Від видавців - замість передмови
«Ізумі (устаревш. Церковними.) - сходити з розуму, позбавлятися розуму, обезумлівать, виживати з розуму».
Вл. Даль Тлумачний словник живої великоросійської мови
Цілком очевидно - відкрийте на будь-якій сторінці - що це хороша книга. Чудова її перекладачка, правда, двічі сказала: «Ні, не візьмуся». (Потім була рада, що взялася). Все через тему: «про це». Адже перекладач - це теж «з берега на берег", не зануритися в ту саму стихію неможливо. Ось і страшно було, хоча потім виявилося, що книга - весела, як не дивно. (Було ще таке радянське слівце «життєстверджуюча», яке тепер всерйоз не вжив - а так би підійшло!) Право, є в цій «історії скорботного розуму» щось надзвичайно здорове, ясне і навіть озорное. Читачеві вже нема чого боятися: все по-справжньому страшне оповідачка пережила сама, йому ж залишено тільки захоплююча розповідь з хорошим кінцем.
Хто ще? Антрополог? Філософ? Збирач курйозів і рідкостей? Літературознавець, фахівець з «фентезі»? Кому рекомендувати цю книгу як «свою» і хто не скаже «чур мене»?
З часу, коли відбувалися події «нічиєї» книги, пройшло багато років. У всьому світі психіатрія змінилася - як і сам світ - а таємниця божевілля все одно є. Грізна, похмура, але не тільки. Про це, до речі, Барбара О'Брайен написала через двадцять з гаком років після «подій» прекрасну статтю «Постскриптум», люб'язно надіслану нам літературним агентством «Марк Патерсон енд Ассошіейтс». Нічого «такого» з нею більше не траплялося, а чому - з нею, чому - це, чому - з таким результатом ... ніхто ніколи не пояснив. «Такі справи», - як говорили на планеті Тральфамадор.
... Коли все змішалося в колишній Країні Рад і багато хто став займатися не своїми справами, про які навіть і не здогадалися б раніше, -Неможливість стало можливим. А одним з наших справ стало видавати книги. Ця - одинадцята.
Леонід Кроль, Катерина Михайлова