Страх перед дійсністю
Повз проповз танкіст з висіла батогом рукою. Герой представив, як його тепер відправлять в госпіталь. Потім хтось важкий скочив на Сенька. Виявилося, це убитий боєць. Через пилу нічого не було видно. Сенько потягнувся до гвинтівки. Затиснув її між ніг, поклав на дуло руку і вистрілив. Потім побачив стікала з пальців кров і почув голос командира взводу. Але Сенько нічого не розумів. Він думав лише про те, що зараз піде подалі від цих вибухів і смерті. І тільки по дорозі в медсанбат до Сенька дійшов зміст слів командира: "Пристрелити б, але патронів шкода".
"Леворучнікі"
Увечері лейтенант задавав питання, після чого поранені вийшли на вулицю. Ахрамеєв все доводив, що це не війна, а бійня, і тому Сенько все правильно зробив. А юнак дивився на поранених і туди, звідки долинали вибухи. На третій день він зустрів старшину, який не захотів з ним розмовляти. Довго після цього лежав, затуливши голову в руки, Сенько. Некрасов (аналіз вчинків героя це доводить) відзначає, як змінюється ставлення Сенька до того, що він зробив.
Знайомство з Миколою
Вибухи наближалися. Поруч з Сенькой поклали худенького сержанта з осколками в ногах і ключиці. Кілька днів у нього трималася висока температура, і юнак доглядав за ним. Він дізнався, що це було третє поранення Миколи і що він мав Червону Зірку. Сержант не любив говорити про свої подвиги і все переживав за товаришів-розвідників. Якось він запитав, чи немає в госпіталі дезертирів. Сенько промовчав і вийшов.
Коли медсанбат перевели на нове місце, юнак наполіг, щоб Миколи поклали поруч з ним. Він мріяв зробити подвиг, отримати нагороду і постати перед сержантом.
Все закінчилося в один момент. В намет увійшов лейтенант і зачитав список самострельщіков - їх викликав слідчий. Після допиту Ахрамеєв запропонував бігти, але Сенько відчув, як його обличчя наливається кров'ю, і відмовився. Він весь день пролежав під дубом, тільки вночі зважившись увійти в намет. Микола вже спав, а вранці сержант не став розмовляти з юнаків. День Сенько знову провів на вулиці, а до вечора сержанта евакуювали. Змінилося і ставлення поранених до героя розповіді. Вони його цуралися, хоча ні в чому не дорікали.
Незабаром він спостерігав, як перший танк в'їхав на міст. За ним рухалися ще два. Сенько подивився на чисте небо і одну за одною, як вчили, кинув три в'язанки гранат. Коли злетіло полум'я, боєць жбурнув четверту і кинувся назад до будиночка. Почувши оглушливий вибух, він озирнувся. Танка і моста вже не було, а по небу розповзалися величезні клуби диму.