1 По мові оцій Ісус очі Свої звів до неба й промовив: Отче! Прийшла година, прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе, 2 бо Ти дав Йому владу над тілом усяким, щоб усїм, що Ти дав Йому, Він дав життя вічне. 3 Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного істинного Бога, і посланого Тобою Ісуса Христа.
4 Я прославив Тебе на землі, довершив Я те діло, що Ти дав Мені виконати. 5 І тепер прослав мене Ти, Отче, у Тебе Самого славою, яку Я мав у Тебе раніше буття світу. 6 Я Ім'я Твоє виявив людям, яких Ти дав Мені від світу;
Звідси пізнай, як Батько прославляє Сина. Без сумніву, прославляє так само і Син Отця. "Я", говорить, "прославив Тебе на землі". Справедливо додає: "на землі". Бо на небесах Він був прославлений, будучи поклоняються від ангелів, а земля не знала його. А як Син всім сповістив про Нього, то і каже: Я прославив Тебе, посіявши богопізнання по всій землі і зробивши ту справу, яку Ти дав Мені. Бо справа втілення Єдинородного було - освятити нашу природу, скинути миродержца, якого перш боготворили, насадити богопізнання між твариною. Як же Він зробив це, коли ще й не починав? Все, каже, що Мені потрібно було зробити, Я зробив. Так, Він зробив те, що найбільше: всадив в нас корінь добра, перемігши диявола, і Самого Себе віддав всепожірающему звірові - смерті, а від цього кореня в разі потреби підуть і плоди богопізнання. Отже, каже, Я зробив справу, тому що Я посіяв, посадив корінь, а плоди виростуть. "Прослав Мене Ти, Отче, у Тебе Самого славою, яку Я мав у Тебе раніше буття світу". Єство плоті ще не було прославлено, так як воно не знаходять ще нетління і не долучалася царського престолу. Тому-то і каже: "прослав Мене", тобто Моє людське єство, яке тепер не в честі, яке буде розп'ято, і виведи оне в ту славу, яку Я - Слово і Син Твій - мав у Тебе раніше буття світу. Бо єство людське Він з Собою посадив на престолі царському, і тепер поклоняється Йому будь-яка тварина. "Я Ім'я Твоє виявив людям". Тепер пояснює, що означають слова: Я прославив Тебе на землі, - саме: Я сповістив ім'я Твоє. Як же Син сповістив? Бо Ісая ще говорив: "кляніться Богом істинним" (8, 1). Але ми багато разів говорили, що якщо тоді ім'я Боже і було відомо, то одним тільки юдеям, і до того ж не всім, а тепер йдеться про язичників, що їм буде відомо ім'я Боже, так як Христос дав уже насіння богопізнання, позбавивши влади диявола, який ввів ідолослужіння. І інакше. Якщо і знали Бога, то знали не як Отця, а тільки як Творця; але Син сповістив про Нього, як Отці, і словами і справами давши знати про Самого Себе; а хто довів Сам про Себе, що Він Син Божий, той, очевидно, разом з Собою дав знати і про Отця.
6. вони були Твої, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли Твоє слово. 7 Тепер пізнали вони, що все, що Ти дав Мені, від Тебе походить, 8 бо слова, що дав Ти Мені, Я їм передав, і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і увірували, що Ти послав мене.
Господь хоче затвердити дві думки: одну ту, що Він не противник Отця, а іншу, що Батько хоче, щоб вони вірували Синові. Тому то говорить: "вони були Твої, і Ти дав їх Мені". У словах: "Ти дав Мені", показується те й інше. Я не викрав їх, але Ти зволив, щоб вони прийшли до Мене. Тому не ворожнечу, але однодумність і любов маєш Ти, Отче, до Мене. "Вони зберегли слово Твоє", тому що повірили Мені і не почули іудеям. Бо хто вірить Христові, той зберігає слово Боже, тобто Писання, Закон. Бо Писання сповіщає про Христа. Ще інакше. Все, що говорив Господь учням, належало Отця. Бо Я, каже, говорю не від Себе (Ін. 14, 10). А Він сказав їм між іншим: "будьте в Мені" (Ін. 15, 4). Ось вони і дотримали це: "Тепер пізнали вони, що все, що Ти дав Мені, від Тебе походить". Деякі грецьке "зрозуміли" читають як "нині Я пізнав"; але таке читання безпідставно. Нині, каже, учні Мої дізналися, що Я не маю нічого особливого, і що Тобі Я не чужий, але що все, що Ти дав Мені (дал не в дар, як створення якогось, бо це не придбано Мною), є від Тебе, тобто належить Мені, як Синові і Особі владному над тим, що належить Отцю. Звідки ж дізналися це учні Мої? "Бо слова, що дав Ти Мені, Я передав їм", тобто з Моїх слів, з Мого вчення, бо Я завжди вчив їх тому, що від Отця, і не тільки цього вчив, а й тому вчив, що Я вийшов від Тебе, і що Ти послав Мене. Бо в усьому Євангелії Він хотів затвердити ту істину, що Він не противник Богу, але виконує волю Отця.
9 Я про них молю, не за світ Я благаю, а за тих, яких Ти дав Мені, Твої бо вони!. 10 Усе бо Моє то Твоє, а Твоє то Моє; і Я прославився в них.
Показуючи, що Він говорить це Батькові не для чогось іншого, а тільки заради їх, щоб вони пізнали, що Він любить їх і печеться про них, - каже: Я молю і прошу про них, а не про мир. Бо цим Я, без сумніву, доводжу, що люблю їх, коли не тільки те, що у Мене Самого, даю, але і Тебе прошу, зберігати їх. Отож, не про людей порочних і мудрують мирське Я молю Тебе, але про тих, яких Ти дав Мені, Твої бо вони!. Щоб ти, чуючи постійно, як Він каже: "Ти Мені дав", не подумав, ніби начальство і владу ця дана Йому недавно, і в той час як Батько мав їх, Він (Син) не мав, або знову тепер, коли Він має, Батько втратив владу над ними, для цього говорить "і все моє Твоє, а Твоє то Моє" Я не тепер прийняв цю владу, але, коли вони були Твої, вони були і Мої. Бо все Твоє Моє. І тепер, коли Я Сам маю їх, маєш і ти, і не позбувся, бо все моє Твоє. "І я прославив в них", тобто маючи владу над ними. Я прославляє в них, як Владика, подібно, як і син царя, маючи рівну з батьком честь і царство, прославляється тим, що має стільки ж, скільки і батько. Отже, якби Син був менше Отця, Він не наважився б сказати: "все Твоє Моє", бо пан має все, що належить рабу, але раб не має всього, що належить пану. Тут же Він обопільно засвоює: Отче Синові, а Синівське Отця. Отже, Син прославляється в тих, які належать Отцю; бо Він має стільки ж влади над усіма, скільки і Отець.
11 Я вже не в світі, але вони в світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, заховай збережи їх в ім'я Твоє, тих, яких Ти Мені дав, щоб вони були одно, як і Ми. 12 Коли Я був з ними в світі, Я беріг їх у Ймення Твоє,
Для чого він постійно говорить це: "Я вже не в світі", і: "коли Я був з ними в світі"? Хто буде розуміти ці слова просто, то вони здадуться такими, що суперечать. Бо в іншому місці Він обіцяв їм: Я буду з вами "(Ін. 15, 4), і:" ви побачите Мене "(Ін. 16, 17), а тепер, мабуть, говорить інше. Отже, можна істину сказати, що Він говорить це, пристосовуючись до його тями. їм природно було засмутитися, якщо вони залишаються без помічника. Він оголошує їм, що Він вручає їх Отця і Його дає їм в зберігача, і потім каже Отцю: так як Ти кличеш Мене до Себе, то бережи їх Сам "в ім'я Твоє", тобто Твоєю допомогою і силою, яку Ти дав Мені. У чому ж зберігати? "Щоб вони були одно". Бо, якщо вони будуть мати любов один до одного , І не буде між ними поділів, то вони будуть непереможні, і ніщо не здолає їх. І не просто, щоб були одно, але так як Я і Ти мали одне мудрування і одне бажання. Бо одностайність - ось їх охорона. Отже, щоб втішити їх, Він благає Отця зберігати їх. бо, якби Він сказав: "Я буду зберігати вас, вони не так би глибоко повірили. А тепер, коли Він благає за них Отця, Він подає їм тверду надію. "Я беріг їх у Ймення Твоє", говорить так не тому, ніби Він не міг зберігати їх інакше, як тільки ім'ям Отця, але, як ми багато разів говорили, тому що слухачі Його були слабкі і не представляли ще собі нічого великого про Нього . Тому-то говорить: Я допомогою Твоєю дотримувався їх. Разом з цим Він і зміцнює їх в надії, що як в Мою перебування з вами ви збережені були ім'ям і допомогою Отця Мого, так, вірте, і знову будете дотримані Їм; бо зберігати вас - для Нього звичайна справа.
12. тих, яких Ти дав Мені, Я зберіг, і ніхто з них не загинув, крім призначеного на загибіль, щоб збулося Писання. 13 Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю Я на світі, щоб вони мали в собі радість Мою досконалу.
Багато приниження в цих словах, якщо хто прийме їх не так, як слід. Бо дивись, що тут видається. "Тих, яких Ти дав Мені, Я зберіг". Мабуть, Він заповідає Отця, щоб і Отець зберігав, - подібно до того, як хто-небудь, передаючи маєток на зберігання іншій, сказав би: дивись, я нічого не втратив, що не загуби ж і ти. Але все це Він говорить для втіхи учнів. "Це", говорить, "кажу в світі" для заспокоєння, розради і радості учнів, щоб вони одушевити і не турбувалися, так як Ти приймаєш їх цілими і ти їх, як і Я зберіг їх і нікого не погубив. Як же, Господи, нікого не погубив Ти, коли Юда загинув, і багато інші відійшли назад (Ін. 6, 66)? Зі свого боку, каже, Я нікого не погубив. Що тільки залежало від Мене, Я нічого не залишив без виконання, але дотримувався їх, тобто всіляко намагався зберегти їх. Якщо ж вони самі собою відпадають, це анітрохи не відноситься до Моєї вини. "Так збулося Писання, тобто будь-яке писання, яке пророкує про сина погибелі. Бо про нього сказано в різних псалмах (Пс. 108, 8; 68, 26) і в інших книгах пророчих. Про частці" так "ми багато разів говорили, що Письмо має звичай називати причиною то, що збувається згодом.
Рекомендуємо літературу на книжкову полицю: