Б.І. Зінгерман в "Нарисах історії драми XX століття", розглядаючи процес зародження, становлення і розвитку такого феномена, як "нова драма", зазначає, що для "нової драми" характерна злитість літературних і сценічних елементів. "Театральні реформатори рубежу століть бачили своє завдання в тому, щоб привнести в театр художні принципи, недавно утвердилися в літературі. Будівництво нового театру здійснювалося спільно людьми літератури і сцени" [2.27, c.24].
На рубежі XIX-XX століть відбувається крах традиційних систем цінностей, що тягне за собою нові художні пошуки, спроби встановлення нових філософських ідей. Руйнування старої естетики, відкритий епатаж, приводили, в свою чергу, до спроб створити новий цілісний образ світу, нову "міфологію", нову систему відносин між людиною і світом. Звідси і різноманітність літературних напрямів, в яких, в залежності від естетичних і світоглядних установок, по-різному осмислюється образ світу, нові ціннісні орієнтири.
Час в п'єсі вже не вичерпується миттєвим дією, воно різноспрямовано. В рамках драматургічного тексту можуть з'єднуватися три тимчасових пласта:
· Минуле (як правило, минуле ідеально, воно пов'язане з образом гармонійного світу, в якому існували персонажі перш);
· Сьогодення (сприймається як ворожа дійсність, з якої і намагається вступити в протиборство герой);
· Майбутнє (з майбутнім у героїв пов'язані нездійсненні мрії, прагнення до хорошого, світлого).
Проте, у зв'язку зі зміною особистісної самосвідомості, що стався на рубежі століть, герой вже перестає мислитися як особистість сильна, здатна боротися з новим світоустрій. Персонажам нічого не залишається, крім того, щоб згадувати про минуле, мріяти про майбутнє і робити нікчемні спроби висловити протест справжньому. Час часто набуває відтінок ірреальності, фальшивості: воно існує тільки в свідомості героя. Персонажу не потрібно конкретного часу дії, втім, і простору часом теж.
"Лірична драма" А. Володіна дуже вплинула на такий феномен літератури 70-х - початку 80-х рр. як "поставмпіловская драматургія". "Час кризи суспільної свідомості 70-х - початку 80-х рр. Може бути, ще не всіма усвідомлювалася чітко, але накладало свій відбиток на всі види суспільних відносин" [5.1, c.49].
Такий тип конфлікту, тип героя характерний для творчості В. Славкина, Л. Петрушевської, що створюють свої п'єси в рамках драматургії "нової хвилі". Окремо стоїть Н. Коляда. Початковий етап його творчості можна частково віднести до "поставмпіловской драматургії", але при цьому Коляда стає передвісником такого феномена в літературі, як "нова нова драма".
1) зображення маргінальних верств суспільства ( "Війна молдаван за картонну коробку" Олександра Родіонова, "Яблука землі" Катерини Нарші)
3) сім'ї ( "Соколи" Валерій Печейкін); глянсовою краси ( "Красуні" Олексія Зензінова, Володимир Забалуева);
4) кинутих дітей ( "Пластилін", "Дзига" Василя Сигарева);
5) підліткової жорстокості ( "Збирач куль", "монотеїстом" Юрія Клавдієва).