6. Становлення англійського національного мови
Як вже було зазначено вище, в Англії після нормандського завоювання співіснували три мови: англійська, французька (англо-нормандський) і латинь. Англійські діалекти, на яких говорило корінне населення, були рівноправні між собою; на них були написані різноманітні твори, але в якості державної мови англійська не використовувався. Офіційною державною мовою, застосовуваним в судочинстві, парламентських дебатах і в освіті, був англо-нормандський. Латина була мовою церкви і науки.
У міру зростання асиміляції нормандської частини населення англійська проникав в ті суспільні верстви, де раніше мовою спілкування була французька. Починаючи з 13 ст. можна простежити поступове розширення сфери вживання англійської. Таким, чином, французький став здавати свої позиції. Так, в 1258 г. англійський король Генріх III звернувся до жителів країни з відозвою на двох мовах - французькою та англійською (лондонському діалекті). В середині 14 ст. підйом англійської мови стає ще більш очевидним. Англійська мова почала поступово витісняти французький з судочинства і парламенту; викладання в школах починає вестися англійською.
До кінця 14 ст. англійська остаточно стає державною мовою. Останнім актом, остаточно закріпив перемогу англійської мови над французьким, було скасування в 1477 р французького як мови шкільного навчання. З цього часу відбувається зміна співвідношення діалектів між собою. Особливе становище набуває лондонський діалект, що увібрав в себе риси різних діалектів. Однак, основою його є східно-центральний з домішкою південно-західних елементів, а також і інших діалектів.
Лондонський діалект початку 14 ст. представлений віршами Адама Деві; друга половина - творами Джеффрі Чосера, Джона Гауера і Джона Вікліфа. Слід зазначити величезну роль творів Дж. Чосера (1340-1400) в розвитку англійської літератури. Його найбільші твори "Canterbury Tales" і "A Legend of Good Women" переписувалися в багатьох примірниках, розходилися по всій країні, що безсумнівно сприяло поширенню письмової форми лондонського діалекту. Не менш важливу роль зіграв переклад біблії на англійську мову, зроблений Дж. Уїкліфом.
Протягом 15 в. лондонський літературна мова поступово поширювався, витісняючи місцеві діалекти. Будучи столицею держави, Лондон був великим торговим центром, містом потужних цехових організацій; туди прибували люди найрізноманітніших професій з різних районів, які говорили на різних діалектах. Таким чином, на ранньому етапі освіти національної мови в лондонському діалекті співіснували різні діалектні форми, як проізносітельние, так і граматичні. Поняття мовної норми ще не існувало, була традиція, яка не могла зняти багатоваріантності.
Слід зазначити, що 15 в. був періодом великих змін в державному устрої Англії. Після війни Червоної та Білої Троянди (1455-1485) в країні встановилася абсолютна монархія династії Тюдорів. Це сприяло різкої централізації влади і відділенню державної мови від діалектів, які перейшли на становище усних говорив.
Лондонський діалект як діалект найбільшого економічного і адміністративно-політичного центру країни надавав величезний вплив на мову всіх районів. Велику роль в цьому зіграло введення друкарства. Англійським першодрукарем був Вільям Кекстон (William Caxton), уродженець Кента, що познайомився з книгодрукування в м Брюгге у Фландрії. Тут в 1475 р Кекстон друкує свою першу книгу англійською мовою "The Recuyell of the Histories of Troy" ( «Збірка оповідань про Троє»). Повернувшись на батьківщину, Кекстон відкриває в Лондоні друкарню, і в 1477 р в Англії з'являється перша друкована книга "The Dictes and Sayings of the Philosophers" ( «Афоризми і висловлювання філософів»).
Оскільки поняття норми ще не було, Кекстон не був упевнений в правильності своєї мови. Відносно орфографії він дотримувався традиції, виробленої на писарів. Однак ця орфографічна традиція була вже застарілої, тому що не усуває з'явилися розбіжностей між написанням і вимовою. Застосовуючи цю застарілу орфографію в друкованих виданнях, Кекстон тим самим закріпив її.
Таким чином, до 16 в. чітко позначилося особливе становище лондонського діалекту як основи складається національного мови, а до кінця 16 ст. складання національної мови можна вважати закінченим. Воно йшло одночасно з формуванням англійської нації. Якщо мова народності представлений тільки в територіальних діалектах, національна мова надтерріторіален, тому що обслуговує всю країну. Діалекти стають практично безписемними, в сфері письмового вживання домінує національна мова. У сфері усного спілкування національна мова функціонує у всіх державних установах.
Викладання рідної мови в школі починається в кінці 16 - початку 17 століття. У зв'язку з цим виникає необхідність вироблення універсальних мовних норм. Цю задачу вирішують так. наз. граматисти і орфоепісти. До числа найбільш відомих орфоепістов 16 в. слід віднести Харта, У.Буллокара; 17 в. - А.Гілля; Ч.Батлера, Ч.Купера; 18 в. - Дж.Джоунза; 19 в. - Дж.Уокера. Орфоепісти до певної міри є попередниками фонетистів на донауковому рівні. Вони намагалися описати сучасне їм вимова з точки зору співвідношення букви і звуку і дати ті чи інші рекомендації. Вихідним пунктом при цьому була буква, і далеко не завжди орфоепісти розрізняли букву і звук.
У другій половині 18 ст. граматисти ставлять собі за мету «вдосконалити» мову, очистивши його від всього непотрібного, і зафіксувати його в такому вигляді навічно. Відповідно до поставленої мети граматисти цього часу не тільки описують мову, а й встановлюють певні правила, рекомендації та заборони.
Серед вчених-раціоналістів можна назвати Р.Лаута (R.Lowth), представника принципу «правильності» (correctness), заснованого на логіці ( "reason"), Дж.Едісона, Дж.Свіфта.
Протягом 17 - 18 ст. англійську мову виробив стійку літературну норму, яка оформилася і закріпилася в працях грамматистов і орфоепістов, а також в численних літературних творах цього періоду. Літературна мова 18 ст. відрізняється набагато більшим ступенем стандартизації та регламентації, ніж ранненовоанглийский мову 16 - 17 ст. Таким чином, до кінця 18 - початку 19 ст. була повністю встановлена норма національно-літературної мови. Був створений той навчально-довідковий апарат - граматики і словники, - який дозволяє тому, хто говорить (і тому, хто пише) на даній мові вибрати правильну форму або відповідне слово в межах цієї норми.
Таким чином, ми бачимо, що англійська мова пройшов дуже довгий шлях розвитку і склався в результаті трьох завоювань і однієї культурної революції. Інакше кажучи, англійська мова був принесений на Британські острови німецькими племенами - англами, саксами і ютами; на нього вплинув латинську мову, коли Англія зазнала християнізації; потім англійська мова була злегка збагачений скандинавськими запозиченнями і, нарешті, перетворений франкомовними норманами. У зв'язку з цим можна навести слова Даніеля Дефо, який так охарактеризував англійську мову - «your Roman-Saxon-Danish-Norman English».
Інформація про роботу «Виникнення і розвиток англійської мови»
озвончения в середині слова після ненаголошеного голосного в словах французького походження. Зав. кафедрою ------------------------------------------------- - Екзаменаційний квиток по предмету ІСТОРІЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ТА ВВЕДЕННЯ В спецфілології квиток № 12 Дайте лінгвістичну характеристику "Молодшій Едди". Проаналізуйте суспільні умови національного життя Англії.
буде американська фонетика, тоді як британська і австралійська потребують gel, а південноафриканська gill ... (133) 9 - 16 глави книги «Mother Tongue» У дев'ятому розділі, «Хороший і поганий англійська» (134-146), Брісон розглядає питання про літературної норми англійської мови. Проблема правильного слововживання і правильного граматичного вживання - одна з найбільш дискусійних в сучасній.
в англійській мові таких російських слів, як polynia - ополонка, sputnik - супутник, пов'язане з експедиціями радянських полярників і запуском першого радянського супутника. Поряд з прямими запозиченнями, в англійській мові з'явилося значне число «калік», тобто слів і стійких словосполучень, що складаються з англійської словникового матеріалу, але за типом відповідних російських слів, наприклад.