на День Народження подарували доньці гарний подарунок - велику ляльку.
Ця лялька більше нагадувала живу дівчину, красиве ошатне плаття, густе волосся, які переливалися на сонечку, красиві, нарядні туфельки, все було наче в казці.
Поліна була щаслива від такого подарунка, вона кожен день грала лялькою, одягала на неї різні наряди, робила зачіску.
Але от не довго вона так раділа ляльці, вже через місяць, лялька Аріна стояла на підвіконні, і вітер, який прокрадався через відкрите вікно, розвівав волосся Аріни.
Настала ніч, літнє небо заблищало розкиданими діамантами, місяць освітлював кожну стежку в місті, давно такої місячної ночі не було.
Аріна почала закривати і відкривати очі, вона стала великою, її нарядні сукні стали теж великими, як і взуття.
Аріна подивилася на дівчинку, яка спала в своєму ліжечку, відкривши вікно, вона втекла.
-Дивно, я стала людиною, я можу ходити по зеленій траві, насолоджуватися місячною доріжкою, як же це красиво, але найголовніше, я не стою на підвіконні.
Аріна ходила по цьому великому місту, вона не розуміла, як таке могло статися, що вона стала людиною.
Раптом вона побачила, що заблукала, вона пішла дуже далеко, і не помітила, як з уваги втратила будинок, з якого вона втекла.
Аріан побачила яскраве світло, вона прикрилася своїми ручками.
-Тобі що, жити набридло? - З автомобіля вибіг молодий чоловік.
-Не думав що в нічному місті я буду не один, як Вас звати мила леді?
-Аріна, ледь чутно прошепотіла лялька.
-Так, яка ж Ви красива, немов принцеса, я можу чимось Вам допомогти?
-Я заблукала, і не можу знайти свій будинок.
-Буває, а давайте, погуляємо по місту, ближче познайомимося, мені щось спати не хочеться, а Ви чому не спите?
-Та якось не хочеться, та й я рідко коли сплю.
-Та ні, всім потрібно спати.
-А Ви не ввійшли, - сказала Аріна.
-Ой, вибачте - Артем, таке просте ім'я.
-Красиве, як і сам власник.
-Ну я імені не власник, мене так назвали в дитинстві.
-Як добре коли у Вас було дитинство.
-Ну у Вас воно теж було.
-Чесно, не знаю, мене коли зробили, - Аріна трохи задумалася і зрозуміла яку помилку вона зробила.
-Ну як, Аріна задумалася, вона не знала що сказати Артему.
Аріна і Артем ходили по нічному місту, у молодого хлопця серце билося так, ніби ось-ось вискочить з грудей.
-Аріна, ти мені дуже сподобалася, сказав молодий хлопець.
-Ти мені теж, але, мені потрібно йти.
-Почекай мене тут, я зараз прийду, Артем кудись побіг.
Через 30 хвилин, він повернувся, Аріна стояла на тому місці, де її залишив молодий хлопець, в його руках був красивий букет троянд, але найцікавіше, що ці троянди були всі різного кольору: червона, біла, оранжева, блакитна.
-Ось, це тобі, раз ти хочеш йти, нехай про нашу зустріч нагадують тобі ці квіти.
Аріна взяла мовчки квіти, і пішла. Вона не хотіла, щоб молода людина дізнався, що вона звичайна лялька, яка навіть не вміє плакати, і висловлювати свої почуття.
Вона продовжувала бродити по місту, дивилася на місячне сяйво, завдяки якому переливалися різнокольоровими квітами її волосся.
І ось, Аріна побачила знайомий їй будинок, з якого вона втекла.
У цей момент вона дуже хотіла бути людиною, а не лялькою, яка сиділа на підвіконні цілими днями, і годинами дивилася на один і той же пейзаж за вікном.
Ранкові промінчики сонечка, немов вдивлялися у вікна будинку.
Поліна прокинулася, вона очима шукала ляльку, яку їй подарували батьки.
Аріна сиділа на підвіконні, але ось в руках у неї був маленький букет, якого ніколи не було.
Поліна здивувалася, в кімнату зайшов дядько Артем
-Привіт моя улюблена племінниця, я тобі подарунки приніс, про, у тебе є гарна лялька, Артем звернув увагу на ляльку, яка сиділа на підвіконні.
-Так, це мама подарувала, - Поліна побігла по ляльку, і дала в руки дядька.
Артем взяв ляльку.
-Яка вона красива, і так нагадує Аріну, та ще ці маленькі квіти, або я зійшов з розуму, або лялька.
-А звідки ти заїж що її звуть Аріна?
-Як Аріна? Це якесь диво, або я сьогодні на роботі запрацювався?
Артем поставив ляльку на підвіконня і вийшов з Поліною зі спальні.
У ляльки з очей впала сльоза, вона по щоках скотилася на підвіконня, Аріна розуміла, що назавжди втратила Артема, адже більше ніколи вона його не побачить, і ніколи не буде ходити по нічному місту, адже вона, звичайна лялька, яка може раз в декілька місяців перетворюватися на людину, поки господарі наслаждаються солодким сном.
І хто знає, може і наші ляльки здатні стати людьми, варто тільки цього дуже сильно захотіти, і лялька на мить стане чарівною.