Так як з «революціями» у Кремля не надто добре виходить, то Путін, мабуть, обмежиться або політичним замахом на Лукашенка чи переворотом
Що об'єднує в єдине ціле такі різні факти як фотографування президента Білорусії Лукашенко з сином, і з президентом США Обамою на прийомі в Білому домі, куди демонстративно не пустили президента Росії Путіна. А також небажання Мінська дати згоду на будівництво величезної військової бази Росії на своїй території і несподіване зняття з Білорусії західних санкцій, нарешті - присудження Нобелівської премії білоруської письменниці Світлани Алексієвич?
Тільки одне - Лукашенко як президент Білорусі, на відміну від Путіна, дозрів до змін. Це вже бачить і Захід і Путін. Обидві сторони готуються зіграти білоруську партію. Тепер проблема в тому, хто першим почне і якими методами. Поступово Білорусія, поряд з Україною і Сирією, стає черговим майданчиком протиборства Заходу з Путіним.
Білорусія починає обережний геополітичний дрейф в бік Заходу. Це дистанціювання від путінської Росії пов'язано збігом низки внутрішньополітичних і зовнішньополітичних чинників. Лукашенко прекрасно розуміє, що він не вічний, а його улюблений малолітній син, не дивлячись на «тусовки» з Обамою, участь у військових парадах та державні свята, не зможе утримати владу. Тому Лукашенко розуміє, що йому треба знайти відданого наступника, який дозволить йому далі грати роль білоруського Ден Сяопіна - реформатора Білорусії.
Захід згоден з цією моделлю політичного майбутнього сім'ї Лукашенко. А Путін чудово розуміє, що в умовах стрімкого звуження сфери панування і впливу Росії в світі і її самоізоляції, Кремлю потрібна в Білорусії надійна і проста маріонетка, яка б не зображувала з себе батька нації і не сперечалася з Путіним. Так що зіткнення Лукашенко і Путіна неминуче. Але Лукашенко прекрасно розуміє, що в політиці «порятунок потопаючих - справа рук самих потопельників» і намагається убезпечити себе. На зовнішньополітичному фронті.
Лукашенко зрозумів, що Путін стає не тільки ненадійним партнером, а й небезпечним, здатним в будь-який момент звернути свій погляд на Мінськ. Адже йому нема чого втрачати, на відміну від Лукашенка. Білоруський президент вже давно зрозумів, що Путін начисто програв боротьбу за Україну. Він не хоче, щоб падіння режиму Путіна, як потопаючий Титанік затягла і його особисто в вир історії.
Але, незалежно від вибору Путіним методів «покарання» Білорусі за спробу втечі з палаючого і потопаючого євразійського корабля, різке загострення політичної ситуації в цій країні змусить Україну швидко визначатися в своїх геополітичних ролях.